Коваленко Григорій Олексійович

Григорій Олексійович Коваленко (Григорій Коваленко, Грицько Коваленко; друкувався під псевдонімами Грицько Коваленко, Гр. Ков., Г. К., Гр. Вільний, К. Вільний, К. В., Гр. Липняцький; *24 січня 1868, с. Липняки, тепер Баришівка, Київська область — 15 грудня 1937) — український письменник, журналіст, історик, етнограф, художник, громадський діяч, репресований у 1937 році.

З життєпису

Григорій Олексійович Коваленко народився 24 січня 1868 року в селі Липняки Переяслівського повіту Полтавської губернії (тепер у складі селища Баришівка Київської області).

Як згадував сам письменник, це був «глухий закуток, далекий від залізниць». Тут, у сім'ї заможного козака минуло дитинство майбутнього автора «Української історії». У родині збереглися старі козацькі традиції, певна освіченість, любов до живопису та вміння малювати. Ось як писав Григорій Олексійович у короткій автобіографії (написаній у грудні 1921 року) про свою освіту:

«До восьми років я навчався дома, а коли вже добре вмів читати й писати, мене віддали в народну школу, курс якої я закінчив в одинадцять років. До чотирнадцяти років навчався самотужки, багато читав, допомагав у домашній роботі».

По закінченню в 1886 році Полтавської фельдшерської школи Григорій Олексійович повернувся на Переяславщину і чотири роки працював земським фельдшером та вчителював в селі Дем'янець, збирав етнографічні матеріали.

У 1890 році Григорій Коваленко переїхав до Москви, де протягом п'яти років служив у клініці Московського університету (з метою підвищення своєї кваліфікації). Тут і розпочав Григорій Олексійович свою літературну діяльність. Для народних видань він написав книжечку «О лечении ран», яка кілька разів перевидавалася російською, українською та болгарською мовами. У 1891 році Г. Коваленко помістив в «Этнографическом обозрении», що виходило в Москві, свою першу наукову працю «О народной медицине в Переяславском уезде». У тому ж році він почав співпрацювати зі львівським журналом «Зоря».

У 1896 році молодому літератору-початківцю допоміг улаштуватися секретарем у Чернігівській земській управі Борис Грінченко. Гриць Коваленко активно включився у громадське та культурне життя міста, де в цей час працювали Леонід Глібов, Микола Вороний, а згодом і Михайло Коцюбинський. У Чернігові проявилась багатогранність його дарувань. Він виступає як критик, пише вірші, драматургічну поему з життя еллінів «Зоя». Коли в Чернігові розпочало роботу видавництво Бориса Грінченка, яке за дуже короткий час випустило для народного читання 23 книжки з різних галузей науки та культури, Гриць Коваленко став його активним співробітником.

У 1905 р. Григорій Олексійович переїжджає до Полтави. Тут службовцем у міській думі він працює аж до 1917 р., ні на мить не припиняючи громадської та літературної роботи. Разом з Панасом Мирним видає тижневик «Рідний край» (1905-1906 рр.), бере участь у виданні та редагуванні медично-природничого журналу «Життя і знання» (у 1913-1914 рр. «Вісник життя і знання»), співпрацює в губернській ученій архівній комісії, виступає з лекціями, бере участь у проведенні літературних вечорів. У цей час Г. Коваленко займається етнографічними дослідженнями. В «Этнографическом обозрении» вийшли його праці «О народной медицине в Переяславском уезде Полтавской губернии» (1891), «К народной медицине малороссов» (1891), «Деякі риси українського стилю в зв'язку з питанням про походження української хати» (1906). Як редактора журналу «Рідний край» його судили в 1907 р. за друкування заборонених цензурою творів.

У цей час письменник робить перші спроби популяризувати історію українського народу. Книга Г. Коваленка «Українська історія. Оповідання з історії України» вперше вийшла з друку в 1906 р. і призначалась, в основному, слухачам недільних шкіл. На початку першої світової війни він був заарештований, і хоч невдовзі випущений, але стрес і нервування викликали бажання переїхати до Києва. Та це не вдається, і він працює «взявши на себе всякі обов'язки: допомога сім'ям вояків, комітет союзу городів та допомога біженцям».

У 1917 році Григорій Олексійович Коваленко був вибраний на посаду інспектора позашкільної освіти Полтавської губернії. У 1917-1921 роках читав лекції з історії та гігієни на різних курсах для дорослих.

За радянських часів займався редакторською та літературно-мистецькою діяльністю, дослідженням життя та діяльності Г. Сковороди, Панаса Мирного, Є. Гребінки, І. Котляревського. У 1926 році в Україні було широко відзначено 40-річний ювілей громадської та творчої діяльності письменника. Зі статтями про Г. Коваленка виступили журнали «Знання», «Всесвіт», «Плутанин» та ін. В останні роки життя Григорій Олексійович писав оповідання, виступав з лекціями, дуже багато малював.

Життя та творчість Григорія Олексійовича Коваленка на сьогодні мало досліджені і широкому загалу невідомі. Єдиним дослідником літературної спадщини письменника за радянських часів був П. Ротач.

У 1937 р. старий уже на той час письменник був заарештований, звинувачений у націоналізмі і 28 жовтня розстріляний у Полтавській міській в'язниці.

Творчість

Головна книга Григорія Коваленка — «Українська історія. Оповідання з історії України» (1906) призначалась здебільшого слухачам недільних шкіл. Як писав сам автор у передмові до другого, зміненого й переробленого видання:

пекуча потреба у книжках «про українське минуле життя, про долю нашого народу» змусила поспішити з виданням. Книга вийшла без ілюстрацій, з невеликою кількістю портретів, помилками. Проте видання «скоро розійшлося» і знайшло свого читача.

«Українська історія. Оповідання з історії України з найдавніших до нових часів з вступним словом про Всесвітню історію» видання 1912 року відрізняється від попереднього не лише кількістю ілюстрацій, це значно перероблена й доповнена праця, яка здатна задовольнити більш вимогливого читача. Першим серед авторів навчальних книг з історії України Г. Коваленко у вступі зробив короткий огляд всесвітньої історії. На сорока сторінках написаного гарною українською мовою тексту автор виклав події, що відбувалися у світі від появи людини і до кінця І тисячоліття нашої ери. І хоча розповідь займає дуже мало місця, вона не справляє враження стислого, схематичного переказу. Це самостійне переосмислення світового історичного процесу талановитим майстром художнього слова, зроблене з великою майстерністю й написане дохідливою мовою дитячого письменника. Такий вступ дає можливість дітям і малоосвіченим дорослим відчути історію України частиною історії людства, порівнювати, протиставляти, робити висновки. Як і більшість істориків народницького напряму, Г. Коваленко вважав український народ не здатним створити свою власну державу. На думку автора, предками українців були безпосередньо слов'янські племена, які проживали в місцях сучасного розселення українського народу, хоча Київська Русь і не називається ним прямо першою українською державою.

Автор «Української історії» уникає розгляду проблемних питань української історії, хоча в цілому відчутні антиросійські, сепаратистські тенденції в його поглядах. Так, возз'єднання з Росією, яке, на думку автора, саме по собі було кроком вимушеним, призвело до значного погіршення становища основної маси населення, занепаду української культури. Характер книги не зобов'язує автора до обов'язкової доказовості тверджень і висновків, що, очевидно, зумовлює деяку декларативність викладу.

Значна частина цієї досить невеликої книги присвячена розвитку української культури. Бо, на думку автора, з усіх скарбів найцінніший, який зостався народові, - це його слово; воно не дало зовсім загинути народові, воно врятувало його. Україна втратила все: автономію, свої виборні уряди, суди, інтелігенцію, освіту. Лише народ у своїй усній творчості зберіг українську мову та надії на відродження.

Г. Коваленко у своїй «Українській історії» зовсім не використовує фольклор — ані як історичне джерело, ані для підтвердження своїх думок чи посилення викладу. Та книга написана такою образною, живою українською мовою, що вплив народної творчості відчувається практично в кожному рядку тексту. Григорій Олексійович володів чудовим даром — умінням надзвичайно просто, популярно розповідати про досить непрості проблеми. Не маючи не лише спеціальної історичної освіти, а й практичного педагогічного досвіду, він зумів зробити значний внесок у популяризацію української історії серед широких верств населення. Його «Українська історія» не просто легко читалась і запам'ятовувалась. Вона, що не менш важливо, впливала не лише на розум, а й на почуття читача, спонукаючи його до подальшого поглибленого вивчення історії своєї Батьківщини.

У чернігівський період життя Гриць Коваленко тісно співпрацював з видавництвом Бориса Грінченка. Тут вийшли його праці «Від чого вмерла Мелася», «Чума на людях» та інші. У роботах Григорія Олексійовича на медичні теми виявилася ще одна грань його таланту: уміння просто, популярно розповісти читачеві про непрості медичні проблеми. Так, його книжечка «Чума східна або людська. Як боронитися від неї і як її розпізнати» вийшла на замовлення Полтавської губернської думи величезним 18-тисячним накладом. Автор спромігся на кількох сторінках дати всю необхідну пересічному читачеві інформацію про цю страшну інфекцію просто, доступно, але не примітивно.

З винятковою любов'ю ставився Г. Коваленко до українського Кобзаря. Через журнал «Зоря» він звернувся до всіх літераторів і літературознавців із пропозицією ознайомитися з архівом відділення в Петербурзі, де знаходилося багато ще не відомих рукописів, малюнків, листів Тараса Шевченка.

Для Григорія Олексійовича Шевченко «новий великий пророк, призваний будити народ від сну, рабства і смерті». Гриць Коваленко не лише любив великого Кобзаря, а й добре знався на його творчості. Так, у журналі «Киевская старина» за 1897 рік М. Стороженко надрукував незакінчену поему «Слов'янам», офіційно заявивши, що вона написана Т. Шевченком. Григорій Олексійович спростував висновки вже відомого на той час письменника:

«Може, хтось писав цю поему під впливом Шевченка, тільки то був не сам Т. Шевченко».

Далі він дав ґрунтовний порівняльний аналіз манери написання та мови великого поета й автора «Слов'ян» . У журналі «Зоря» постійно публікувалися його ілюстрації до поем Шевченка.

24 лютого 1911 року на засіданні Київського тимчасового комітету у справах друку розглядалася доповідь про книжку Григорія Коваленка, видану українською мовою під назвою «Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла». У цій невеликій за обсягом праці (тираж 3 тисячі екземплярів) давалася характеристика становища українських селян від Київської Русі до кінця ХІХ століття. На думку автора, приєднання України до Росії призвело до значного погіршення становища селянства, повного їх закріпачення. Багато говорить Г. Коваленко у своїй праці також про освіту. На його думку:

«школи були чужі для народу як тому, що там була чужа мова й порядки, так і тому, що нові школи влаштовувались здебільшого не для народу, а для панів».

Книга «Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла» так і не знайшла своїх читачів. Рішенням Комітету на неї був накладений арешт, а весь тираж знищений.

Г. Коваленко був також відомим фольклористом та етнографом. Народністю, тонким знанням українських звичаїв пронизані численні оповідання письменника. Як дослідника та літературознавця Григорія Олексійовича цікавила доля багатьох маловідомих діячів культури. Радо прийняв він пропозицію «Киевской Старины» зібрати матеріал про українського етнографа та народного лікаря С. Носа.

Справою свого життя вважав Г. Коваленко освіту народу. Турбувала його мала кількість виданої українською мовою та доступної за змістом літератури з основних галузей знань. Він писав у 1897 році:

«Видано наших книжок дуже мало, винні тут не лише цензурні перепони, але й ми самі... Зумів же видати Б. Грінченко більш як 20 книжок... Нам треба наукових книжок, нехай би добрі люди складали та перекладали їх, - се не дуже трудна річ. Часи поліпшають і хмари розійдуться тільки тоді, коли ми самі потроху, своїми силами розженемо ці хмари щоденною працею, ніколи не забуваючи своїх обов'язків до народної освіти».

Григорій Олексійович був також художником-самородком. Його малюнки з'являлися в багатьох журналах, виходили у вигляді поштових листівок. Першим його опублікованим малюнком було зображення могили Тараса Шевченка. Художник також створив портрети багатьох українських письменників (Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, П. Куліша та інших).

Джерела, посилання та література

• Коваленко Григорій Олексійович // Пироженко Л. Коваленко Григорій Олексійович
• Юренко О.П. Григорій (Грицько) Олексійович Коваленко. // в кн.: Зневажена Кліо. К., 2005
• його ж. Грицько Коваленко — перший редактор журналу «Рідний край». // в кн.: Потужна сила рідного слова. До 100-ліття виходу в світ перших українськомовних видань Східної України. — Полтава, 2005