Користувач:Olifaye/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Статті до створення/редагування

Швидкі інструменти

Шаблони

Кораблебудування

Категорії

Статті

Губська Тетяна Миколаївна

Губська Тетяна Миколаївна
Тетяна Губська під час екскурсії на Миколаївському некрополі влітку 2023 року
Тетяна Губська під час екскурсії на Миколаївському некрополі влітку 2023 року
Тетяна Губська під час екскурсії на Миколаївському некрополі влітку 2023 року
Народилася22 серпня 1958(1958-08-22) (65 років)
Миколаїв, Україна
КраїнаСРСР СРСР
Україна Україна
Національністьукраїнка
Alma materОдеський національний університет імені І. І. Мечникова
Галузьнекрополістика, археологія, краєзнавство
ЗакладМиколаївський обласний краєзнавчий музей
Відома завдяки:дослідження Миколаївського некрополя
НагородиПочесний працівник туризму України (2007)
Городянин року (2011)
«Зірка культури» (2017)
Особ. сторінкаgubskaya.org.ua

Губська Тетяна Миколаївна (нар. 22 серпня 1958, Миколаїв, Українська РСР, СРСР) — українська некрополістка, історикиня, науковиця, авторка, спеціалістка в області церковного краєзнавства і дослідниця Миколаївського некрополя.

Життєпис

Народился 22 серпня 1958 року в Миколаєві. Після закінчення середньої школи № 12 працювала секретарем.

З січня 1977 року працює в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї. В різний час працювала доглядачем залів, реставратором і екскурсоводом.

У 1985 році закінчила історичний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, куди вступила у 1979 році[1].

Брала участь в археологічних дослідженнях давніх поселень, серед яких трипільські експедиції Академії наук України в Черкаській області, дослідження пам'яток в Херсонській області, запорізькі кургани і дослідження Матвіївки пізньої бронзової доби.

З 1990 року почала дослідження історії церковного духовенства Херсонської губернії[2].

У 1994—1995 роках учасниця комплексної експедиції з опису пам'ятників на старому міському цвинтарі. Тоді ж почала збирати матеріали про Миколаївський некрополь.

У 2006 році випустила свою першу книгу «Военное духовенство и священники города Николаева», де наводила портрети персоналій церковного кліра, що зробили великий внесок в духовне життя населення півдня України[3][4]. В 2010 році в Центральній бібліотеці імені Марка Кропивницького відбулася презентація найбільш знакової на думку Губської книга — «Город мраморных ангелов»[5], в якій описана історія Миколаївського некрополя — від перших поховань початку XIX століття до нашого часу. В книзі наведено імена понад 800 персоналій, короткі біографічні відомості та ілюстрації зберігшихся пам'ятників[6].

В січні 2012 року стала претедентом кафедри музеєведення Українського товариства охорони пам'яток історії і культури при Національній академії наук України. Тієї ж зими збирала підписи для звернення до Миколаївської міської ради щодо захисту Миколаївського некрополя і надання йому охоронного статусу[7].

У 2014 році за великий внесок у справу співпраці міст півдня України, милосердя та гуманізм стала переможицею одеського гуманітарного проєкту «Золотий фонд Одеси — жінки» в спеціальній номінації «Крило янгола»[8][9]. В тому ж році ініціювала створення музея на території Миколаївського некрополя[10][11].

В червні 2023 року шляхом рейтингового голосування депутатів Миколаївської міської ради увійшла до складу топонімічної комісії, що займатиметься перейменуванням[12].

Твори

Авторка картотеки персоналій священнослужителів Херсонської губернії[2], яка налічує близько 4 000 осіб[1].

Авторка 140 наукових публікацій[9][13], зокрема в Енциклопедії сучасної України[14][15], і книг, серед яких:

  • Военное духовенство и священники города Николаева (2006);
  • Город мраморных ангелов (2010);
  • Апостол Севера и Юга, митрополит Кировоградский и Николаевский Нестор (2011);
  • Соль земли. Священнослужители и храмы Николаевщины (2013);
  • Николаевский некрополь: страницы истории (2015);
  • Честью и кровью венчанные. Николаев. Первая мировая (у співавторстві з В. А. Пархоменко, 2016);
  • Потомкам славных фамилий (2021).

Нагороди

Література

  • Е. В. Сергеева (2017). Человек года. Горожанин года (1996—2016) общегородская программа : биобиблиографический справочник (російською). Николаев: Центральная городская библиотека имени М. Л. Кропивницкого ЦБС для взрослых.
  • С. М. Сухопаров (2013). Элита Николаевской области. 2011—2012 гг. — Энциклопедический биографический словарь-справочний в 4-х томах (російською). — Том 1. Николаев: Издательский дом «СЛАЖ».
  • Христова, Н. Город мраморных ангелов: интервью с старшим научным сотрудником Николаевского областного краеведческого музея, специалиста в области церковного краеведения // Вечерний Николаев. — 2011. — 10 марта. — с. 5.
  • Державний бібліографічний покажчик України (№ 24, грудень 2011). Національна бібліографія. Київ: Книжкова палата України імені Івана Федрова.

Примітки

  1. ↑ а б Сергеева, Е. В. (2015). Человек года. Горожанин года (1996—2014) (рос.). Николаев: Илион. с. 66.
  2. ↑ а б Христова, Н. (11 січня 2007). Кто имел житие благозаконное и кончину непостыдную. Вечерний Николаев (рос.). № 3.
  3. ↑ Гаврилов, Сергей (22 грудня 2009). Город ангелов. Наш город Николаев (рос.). № 50. с. 9.
  4. ↑ Сайковский, А. (27 січня 2022). Хранитель старинной мозаики. Вечерний Николаев (рос.). № 7. с. 5.
  5. ↑ Хранительница истории Татьяна Губская. Вестник Прибужья (рос.). № 4. 27 січня 2022. с. 1.
  6. ↑ Христова, Н. (10 березня 2011). Город мраморных ангелов. Вечерний Николаев (рос.). № 26. с. 5.
  7. ↑ Пока в Николаеве горвласть тянет со статусом некрополя, там разрывают могилы и грузовиками вывозятся оградки (рос.). Преступности.НЕТ. 7 січня 2012.
  8. ↑ Золотые женщины Одессы. Одесские известия (рос.). № 9. 30 січня 2014.
  9. ↑ а б Александрова, И. (6 лютого 2014). «Крыло ангела» Татьяны Губской. Южная правда (рос.). № 14. с. 1.
  10. ↑ Середа, Катерина (20 серпня 2014). На территории некрополя в Николаеве создадут музей (рос.). НикВести. Процитовано 5 грудня 2023.
  11. ↑ Христова, Наталья (18 серпня 2014). Скоро на старом некрополе будет небольшой музей (рос.). Вечерний Николаев. Архів оригіналу за 25 серпня 2014.
  12. ↑ Козубовська, Олена (29 червня 2023). В Николаеве избрали 11 кандидатов в состав комиссии по переименованию (рос.). НикВести. Процитовано 5 грудня 2023.
  13. ↑ Христова, Н. (2019). Николаевские мадонны (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. с. 218. ISBN 978-617-576-106-9.
  14. ↑ Губська, Т. М. (1 лютого 2018). Миколаївський некрополь. Т. 20. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  15. ↑ На страницах энциклопедии. Вестник Прибужья (рос.). № 13. 1 квітня 2021. с. 1.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бургас.

«Бургас» — вітрильний 60-гарматний фрегат Чорноморського флоту Російської імперії. Названий на честь захоплення російськими військами 12 липня 1829 року турецької фортеці Бургас.

Історія

Закладений у Миколаєві 11 листопада 1831 року на приватній верфі Михайла Серебряного, головний будівник — М. І. Суровцов[1]. Один із шести 60-гарматних фрегатів типу «Тенедос», побудованих у Миколаєві під наглядом адмірала і військового губернатора міста О. С. Грейга. За розмірами і озброєнням вони не сильно поступалися 74-гарматним лінійним кораблям і іноді іменувалися 60-гарматними кораблями[2].

Після спуску на воду 7 листопада 1832 року увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[1].

Перебував у практичних плаваннях у Чорному морі в 1834—1837 роках. У квітні 1837 року брав участь у перекиданні 13-ї піхотної дивізії з Одеси до Севастополя. Під час Кавказької війни у складі ескадр віце-адмірала М. П. Лазарєва і контр-адмірала контр-адмірала Ф. Г. Артюкова брав участь у створенні Кавказької укріпленої берегової лінії, висаджуючи десанти, що заснували укріплення в гирлах річок Сочі (13 квітня під командуванням Артюкова[3][4]), Субаші і в Цемеській бухті (3 травня 1839 року і 12 вересня 1838 в ескадрі Лазарєва відповідно)[2].

У 1840 році, маючи свій прапор на фрегаті «Бургас», з нього командував загоном суден Абхазької експедиції контр-адмірал П. М. Юр'єв[3]. З 8 по 11 жовтня 1841 року, у складі ескадри контр-адмірала М. М. Станюковича, фрегат підтримував вогнем просування сухопутних військ під командуванням генерала І. Р. Анрепа від Адлера до Сочі.

У 1842 році виведений зі списку флоту і переобладнаний в блокшив[2].

Командири

Примітки

  1. ↑ а б Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
  2. ↑ а б в Фрегат «Бургас» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 березня 2024.
  3. ↑ Альхаов, А. А. (2018). Роль Черноморского флота в создании Черноморской береговой линии (1837—1839 года). Ежеквартальный рецензируемый, реферируемый научный журнал «Вестник АГУ». 4 (229) (рос.). Майкоп: Адыгейский государственный университет. с. 19. ISSN 2410-3691.
  4. ↑ Занятие плацдарма и заложение форта в устье реки Сочи (рос.). HistorySochi.ru. Архів оригіналу за 12 червня 2013. Процитовано 11 червня 2013.

Література

  • Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с.
  • Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3.
  • Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Olifaye/Чернетка&oldid=41942467