Історія Коломиї

Осередок Покуття українське місто Коломия пройшло насичений історичний шлях — від торгівельного поселення, відомого, в першу чергу, торгівлею сіллю, до сучасного важливого економічного й освітно-культурного центра Івано-Франківщини й заходу держави.

До виникнення сталого поселення

Археологи виявили на околицях міста сліди перебування племен-носіїв трипільської культури віком майже 6 тисяч років.

Коломийське поселення, імовірно, виникло у руський період в процесі розвитку місцевих суспільних відносин ще до поширення на цій території влади київських князів. Це значно вплинуло на розвиток Коломиї у пізніші періоди, а також багато у чому пояснює специфічні риси міської цивілізації, порівняно з більшістю галицьких міст. Найімовірніше, що з самих початків Коломия була військовим городищем, поблизу якого могли поселятися люди, які під час небезпеки знаходили за стінами оборонної споруди надійний притулок, а також «оружники» — наймані війська або дружинники. Однак дотепер ні археологи, ні історики, ні краєзнавці поки що не мають переконливих доказів, які свідчили б про існування у VІ—ХІІ століть поселення на території сучасної Коломиї. Припущенням лишається, що давня Коломия була важливим центром, у якому зосереджувалися доходи з «соляного мита» — виключного джерела скарбниці місцевих князівських і королівських династій.

Від першої згадки до кінця XVIII століття

Перша згадка про Коломию міститься в Галицько-Волинському літопису під 1241 роком:

«не можеши отдати ю сима, яко велиціи князи держать сію Коломию на роздаваніе оружникам»

Однак, знов таки, на думку дослідників, є всі підстави вважати вік міста значно більшим.

Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. На думку археологів, фортеця існувала вже в середині 12 століття, коли кордони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю, і діяв важливий сухопутний торговельний шлях — Берладська дорога, що вела з Галича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли 4 фортеці: у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях.

Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в середині XIII століття під час монголо-татарської навали. Припускається, що Коломийська фортеця могла бути спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі його укріплення.

Згодом укріплений центр Коломиї знаходився поблизу теперішньої ратуші. Це місце в історичних джерелах мало назву Старий Двір: у документах 1411, 1448 і 1517 років про нього мовиться як про оборонний замок.

1405 року Коломия отримала Магдебурзьке право. У той час місто стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини.

1411 року Коломию з усім Покуттям було продано на 25 років молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих самих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утримання.

У 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи.

В 1498 році турки і волохи зруйнували місто, рухаючись на захід. Відтоді вони майже щороку плюндрували Покуття. В 1502 і 1505 роках Коломия була спалена, горіла вона також у 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, а 1589 року місто було знищене дощенту, населення — вирізане або забране в ясир.

У 1612 році татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 році — 4 рази, в 1621 та 1624 роках — по 2 рази. Польська хроніка за 1621 рік засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 рік є запис, що татарами місто «з ґрунту знесене». Під час чергового нападу в 1626 році в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу.

Лише після побудови нового оборонного замку всередині XVII століття Коломия могла захищатися від татарських нападів.

У 1648 році, коли повстанські загони Семена Височана діяли на Прикарпатті, за стінами Коломийського замку шукала притулку польська шляхта з навколишніх містечок.

У 2-й половині XVII століття у селах Коломийського повіту посилився опришківський рух. Місто не раз ставало свідком суду та прилюдної розправи над опришками. Зростав простест місцевого населення проти економічного і національного гніту польського панства. У 2-й половині XVII — на початку XVIIІ в околицях міста діяли загони опришків І. Винника та І. Пискливого.

За австрійської влади

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Коломия відійшла під владу Габсбургів. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 року місто було включене до Станіславської округи і частково втратило свої функції повітового центру.

На околицях міста стали виникати німецькі колонії. Протягом XIX століття австрійський уряд побудував у Коломиї 6 військових казарм та 3 порохові склади. В місті було зосереджено велику кількість війська, створено до 70 карних загонів для боротьби з опришками.

В 1811 році було створено Коломийську округу, межі якої і колишнього повіту практично збігалися.

У 1886 році Коломию з приміськими селами сполучив паровий вантажний трамвай.

Джерела, посилання та література

• Вербиленко Г. А. Коломия // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8., стор. 460
• Статті з історії Коломиї на веб-портал «Коломия»
• Грабовецький В. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку XX ст. - Частина І. – Вік, 1996
• Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар / За ред. М. Ф. Котляра
• Монолатій І. Коломиєзнавство. Нариси історії Коломиї у контексті взаємовідносин слов’янських народів. – Коломия: Музей історії міста Коломиї, 1996
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Kołomyja // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 124. (пол.)
• Коломия // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)