Касьянов Георгій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 2 травня 2023, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Касьянов.
Касьянов Георгій Володимирович
Народився20 квітня 1961(1961-04-20) (63 роки)
Челябінськ, Російська РФСР
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьісторик, педагог, викладач університету
Alma materНаціональний педагогічний університет ім. Драгоманова
ГалузьІсторія України
ЗакладІнститут історії України НАН України
НАН України
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Науковий керівникКульчицький Станіслав Владиславович
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Касьянов Георгій Володимирович у Вікісховищі

Георгій Володимирович Касьянов (нар. 20 квітня 1961, Челябінськ, РРФСР) — український історик, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України Національної Академії наук України (2003—2021), професор кафедри історії Києво-Могилянської академії (2002—2011). Директор БФ «Інститут розвитку освіти». Президент Міжнародної асоціації гуманітаріїв (2014—2018).

Життєпис

Батько — офіцер Радянської армії, мати — інженер. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О. Горького (1983), аспірантуру Інституту історії України (1983—1986) Працював вчителем в школі (1982—1983), потім в Інституті історії.

2003—2021 — завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України.

2021—2022 — старший науковий співробітник (за сумісництвом) відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.[1]

З вересня 2021 року — керівник Лабораторії міжнародних досліджень пам'яті в Університеті Марії Кюрі-Склодовської, Люблін, Польща[2][відсутнє в джерелі].

У 1986 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Інженерно-технічні секції профспілок України в соціалістичному будівництві, 1926—1937 роки»[3]. У 1993 році захистив докторську «Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз»[4].

Стажувався в Гарварді (1995—1996) та Кембриджі (1996), Лондонському (1993) та Гельсінському університетах (1999), Університеті Монаша (Мельбурн, Австралія, 1999), Університет Хоккайдо (Саппоро, Японія, 2006), Центрально-Європейському Університеті (Будапешт, Угорщина), Амстердамському університеті (2009), Колегіумі Імре Кертеса універсиету Йєни (2015), Викладав у Гельсінкському університеті (1998), Гарварді (2005), Європейському гуманітарному університеті (Вільнюс, 2008—2010), Берлінському Вільному університеті (2009—2019), Базельскому університеті (2017), університеті Північної Кароліни, Чепел-Гілл, США, 2018), Центрі досліджень сучасної історії ім. Ляйбніца, Потсдам, Німеччина (2021)[джерело?].Інституті Європейского університету у Флоренції[5], Fernand Braudel Senior Fellow (2021)[6]

Випускник програм ім. Фулбрайта (1995, 2018) і Кеннана (2003).

Погляди

Георгій Касьянов активно публічно виступав проти процесів декомунізації та дерусифікації, зокрема проти перейменування проспекту Московського у Києві на проспект Степана Бандери. Критикував УПА, стверджував, що її основним ворогом були поляки, а не СРСР чи Третій Рейх. Також стверджував, що в Україні був ухвалений закон, який забороняє публічно засуджувати ОУН, а дозволяє лише прославляти цю організацію. Заявляв, що метою ОУН була побудова тоталітарної держави. Стверджував, що Україна не була колонією Росії, а український національний рух зобов'язаний своїм існуванням Російській імперії. Виступав на підтримку поширення та вивчення російської мови в Україні, заперечував використання Росією російської мови як засобу боротьби проти України під час російсько-української війни.[7]

Публічні виступи

13 листопада 2008 прочитав лекцію з питань націоналізації історії в Україні в рамках проєкту рос. «Публичные лекции Полит.ру».[8]

20 липня 2018 року провів лекцію співробітникам Генерального управління розвідки Міністерства оборони України про липневу декларацію про державний суверенітет 1990 року, де зазначив, що прийняття державно-правового акта, покликаного гарантувати національні інтереси Українського народу, стало проривом того часу, та це був лише один з етапів боротьби за незалежність української нації, яка триває й сьогодні.[9]

18 січня 2022 року спільно з Петром Толочком брав участь у круглому столі Російського історичного товариства під головуванням Сергія Наришкіна, що присвячений питанням вивчення історії України та приурочений до 368-ї річниці Переяславської ради. Серед основних пунктів порядку денного заходу були зазначені «сучасні підходи до вивчення культурної спадщини, що зумовлює історичну єдність росіян та українців».[10][11]

21 березня 2022 року взяв участь у робітні EUI Intellectual History Working Group Європейского університету у Флоренції «Is this a Just War? How the Russian invasion has changed our views on warfare».[12]

27 квітня 2022 року виступив з доповіддю «Use and Misuse of History in The Russia's War Against Ukraine» на міжнародній конференції «Після війни: переосмислення майбутнього громадянського суспільства».[13]

Критика

Низка американських і українських істориків звинувачує Георгія Касьянова у зв'язках з російськими спецслужбами, зокрема Радою зовнішньої та оборонної політики Росії[en] (СВОП), російською організацією тісно пов'язаною з Кремлем, створеною групою представників ФСБ, війсьвої еліти та олігархів[14][15][16]. Касьянов бере участь у міжнародних форумах, лекторіях і вебінарах, які організовує СВОП[17][18], дискредитуючи на них українських істориків[19].

Георгія Касьянова звинувачували у поширенні фейків про Голодомор. 2012 року в інтерв'ю українському виданню liva.com.ua, а 2016 року російському виданню РИА-Новости він стверджував, що українські демографи зазначали, що у містах під час Голодомору померло більше людей, ніж у селах. Геннадій Єфіменко зауважує, що це твердження не відповідає дійсності і такого демографа не існувало[19].

Праці

  • Сталінізм на Україні, 1920-ті — 30-ті (1991) У співавторстві с В. Даниленком, С. Кульчицьким
  • «Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля» (1992);
  • «Українська інтелігенція на рубежі XIX—XX ст.: Соціально-політичний портрет» (1993);
  • «Історія України: нове бачення» (1996) у співавт.
  • «Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років» (1995); друге видання — 2019.
  • «Теорії нації та націоналізму» (1999);
  • «До питання по ідеологію ОУН» (2003);
  • «Украина 1991—2007. Очерки новейшей истории [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]» (2008);
  • «Laboratory of Transnational History Ukraine and Recent Ukrainian Historiography» (2009), у співавторстві з Philipp Ther;
  • «Danse macabre: голод 1932—1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті — початок 2000-х) [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]» (2010), друге видання: Розрита могила: голод 1932—1933 років у політиці, пам'яті, та історії (1980-ті — 2000-ні). Харків, Фоліо, 2019.
  • «Украина — Россия: как пишется история. Диалоги, лекции, статьи» (2011), у співавторстві з О. Міллером
  • Світоглядна революція // УГО. вип.2 (1999)
  • Past Continuous: історична політика 1980-х — 2000-х: Україна та сусіди (2018)
  • From 'the Ukraine' to Ukraine. A Contemporary History, 1991—2021 (2021), у співавторстві з M. Rojanski, M. Minakov et al.
  • Memory Crash: Politics of History In and Around Ukraine, 1980s — 2010s. Central European University Press, 2022,[20]
  • The War Over Ukrainian Identity. Nationalism, Russian Imperialism, and the Quest to Define Ukraine's History, Foreign Affairs, 2022, May 4, 2022[21]
  • From Historical Fallacy to Tragic, Criminal Loss: Putin's Case for Invading Ukraine, Kennan Cable, 2022, № 76[22]
  • ‘Ukrainian Nazis’ as an invented enemy, June 8, 2022[23]
  • Common Past, Different Visions. The Ukrainian — Russian Encounters Over History Textbooks (1990s — 2010s), Bildung und Erziehung, 2022, № 2, 145—163
  • Очередной конец истории. Россия как анти-Украина, 25.04.2022[24]

Співавтор низки колективних праць з історії України.

Примітки

  1. ↑ КАСЬЯНОВ ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. resource.history.org.ua.
  2. ↑ Sukces UMCS w programie NAWA „Profesura Gościnna”. www.umcs.pl (пол.). Процитовано 13 червня 2022.
  3. ↑ Касьянов, Георгий Владимирович. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве, 1926—1937 годы: диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.02. — Киев, 1986. — 239 с.
  4. ↑ Просмотр документа. dlib.rsl.ru.
  5. ↑ European University Institute. European University Institute (брит.). Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  6. ↑ Fernand Braudel Senior Fellowships • European University Institute. www.eui.eu. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  7. ↑ Мифы замедленного действия. Историк Георгий Касьянов о Бандере, русском языке. ФОКУС. 10 лют. 2017 р.
  8. ↑ Национализация истории в Украине (рос.). ПОЛИТ.РУ. 6 січня 2009. Процитовано 30 серпня 2022.
  9. ↑ ГУР МОУ. Головне Управління Розвідки МО України (ua) . Процитовано 31 серпня 2022.
  10. ↑ В РИО прошёл круглый стол, посвящённый вопросам изучения истории Украины. Российское историческое общество. Архів оригіналу за 31 січня 2022.
  11. ↑ Онлайн трансляция круглого стола, посвящённого основным тенденциям в истории Украины. Youtube-канал Російського історичного товариства.
  12. ↑ European University Institute. European University Institute (англ.). Процитовано 31 серпня 2022.
  13. ↑ Медіадень. ISAR Ednannia (англ.). Процитовано 13 червня 2022.
  14. ↑ Bertelsen, Olga (13 січня 2023). Russian Front Organizations and Western Academia. International Journal of Intelligence and CounterIntelligence. Т. 0, № 0. с. 1—26. doi:10.1080/08850607.2022.2147807. ISSN 0885-0607. Процитовано 2 травня 2023.
  15. ↑ Дослідниця Голодомору Вікторія Малько: чому «фаховим» історикам не дає спокою одна дисертація?. umoloda.kyiv.ua (укр.). Процитовано 2 травня 2023.
  16. ↑ "Українці і росіяни один народ": як Касьянов та Наришкін один одного підхвалювали та доповнювали (укр.), процитовано 2 травня 2023
  17. ↑ Вторая мировая война превращается в сражение с драконом? Итоги Лектория СВОП. Россия в глобальной политике (рос.). Процитовано 2 травня 2023.
  18. ↑ Денис: (10 травня 2020). Лекторий СВОП при поддержке Фонда Горчакова «Войны памяти: перемирие на время карантина?» - Совет по внешней и оборонной политике (ru-RU) . Процитовано 2 травня 2023.
  19. ↑ а б Емоції, сенсації і фейки. Комплекс жертви заважає нам осмислити Голодомор — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 23 листопада 2019. Процитовано 2 травня 2023.
  20. ↑ Kasianov, Georgiy [0000-0003-1996-0362 (2022). Memory Crash : Politics of History in and around Ukraine, 1980s–2010s (English) . Central European University Press. ISBN 978-963-386-380-0. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  21. ↑ Kasianov, Georgiy (4 травня 2022). The War Over Ukrainian Identity (амер.). ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  22. ↑ Kennan Cable No. 76: From Historical Fallacy to Tragic, Criminal Loss: Putin’s Case for Invading Ukraine | Wilson Center. www.wilsoncenter.org (англ.). Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  23. ↑ "Ukrainian Nazis" as an invented enemy. russiapost.net. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  24. ↑ Очередной конец истории: Россия как анти-Украина. Утро Февраля. 25 квітня 2022. Процитовано 13 червня 2022.

Джерела

Посилання

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Наука
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Касьянов_Георгій_Володимирович&oldid=39373456