Строків

село Строків
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Громада	Попільнянська селищна громада
Облікова картка	Строків на сайті ВРУ
Основні дані
Населення	655
Площа	3,791 км²
Густота населення	172,78 осіб/км²
Поштовий індекс	13546
Телефонний код	+380 4137
Катойконіми	строківчанин
Географічні дані
Географічні координати	49°51′30″ пн. ш. 29°34′57″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	183 м
Водойми	річка Роставиця, Винницький та Лісовий ставки.
Відстань до обласного центру	86 км
Відстань до районного центру	15 км
Найближча залізнична станція	Попільня
Відстань до залізничної станції	15 км
Місцева влада
Адреса ради	13500, Житомирська обл., Попільнянський р-н, смт Попільня, вул. Богдана Хмельницького, буд. 7
Вебсторінка	Село Строків
Карта
Строків
Строків
Мапа
Строків у Вікісховищі

Стро́ків — село в Україні, в Житомирському районі ( до 2021 Попільнянський ) Житомирської області. Населення становить бизько 500 осіб.

Розташування

Село Строків розташоване по обидві сторони річки Роставиця, приблизно в середині її течії, за 15 км на південний схід від колишнього районного центру Попільня. Віддаль до обласного центру Житомир — 86 км. Через село проходить залізнична колія Сквира-Попільня та автошлях Житомир-Сквира-Ставище ( Р-18).

Етимологія

Назва походить від первинної народної назви поселення Островков. З часом історична назва села змінилась на Строків.

(пояснення дивись нижче).

Історія

Старий млин в Строкові

Згідно археологічної розвідки1946 року по річці Роставиці встановлено, що поселення найдавніших людей на території Строкова виникло ще в кам'яну добу. Археологічні дослідження 1995 року вказують на поселення в часи неоліту, епохи бронзи І тисячі років до н. е. і наступних століть. Сліди давніх людських поселень виявлено на правій стороні річки Роставиця близько 0,4-0,5 км. на захід від автошляху Житомир - Сквира та на південно-східному краї вулиці Гагаріна. Але більша частина залишків поселень виявлена по лівій стороні річки Роставиця, нинішній вулиці 1 Травня, Н.Сосніної, Набережної. Також виявлені сліди давнього, первинного строківського поселення (про це свідчать старожили по переказах своїх давно померлих предків) на захід від вулиці Набережної близько 0,5-0,7 км. вище по течії річки на лівому високому березі на високих горбах. Ця місцевість зараз лежить за селом, на даний час розорюється і там часто можна побачити " чорних археологів". За переказами там могли зупинятися купці, які везли по Дніпру, Росі, Роставиці у Паволоч товари. Напади хазар, печенігів, половців у Х—ХІІ ст. змусили жителів перенести своє поселення в більш зручне і безпечне місце, вниз за течією (місце нинішнього розташування села), де під час набігів можна було ховатися в заростікомишу (звідси і пішла назва цієї місцини села - комишани, нині вулиці Шевченка, Н.Сосніної) та прилеглого лісу, який підступав із східної та північної сторони. Сліди давнього поселення знайдено приблизно за 0,5 км. на північ від села на притоці річки Роставиця, яка називається по сільському Луб'янка. Поблизу вулиці Лісової знаходиться староруський курганний могильник. Річка Роставиця в ті часи була більш повноводною, затоплювала прибережні заплави, вкриті річковою рослинністю, про що свідчать численні залишки річкових мідій на земельних ділянках сільських жителів в нижній частині Строкова. В місці розташування первинного поселення річка розходилась на два рукави, які знову з'єднувались нижче по течії, створюючи, таким чином, природний острів посередині. Вірогідно звідси і пішла первинна назва нашого села Островков, виявлена в результаті пошуків і знайдена на одній із карт Гійома Боплана (приблизно 1648 року роздрукованою), який першим помістив Україну в географію Європи (карта зберігається у військовому архіві в Стокгольмі), та на карті Річчі-Закони Воєводства Київського, що є цьому підтвердженням.

Наше село Строків розташоване на території давноруського Поросся, яке охоплювало південну частину історичної Київщини, природні межі басейну річки Рось та її допливів Роставиці, Кам'янки, Гороховатки, Росави.На початку 11 і до середини 13 століття регіон відіграє важливу роль в житті Київської землі. Ця порубіжна з Диким Степом територія систематично згадується в літописних повідомленнях. Часто це повідомлення про військові події, пересування князівських чи кочівницьких загонів.

Нашу місцевість в 11, на початку 12 століття заселяли слов'янські племена, названі в літописах Поршанами (Порошанами) та тюркські племена Берендеїв, чорних клобуків. На сьогодні не можна визначити частку представників кожного народу чи племені серед мешканців нашого села. Існувала Пороська оборонна лінія Руської держави. Із кінця 11 ст. Поросся складало окрему єпископію із центром у Юр'єві (нині Біла Церква) і виступало як окрема князівська волость. У Пороссі київські князі надавали "части" (земельні володіння) іншим руським князям з умовою захищати Київську землю разом із чорними клобуками від половців. На той час жителі в основному займалися мисливством та рибальством, так як проживали в зручному для цього місці: поряд знаходилась повноводна річка, поселення обступали ліси, в яких водилась дичина, фактично майже всі поля, які нині обробляються, в ті часи були під лісом і свідченням цього є пізніша карта лісових та земельних ділянок села Строкова 18 ст.,копія якої зберігається в місцевому краєзнавчому музеї.Збереглися назви лісових масивів: північно-східна частина, від буківського лісу і до дороги на Новоселицю-Дубина, трохи нижче, де нині знаходиться вулиця 1 Травня- Берізки, західна частина за селом по лівій стороні річки- Березняк, нижню частину якого місцеві старожили згадують як панський ліс, з правої сторони річки Роставиця також все було під лісовим масивом, лиш в кінці, в сторону села Лисівці почали розкорчовувати ліс і використовувати земельну ділянку (збереглась назва сіножать). Пізніше посол Великого князівства Литовського в Кримському ханстві Михалон Литвин в своїх записках "О нравах татар, Литовцев и Москвитян" у фрагменті 9, виражаючи захоплення від побаченого на землі Київській пише : " У лісах і полях достаток таких тварин, як зубри, онагри, олені; їх у такій кількості вбивають заради шкіри, що все м'ясо через надмірний достаток викидають, крім філейних частин.На диких кіз і кабанів вони не звертають уваги.... Разючий достаток птахів такий, що діти навесні наповнюють цілі човни яйцями диких качок, гусей, журавлів та лебедів, а потім їхніми пташенятами заповнюють пташники... А щаслива і рясна Київщина багата людьми, тому що на Бористені (Дніпрі) і на інших ріках, що впадають до нього, є чимало багатолюдних місць, багато сіл, жителі яких уже з дитинства привчаються плавати, ходити на човнах, ловити рибу, полювати... А в короткий час стають такими сильними, що можуть кулаком валити ведмедів і зубрів. Звикнувши до життєвих негод, вони стають дуже відважними, тому там дуже легко набрати безліч добрих воїнів". Поступово населення переходить до скотарства (і нині жителі села знаходять давні кістки тварин, рештки гончарного посуду по вул. Центральній, Набережній і інших на глибині близько 1 м.), займаються подальшим розкорчовуванням лісових масивів, починають обробляти землю. Люди почали переходити до сталої осідлості і переважно жили родами, будівлі свої розташовували по колу, вулиці, як такі, іще не вимальовувались, підтвердженням чого є вищезгадувана карта земельних та лісових ділянок села Строкова.

Не викликає сумніву що строківськими землями у 12-14 ст. володів тесть Святослава Ізяславовича половецький хан Тугоркан (по смерті похований Святославом Ізяславовичем в Києві на Аскольдовій могилі), з дочкою якого (в хрещенні Олена) у 1094 році одружився великий князь. Син Тугоркана Кариман переселився в Руську землю, прийняв хрещення під іменем Льва. Цей рід отримав великі наділи в східній, північній частині Київського князівства, на що мав підтверджуючі грамоти, які в подальшому поновлювались, а також по праву сторону від Дніпра "вдоль по басейнам рек верхнего Ирпеня, Роставицы и Каменки и центром этой части, а ровно резиденцией Князей Половцев был ими же основанный замок Сквир (ныне город Сквира). Із грамоти Київських князів Володимира Ольгердовича та Олександра (Олелька) Володимировича Юрію Івановичу - правнуку Каримана читаємо; "Владимир Ольгердович князь Киевский ознаменует то; Юрию Ивантыч зе Сквира, ижьего ойчизны борздо спустоишлы от неприятели наших Татар, где воевала орда заволгска,..Писан в Киеве 19 января индикта 4 (1390 года) ... Мы теды то вшистко , цо предкове дали, ему ствердзами, ... А отдел его предковский Сквирский яко предки его Тугоркан и Кариман и иные по них одержали на Роси, по Раставице и Каменице, который звано Сквира, а теперь Поветщизна, по предках же вшисткими иными пожитечными местами: Сквира, Ягнятин, Трилесы, Фущово (Фастов) и иными ...". Також в подальшому в грамоті Київського князя Олександра Володимировича сину Юрія Івановича Михайлу Юрійовичу зі Сквири половцю читаємо "Мы Александр Владимирович чинит знаменито вшистке потомне часы: партзалисмы тего дела с ксионшаты и бояры и паны Киевскими тутечными, ж пан Михаил Ор'евич зь Сквира Половец покладам грамоту господаров Киевских, князя отце моего, предком его даную на оседлость, борздо снусташалу от неприятелей наших, и бил нам челом, абись мы ему то ствердили, як-бы то в пустызне зосталося. Пре то, видя мы того, иж предок пана Михаила, прилончившийся до нашего предка, веру крепко держал и неприятель княжества нашего воевал, и вшистки предки Михаила и сам Михаил также добре служили, не литуяць здравия и мастности своей. Мы ж пана Михала, таковего доброго менжа жалуемы ...". Тобто, поновлюються права на земельні маєтності, надані іще хану Тугоркану. Із цих грамот ми бачимо, також, що наші території сильно постраждали під час навали орди Батия і других ханів. На початку грудня 1240 татари здобули Київ, знищивши переважну більшість його захисників і городян і на початку 1241 року і наше село зазнало нашестя: загони монголо-татар пройшли нашою територією , направляючись далі на захід, у Галицьку і Волинську землі. Багато поселень лежали в руїнах, на їх місці залишились лиш пусті урочища, безжальні кочовики винищували тисячі людей, залишаючи часом серед живих лише ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів. Наше село також зазнало руйнувань, багато людей було побито, про що і сьогодні нам нагадують живі свідчення- кургани поховань, які височіють нижче млина за течією річки по лівій стороні в урочищах Луг та Гусятник. Ніхто уже і не дізнається про число тих наших далеких пращурів, котрі гинули на нашому неспокійному південному порубіжжі. В доповнення до виписок із грамот Київських князів нащадкам половецького хана Тугоркана стосовно Сквири і, забігаючи наперед, коли Строків уже підпорядковувався Романівському староству, читаємо в люстрації 1622 року: "Сквир- городище, слобода. Это местечко принадлежит Романову: заселятся начало сем лет назад, имеет еще 23 года освобождения от повинностей, никакой повинности не несет. Села Буки и Строков. Эти села ранее принадлежали Сквиру, которые теперь, как и другие, совершенно разорены войсками и татарами".

У другій половині 14 ст. наші землі увійшли до складу Великого князівства Литовського. Після цього, всерівно, напади монголо-татар продовжувались, близько1399 та 1416 років орди монголо-татар знову спустошили наші землі. Татарське розорення сильно послабило князів Половців, замки зруйновані, населення розорене, забране в полон або розбіглося. Панування Литви, а з часом Королівства Польського, не захистило наші землі від набігів кочовиків, їх набіги відбувалися досить часто, приносили нашій місцевості ноаі руйнування, народу- неймовірні страждання. З часом рід Половців-Рожиновських почав поступово згасати, спадкоємці, ті що залишились, уже не могли поновити свої права на володіння. 1385 рік приніс укладення Кревської Унії- об'єднання Польського Королівствата та Великого князівства Литовського, в 1470 році скасовується Київське князівство і стає звичайною провінцією Великого князівства Литовського, позбувшись князівської гідності, а на його місці створено Воєводство Київське, до якого увійшло і наше село. Значно пізніше, 1569 року в результаті Люблінської Унії утворюється союз між Королівством Польським та Великим князівством Литовським під назвою Річ Посполита, Київське Воєводство, до якого належав Строків, передається короні. Володіння князів Половців-Рожиновських були частково приписані до господарських староств (Строків до Романівського староства), яке виникло після 1591 року. З цього часу почалась роздача українських земель польським панам.

В 1592 році Сігізмунд ІІІ за рицарські заслуги надає Миколаю, князю Ружинському (княжий рід від Немирунтовичів) Сквиру і Романівку, в т.ч. і Строків. Люстрація 1616 року говорить " Романів містечко, власника його Романа Ружинського надано його правом пожиттєвим, яке недавно минулого року з селами спустошене татарами.... До староства належать села Чернявка або Гришківці, Жидовці або Матвієвичі (тепер Квітневе), Ставище, Гірсики, Кошляки, Городище, Сквир, Буки, Струков (Строків), засноване 1615 року. В цьому році в селі проживало 30 осіб селян." Ми можемо стверджувати, що ця дата не являється первинною датою заснування села, а являється датою початку чергового відродження поселення після набігу татар. Згідно записів з 1615 по 1795 роки Строків належав до Романівського староства, а деякий час до1814 року як сказано в книзі Л. Похилевича "с принадлежащими селами составлял особое староство". Ми знаємо, що цими селами були Буки, Бакожин та Чубинці. З 1616 року староством володіє княгиня Ружинська (князь Ружинський помер під час походу Лжедмитрія на Москву). Княгиня Ружинська виявилась неабиякою "нахабою", завдаючи великого клопоту своїм сусідам, силою відбираючи в них їхні наділи. В 1725 році Романівським староством володіє граф Ржевусський, "гетьман Польний", Коронний, потім князь Йосип Любомирський, подстолій Литовський. У люстрації 1765 року значилося, що "тих сіл, Строкова, Буків і Бакожина є привілейованим посесором" князь С. Любомирський. В другій половині 16 ст. посилюється класове і національне гноблення з боку козацької старшини та королівської Польщі. В кінці 16 с.т. посилюється боротьба народних мас проти польської шляхти та місцевих експлуататорів. Так, в 1591-1593 роках розгоряється селянсько-козацьке повстання на чолі з гетьманом Кшиштофом Косинським. Жителі нашого поселення були втягнуті і в повстання славетного Северина Наливайка в 1595-1596 роках, а також в повстання 1618 року. Строків певний час належав до сіл і містечок, підпорядкованих знаменитому Паволоцькому полку, сформованого 1648 року під час походу Кривоноса до Брацлава, полк брав участь у багатьох походах та боях козацько-польської війни. Частину населення села складали козаки із своїми родинами. Строківчани в складі Паволоцького полку брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років. У 1654 році після Переяславської ради Богдан Хмельницький переходить під протекторат Московського царства. Під час Хмельниччини Строків, як і сусідні села Буки, Бакожин, Чубинці, так і Романів були спустошені. Романівське староство на той час і аж до виселки Палія не мало вельможних старост, вони "вибираємі були із простого народу". В нашій місцевості в 1650-1660 роках відбувались бої козаків із польським військом. Є припущення, що поблизу села мав місце бій полковника-священника паволоцьких козаків Івана Поповича (родом із села Ходоркова) у 1663 році. Саме він став прообразом полковника Шрама у романі П. Куліша "Чорна рада". Після Андрусівського перемир'я 1667 року полк , так як і Строків залишився за Річчю Посполитою, а 1675 року полк скасований і приєднаний до воєводства Київського Речі Посполитої. 25 січня 1683 року зроблено список малонаселених сіл, які належали до містечка Паволочі, куди було включено і наш Строків (архів півд. зах. Росії ч.6 т.1 Київ 1878 року ст. 152-153). Часи Руїни принесли в наш край обезлюднення, спустошення. Полк було відновлено на деякий час під час так званої Паліївщини, проте, коли Московське царство відмовилося від претензій на правобережну Україну, це призвело до масового переселення козаків на Лівобережжя та Слобожанщину, уникаючи гніту Речі Посполитої. 1714 року Паволоцький полк було остаточно ліквідовано. В ті часи в селі Строкові на місці древньої козацької церкви святої Анни, яку було збудовано іще в 16 ст., 1717 року спорудили нову церкву святого Миколая. До неї було приписано 60 Строківських дворів і 15 Новоселицьких.

На початку XVIII ст. (1736) селяни Строкова беруть участь у гайдамацькому русі під керівництвом Матвія Гриви та Івана Жили. Через деякий час народні повстання вибухають з новою силою. В 1768 р. в районі Строкова діяли загони таких видатних отаманів як Плеханенка, Микити Швачки та Андрія Журби. Поблизу Строкова деякий час діяв гайдамацький загін на чолі з І. Бондаренком.

Після другого розділу Речі Посполитої з 1793 року правобережна Україна, в тому числі і Строків переходять під владу Російської Імперії. Бачимо із інтабулярної відомості за 1797 рік (ф- 484, оп. 6 од. зб.152) про приналежність села Строків (на річці Роставиці) Романівському староству " в селі рахувалось селян: чоловіків- 396, жінок- 374,шляхтичів: чоловіків- 21, жінок- 27, церква, 3 млини. З переходом правобережної України під російський вплив Романівське староство Романівське староство втрачає свої права, привілеї, повноваження переходять до Сквири- утворюється Сквирський повіт, вводяться російські війська. Бачимо із рапорта "Сквирського земського ісправника" від 8 січня 1802 року "Про розміщення військ в селі Строкові". Сподівались, що приєднання до Росії принесе полегшення простому народу, але отримали новий тягар неволі в Російській імперії: руйнацію державності, покріпачення, жорстку русифікацію. В Україну хлинули російські ставленики: губернатори, жандарми, князі, дворяни, купці так званої "господствующей нации", нові поневолювачі українців- своїх годувальників, панування їх простяглося на довгі роки. Село Строків з прилеглими поселеннями Буки, Чубинці придбав із "публичных торгов" Юзеф Абрамович, який належав до дворянського герба "Любич" (походив цей рід з польської Мазовії). Згідно архівних даних (ф.485, оп. 1, од.зб. 2611) 1810 року знаходимо дані про покупку поміщиком Абрамовичом в Сквирському повіті поселень Строкова і Буків, Династія Абрамовичів з часом розбагатіла від новопридбаних маєтків і купує нові маєтності в Сквирському повіті. За 1811 рік (Ф.533, оп.1, од. зб. 1260) читаємо "про наявність в селі Строкові винокурного заводу, який належить поміщику Сердецькому". 1830 року Строковом і Буками управляє Аполінарій Абрамович. Разом із маєтками у власність до поміщиків переходили і селяни, кріпацтво в російській імперії ще більше зиіцніло. Неодноразові скарги скривджених строківчан ніколи не були задоволені. Непосильна важка праця, постійні побої та знущання- це все, що заробили від своїх, так званих, захисників. Знаходимо в архівах за 1816 рік (Ф. 485, оп. 1, од. зб. 2611) "об угнетении и истязаниях крестьян села Строкова помещиком Абрамовичем (указано число наказаных крестьян, получивших от 20 до 150 розок).

Відомі люди

• професор, доктор історичних наук — Вовчик Андрій Филимонович.
• кандидат філологічних наук — Гречанюк Юрій Андрійович.
• кандидат медичних наук — Казьміренко Юрій Панасович.
• професор, кандидат юридичних наук — Калиновський Валерій Степанович.
• письменник, лауреат Шевченківської премії — Міняйло Віктор Олександрович.
• радянський військовик, Герой Радянського Союзу, капітан — Середа Іван Михайлович.
• кандидат математичних наук — Скрипник Анатолій Іванович.
• кандидат філологічних наук — Зубович Віктор Сигізмундович

Посилання

• Погода в селі Строків [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.]

Джерела

• Село Строків [Архівовано 29 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Сайт села Строків [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]