Королева Наталена Андріанівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наталена Королева
Ім'я при народженніКармен Фернанда Альфонса Естрелла Наталена Дунін-Борковська
Народилася3 березня 1888(1888-03-03)
монастир Сан Педро Де Карденья, муніципалітет Кастрільйо-дель-Валь, провінція Бурґос, автономія Кастилія і Леон, Королівство Іспанія
Померла1 липня 1966(1966-07-01) (78 років)
Мельник, Чехословаччина
ПохованняHřbitov svatého Václavad
Національністьбатько — поляк, мати іспанка
Місце проживанняВолинь
Діяльністьписьменниця
Alma materПетербурзький археологічний інститутd
Мова творівукраїнська
Напрямокпроза
Жанрроман, повість, новели, оповідання
РідДуніни-Борковські
У шлюбі зКоролів Василь Костянтинович
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Натале́на Короле́ва (3 березня 1888(18880303), монастир Сан Педро де Карденья[es], Кастрільйо-дель-Валь, провінція Бурґос, Королівство Іспанія — 1 липня 1966, Мельник, Чехословаччина) — українська письменниця, лексикограф, єгиптолог, археолог і театральна актриса. Графиня. Походить з роду Домонтовичів.

Життєпис

Повне її ім'я, за іспанським звичаєм, — Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньої письменниці, графиня Марія-Клара де Кастро Ласерда Медінаселі (зі старовинного іспанського роду Ласерда), померла пологами. Батько Наталени, польський граф Анджей Єжи Дунін-Борковський, займався археологією, жив переважно у Франції. Родовий маєток його матері Теофілі з литовського роду Домонтовичів розташовувався у селі Великі Борки на Волині. Батько Анджея Єжи Дуніна-Борковського, Адам Дунін-Борковський, загинув під час польського повстання 1863 року, його майно конфіскував царський уряд.

Наталену одразу після народження взяла до себе у село Великі Борки на Волині бабуся Теофіля, у якої дитина жила до 5 років. Після смерті бабусі дівчинку забрав до Іспанії дядько з боку матері Еухеніо, старшина королівської гвардії, згодом католицький священник. Там нею опікувалась також тітка Інес. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже 12 років. Пізніше Наталена з великим пієтетом згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась як особистість, вчилася добру, милосердю, самопожертві. Студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.

Тим часом батько одружився вдруге — з Людмилою Лось, що походила зі знатного чеського роду. Подружжя оселилося в Києві, і мачуха забажала, щоби падчерка продовжувала тут навчання. Восени 1904 року 17-річна Наталена приїхала до Києва. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам'ятала українську й польську. В сім'ї розмовною була французька. Освоївши російську мову, дівчина вступила до Київського інституту шляхетних дівчат, який закінчила через два роки. [1]

Програма не була надто обтяжливою. Насамперед тут мали навчити добрих манер та «мистецтва поводитися в товаристві собі рівних». Все інше було другорядним. Пізніше, у повісті «Без коріння», письменниця так охарактеризувала життя в цьому інституті: «Одноманітне інститутське життя таке ж далеке їй і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були примушені нудитись у хаті в дощовий день». Наталена стала свідком справжньої війни між вихованками й вихователями, спостерігала, як класні дами ненавиділи й переслідували своїх учениць. Уже на схилі віку (1962) в одному з листів письменниця згадувала про те, «як колись жилося в Києві, як за ті часи виховували дівчат, як поводились „маючі владу“», і доходила невтішного висновку: «На думку мою, були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!». Та попри все, Наталена вийшла чистою й неозлобленою з цього закладу.

У Києві вона брала уроки музики в українського композитора Миколи Лисенка. На пам'ять він подарував їй невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з підписом «Моїй учениці».

Графська родина перебралася у Санкт-Петербург. Наталена використала можливість здобути тут вищу освіту. Спочатку закінчила археологічний інститут у Петербурзі, здобула ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, відтак зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві.

Тим часом батьки підшукали їй нареченого — ротмістра російської армії Кисілевського. Наталена й чути не хотіла про одруження. Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на її одруженні з нелюбом. У відповідь Наталена зробила нечуваний у шляхетському роду вчинок — вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт з паризьким «Theatre Gymnase», що гастролював тоді у російській столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я. Вона залишила театр, лікувалася на Закавказзі, а потім виїхала в Західну Європу, де продовжила лікування, займалася мистецтвом і археологією. У цей час Наталена відвідала Іспанію, Францію, Італію, країни Близького Сходу, знову виступила в оперних театрах Парижа та Венеції (співала партію Кармен в опері Жоржа Бізе), взяла участь в археологічних розкопках Помпей і в Єгипті, з 1909 року почала систематично виступати з художніми творами та науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.

Перша світова війна застала Наталену Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) записалася сестрою милосердя в російську армію. Майже три роки Наталена відбула на війні, була нагороджена солдатським хрестом «За храбрость», дістала три поранення, перенесла тиф і кілька запалень легень. Пізніше письменниця згадувала, що хрест «За храбрость» їй дали тільки за те, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний обов'язок.

Особисте життя Наталени Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російської армії і громадянином Персії, що служив у «дикій дивізії», Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Персії, Наталена повернулася до Києва, де зупинилась у мачухи. Війна в Європі завершилася, а в Україні, навпаки, бойові дії розгорталися. Разом з мачухою Наталена записалася в групу чеських репатріантів, і вони виїхали на Захід. Через вимушену затримку у Львові у грудні 1919 рокумачуха вирішила відвідати своїх родичів у недалекому містечку Красне, де захворіла й померла.

Наталена ледве добралась до Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустріла Василя Короліва-Старого, якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча та видавця. Вони одружились і придбали скромний будиночок на околиці міста Мельник біля Праги, у якому прожили до кінця своїх днів. Василь Королів-Старий займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Він помер внаслідок серцевого нападу в грудні 1941 р.[2], після допиту в гестапо.

Наталена Королева все подальше життя присвятила літературній праці.

Останні роки життя письменниця жила самотня, всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької й іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами й Інститутом літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР успіху не мали. Н. Королевій ще судилося побачити надруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», яка вийшла 1966 року у Пряшеві.

Померла письменниця 1 липня 1966 року в Мельнику. Похована на цвинтарі Святого Вацлава, біля коханого чоловіка[3]. Вважалося, що її могила втрачена[4], однак Посол України у Чеській Республіці Євген Перебийніс запевняє, що «могила ніколи не була зруйнованою і за нею належним чином доглядає родина прийомного сина Н. Королевої». Мерія міста Мельник взяла під свою опіку могилу Василя Короліва-Старого та Наталени Королевої. Також мерія може підтримати ідею встановлення меморіальної дошки на будинку, у якому проживало подружжя, й видати книгу про письменницю, над якою працює історик Богдан Зілинський[5].

Творчість

Приїхавши з Києва до Праги, Наталена Королева на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією професора Степана Смаль-Стоцького. Пізніше — великий (понад 30 арк.) французько-український словник (залишився недрукованим).

Писати художні твори українською мовою почала з 1919 року за порадою В. Короліва-Старого. Перше оповідання українською мовою «Гріх (З пам'ятної книжки)» було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921 р. за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. Вона принципово не відмовляла жодній редакції у друкуванні своїх творів, тому її ім'я зустрічаємо в досить строкатому списку української періодики.

У середині 1930-х — на початку 1940-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання і популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942—1943).

Після війни у Чикаґо випущено її повість «Quid est veritas?» (1961), завершену ще в 1939 році.

У грудні 2010 року у Львові презентували книжку Наталени Королевої, до якої увійшли твори «Предок» та «Без кінця».[6]

Основний творчий доробок

Збірки легенд:

Повісті:

Видання

  • Королева Наталена. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas? — Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 2007. — 672 с., з іл. — (Український модерн). — ISBN 978-966-538-185-3.
  • Королева Н. 1313: Повість з середньовіччя. — Львів, 1935. — 113 с.
  • Королева Н. Quid est veritas?  (що є істина?): історична повість [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.] — Чікаґо: Вид-во М. Денисюка, 1961. — 451с.
  • Королева Наталена. Предок: Іст. повісті; Легенди старокиївські. — К. : Дніпро, 1991. — 670 с.

Примітки

Rodovid.org
link=[1]
У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини


  1. ↑ Венгринюк, Христя (2018). Це зробила вона (українська) . Київ: Видавництво. с. 35. ISBN 978-966-97574-4-9.
  2. ↑ Петро Ісаїв. Д-р Василь Королів-Старий // Краківські вісті, 31.12.1941. Архів оригіналу за 5 березня 2018. Процитовано 5 березня 2018.
  3. ↑ Могила родини Королевих. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 28 грудня 2019.
  4. ↑ Наші — не наші могили. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 19 квітня 2018.
  5. ↑ Літературно-музичний вечір до 130-річчя від дня народження української письменниці Наталени Королеви. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 19 квітня 2018.
  6. ↑ У Львові презентували книжку забутого класика Наталени Королеви[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела та література

  • Василенко Вадим. Роман «Quid est Veritas» Наталени Королевої: образно-символічна структура // Слово і час. 2022. № 4. С. 58–76.
  • Бондарчук П. М. Королева Наталена Андріанівна [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 169. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • Буслаєва К. Доля України в «Легендах старокиївських» Наталени Королевої // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. — Ужгород, 2002. — Вип. 5. — С. 54-56.
  • Мушинка М. І. Королева Наталена Андріанівна [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  • Микитенко О. І. Королева Наталена Андріанівна // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 570.
  • Олекса Мишанич. Українське слово. — Т. 1. — К., 1994.
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Голубовська І. Життєпис сучасниці (повість Наталени Королевої «Без коріння») // Дивослово. — 2004. — № 6. — С. 59-62.
  • Копач О. Наталена Королева. — Вінніпег, 1962. — 36 с.
  • Мельнікова Ю. Художнє осмислення давнини в романі «Quid est veritas?» Наталени Королеви // Особливості української історичної прози XX століття / Г.Александрова, М.Богданова, Ю. Мельнікова, І. Співак. — Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. — С. 60-105.
  • Мишанич О. Дивосвіти Наталени Королевої // Повернення: Літературно-критичні статті і нариси. — К., 1993. — С. 59-80.
  • Набитович І. Художній всесвіт на палімпсестах минулого (Літературні обрії Наталени Королевої) // Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas? — Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 2007. — С. 3-36.
  • Наталена Королева: Біобібліогр. покажч. [Архівовано 10 вересня 2016 у Wayback Machine.] / ред.: Б.Якимович; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2003. — 106 c. — (Наук. б-ка. Укр. біобібліогр. Нова сер.; Чис. 12).
  • Попова-Мозовська Т. І. Герой іспанської поеми «Пісня про мого Сида» в культурно-історичному та життєвому просторі повістей Наталени Королевої // Література в контексті культури: Збірник наукових праць / Ред. кол.: В. А. Гусєв та ін. — Дніпропетровськ : вид-во ДНУ, 2006. — Вип. 16. — Т. 1. — С. 229—234.
  • Федорів Р. Королева, що входила в інші світи // Жовтень. — 1988. — № 7. — С. 52-56.
  • Федака Д. М. Наталена Королева //Під синіми Бескидами: антологія поезії та малої прози українських письменників Словаччини. — Ужгород: Закарпаття, 2006. — С. 281—282.
  • Шпиталь А. Палестина, Юдея, Святе Письмо й українська історична проза (Н.Королева) // Слово і час. — 1999. — № 12. — С. 26-30.
  • Корсак Іван. Тиха правда Модеста Левицького: повість-есей /І. Ф. Корсак.- К. : Ярославів Вал, 2009. — 165 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Биковський Л. Наталена Королева (її життя і творчість) // Визвольний шлях. — 1962. — № 1. — С. 65-71.
  • Васьків М. Еміграційний історичний роман: загальне й індивідуальне // Український еміграційний роман 1930-50-х років. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 34-111.
  • Микола Шмигін. Іспанська графиня росла на Волині. // Вісник +К. — 2014. — 2 жовтня. — С. 13.
  • Лучук І. [[https://web.archive.org/web/20180305211528/https://zbruc.eu/node/77263 Архівовано 5 березня 2018 у Wayback Machine.] Наша Кармен] // Zbruč. — 2018. — 3 березня.

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (лютий 2012)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Королева_Наталена_Андріанівна&oldid=38406654