Которська затока

Maпа

Інформація
Назва:	Которська затока Бока которска Boka Kotorska
Розтошування:	Південний захід Чорногорії
Ріки:	Карстова гідрогеологія, Сопот, Шкурда глибоководні джерела
Місце:	Море
Міста:	Котор, Херцег-Нові, Тіват, Рисан Доброта, Пераст
Рекорди:	Найбільша бухта на Адріатиці затонулий річковий каньйон відомий природний і історичний ансамбль
Цифри
Площа водної поверхні:	87 км²
Найбільша глибина:	60 м
Середня глибина:	27.3 м
Об'єм:	2412, 306 км³ (2,4 млрд м³)
Найвища точка:	Орен = 1894 м
Найнизша точка:	Рівень моря = 0 м
Довжина:	28,13 км
Найширша відстань:	7 км
Найвужча відстань:	0.3 км
Гідрогеологічна система:	карстова гідрогеологія близько 4000 км²
Довжина берегової лінії:	107.3 км
Зображення

Которська затока(серб. Бока которска; хорв. Boka Kotorska; італ. Bocche di Cattaro) найбільша бухта на Адріатичному морі, оточена територією Чорногорії, а також Хорватії. Інколи Которський затоку називають найпівденнішим фіордом Європи, проте дане твердження невірне: затокою є річковий каньйон, що занурився в море, річки Бокель, що зтікає з плато гори Орен.

Територія довкола Которської затоки була заселена ще з часів античності і зберегла безліч середньовічних міст. Багато з них, такі як Котор, Пераст, Херцег-Нові, є важливими туристичними пам'ятками країни.

Місцевість має величезне культурне і історичне значення для чорногорського і хорватського народів. Релігійне значення регіону також велике: на берегах Которської затоки знаходиться безліч старовинних православних і католицьких церков, деякі з яких є місцями паломництва.

Під регіоном Которської затоки — Боки Которська — прийнято розуміти три чорногорські муніципальні округи: Котор, Херцег-Нові і Тіват.

Чорногорія планує побудувати міст через затоку Котор — Веригський міст.

Історія

Найперше поселення на берегах Которської затоки виникло на місці сучасного Рісана; у 229 році до н.е. іллірійське місто Різон (Rhizon) дало своє ім'я затоці — Rhizonicus Sinus. Різон був захоплений Римом в 168 році до н.е., і в цьому ж році вперше був згаданий Аськвиріум (лат. Ascrivium або Ascruvium), нинішній Котор.

У наступні роки саме Котор став центром Боки. Місто було укріплене на початку Середньовіччя, коли імператор Юстініан в 535 році побудував фортецю над Аськривіумом. З тих пір місто, відоме вже під італійською назвою Каттаро (італ. Cattaro), на довгі роки став значимим далматинським містом-державою. У 1002 році Каттаро був окупований Першою Болгарською Імперією, але роком пізніше Болгарія поступилася містом царю Сербії Самуїлу .

За часів сербської влади місто стало напівнезалежною республікою, що займалося морською торгівлею. Після падіння Сербії в 1389 році місто з прилеглими землями було захоплене Венеціанською республікою, а потім і Угорським королівством, і в 1420 році попало під владу Венеції.

У 1538 і 1657 роках Каттаро зазнав навалу Оттоманської імперії, регіон також сильно постраждав при землетрусах 1563 і 1667 років. Володіючи потужним флотом, що налічував в XVIII столітті порядка 300 кораблів, Боки Которська була могутнім суперником Дубровника і Вененції.

Згідно Кампо-Форнійському договору 1797 року, Боки Которська відійшла до Габсбургів, а в 1805 році по Прессбурському договору була передана Італійському королівству, залежного від наполеонівської Франції, не дивлячись на фактичний захват російською ескадрою Дмитра Сенявіна.

У 1810 році, після того, як росіяни відступили, Бока Которська була приєднана до Іллірійських провінцій Франції. У 1815 році згідно із завершальним актом Віденського конгресу регіон відійшов до Австрійської імперії (з 1867 — Австро-Угорщина), в складі якої був частиною Королівства Далмація.

З 1918 року, регіон увійшов до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з 1929 року — королівство Югославія), де до 1922 року був самостійним округом. У 1922 році Бока Которська стала частиною Зетської області, а в 1929 році — Зетської бановини, де і залишалась аж до 1941 року — року розпаду першої Югославії.

Географія

Которська затока складається з декількох просторих заток, сполучених між собою неширокими каналами, що утворюють одну з кращий природних гаванєй Європи. Довгий час існувало переконання, що затокою є фьорд, завдяки чому за Бокой закріпилося і до цих пір використовується, перш за все в туристичній сфері, назва «найпівденніший фьорд в Європі».

Проте згідно з сучасними науковими дослідженнями, вважається що Бока Которська є залишками колишнього річкового каньйону. Сильні тектонічні і карстові процеси привели до його поступового руйнування.

Безпосередньо у складі Боки прийнято виділяти декілька складових її заток. Всі затоки названі по імені найбільших населених пунктів, розташованих на їх берегах. Так, якщо рухатися з боку моря, відкривати вхід буде Херцегновійська затока, далі, після проходження вузької протоки, праворуч розташована Тиватська затока.

Після проходження останньої, найвужчої, протоки праворуч перед поглядом предстає Которська затока, ліворуч — компактніша Рисанська.

Течії

У Которській затоці відсутні сформовані течії. Ті, що існують носять непостійний характер і залежать від часу приливів і відливів. Влітку їх сила стає трохи сильнішою. На південній стороні входу в бухту присутній потік, рухомий на північний захід зі швидкістю в 1 км/год.

Сильна течія, здатна в протоках досягати швидкості 4 км/год, формується, перш за все, після сильних злив і рухається зсередини затоки у бік західного берега входу в затоку.

Населенні пункти

Береги Которської затоки давно обжиті людьми, а тому на них розташована безліч поселень із спорудами, що відноситься до різних епох. Найбільше місто на берегах Которської затоки — Херцег-Нові, з древніми спорудами, що збереглися, в яких проживає порядка 12 тисяч чоловік.

Друге за величиною місто — Тиват, забудоване в основному в період соціалістичної Югославії і в якому проживає порядка 8 тисяч жителів. З боку моря видно прекрасна панорама третього по величині міста — древнього Котора з потужними фортифікаційними укріпленнями, що піднімаються від старого міста до фортеці Святого Івана. Виділяється також Рісан, Пераст з його високою дзвіницею, Доброта, Прцань.