Рентгенографія

Рентгенографія, (англ. projection radiography, plain film radiography, X-ray imaging, roentgenography, X-ray study, X-ray filming) —– дослідження внутрішньої структури об'єктів, які відображаються за допомогою рентгенівських променів. Найчастіше термін використовуюють у медичному контексті. Методика Rő (рентгенівського) дослідження грунтується на утворенні тіньового забарвлення на ренгенівській плівці під дією Rő променів.

Історія методу

Перші знімки в Х-променях зроблені видатним українським вченим Іваном Пулюєм 1895 р. за допомогою “лампи Пулюя”. Потім з аналогічною лампою експериментував німецький вчений Вільгельм Рентген, який, на відміну від І. Пулюя, широко опублікував результати своїх досліджень і отримав в 1901 р. Нобелівську премію. На думку ряду українських і зарубіжних вчених, пріоритет винаходу Х-променів належить І. Пулюю.

Принцип методу

Rő промені потрапляють на ренгтенівську плівку яка містить у своєму складі AgBr (Аргентуму Бромід), відбувається іонізація і поляризація променів, Аргентум відновлюється до Ag⁰ - і відбувається потемніння ренгенівської плівки.

Особливості:

• документальність;
• висока роздільна здатність;
• мале променеве навантаження (в порівнянні з рентгеноскопією)

Застосування у мінералогії

Метод дослідження речовини, зокрема мінералів, гірських порід, руд і продуктів їх технологічної переробки за допомогою рентгенівського проміння (в Х-променях). Базується на явищі дифракції рентгенівських променів кристалічними фазами досліджуваного об’єкта. Мета Р. – діагностика мінералів, встановлення їх реальної будови, тобто структурного стану, ступеня впорядкованості кристалічної структури, наявності в ній ізоморфних домішок, ступеня досконалості або спотворення структури, міри дисперсності мінералу, його текстурованості, ступеня метаміктизації. Див. рентгенографічний фазовий аналіз.

Медицина

Одержання рентгенівського зображення на плівці — рентгенографія.

При рентгенографії пучок рентгенівського випромінювання направляють на досліджувану частину тіла; Х промені, що проникли через тіло хворого, попадають на плівку. Рентгенівська плівка має чутливість не тільки до рентгенівського випромінювання, але і до видимого світла. Тому її поміщають у касету, що захищає від видимого світла, але проникне для Х променів. Зображення на плівці стає видимим після фотообробки (прояв, фіксування). Готовий висушений знімок розглядають через світло або через негатоскоп. Знімок будь-якої частини тіла встановлюють на негатоскопі в такому положенні, у якому лікар досліджував би дану частину тіла у хворого.

Метод рентгенографії відрізняється великими первагами. Він простий і необтяжливий для хворого. Знімки можна робити як у рентгенівському кабінеті, так і безпосередньо в операційній, перев'язочній, або навіть у палаті (за допомогою пересувних рентгенівських установок). На знімках виходить чітке зображення більшості органів. Деякі з них, наприклад кісти, легені, серце, добре помітні завдяки природній контрастності. Інші органи ясно відображаються на знімках після їхнього штучного контрастування. Знімок є документом, що може зберігатися довгий час. Його можуть розглядати багато фахівців і зіставляти з попередніми і наступними рентгенограмами, тобто вивчати хвороби в динаміці.

Показання до рентгенографії досить поширені - від неї починають більшість рентгенологічних досліджень. До рентгенографії не слід прибігати лише при загрозливому стані хворого, коли необхідно термінове оперативне втручання (наприклад, при відкритому пневмотораксі), а також при украй важкому стані хворого, коли будь-яке дослідження вже не може принести йому користі, але викликає зайві страждання. Поширена рекомендація лікарів для пацієнтів виконувати знімок наприклад легенів тільки один раз на рік, щоб уникнути шкідливого впливу на цей великий орган людського організму. Проведення рентгенографії вимагає дотримання визначених правил. Знімки кожного органа повинні бути зроблені в двох взаємно перпендикулярних проекціях звичайно використовують пряму і бічну проекції. Знімки в двох взаємно перпендикулярних проекціях дозволяють, крім того, визначати топографоанатомічні співвідношення органів.

Для попередження шкідливого впливу Х променів на організм оголюють лише досліджувану частину тіла; все-таки інші частини тіла закривають захисними пристосуваннями (зазвичай свинцевою гумою). Всі особи, що є присутніми у рентгенівському кабінеті, під час зйомки повинні знаходитися за захисними ширмами.

При рентгенографії прагнуть максимально наблизити досліджувану частину тіла до касети з плівкою. Тоді зображення є найбільш різким і по розмірах мало відрізняється від справжньої величини досліджуваного органа. Але існує методика рентгенографії, при якій об'єкт, що знімається, навпаки, поміщають порівняно далеко від плівки. У цих умовах через розбіжний характер пучка рентгенівського випромінювання виходить збільшене зображення органа. Такий спосіб зйомки одержав назву рентгенографії з прямим збільшенням зображення. Він здійсненний тільки при наявності особливих "гострофокусних" рентгенівських трубок і застосовується для вивчення дрібних деталей (маленьких вогнищ і судин невеликого калібру в легенях, окремих кісткових балок і трабекул і т.п. ). Розрізняють оглядові і прицільні рентгенограми. На оглядових одержують зображення частини ділянки тіла (грудна клітка, живіт і т.п.). А на прицільних знімках відображена окрема частина органа, що цікавить лікаря, причому в оптимальній проекції, необхідної для виявлення визначених деталей. Досліджуваний відділ шлунка укладений на обох прицільних знімках у круглу рамку. Ця рамка-тінь спеціального пристосування-тубуса-компресора. За допомогою тубуса рентгенолог натискає на передню черевну стінку, щоб краще розподілити контрастну масу в шлунку.

Див. також

• Рентгенографічний фазовий аналіз

Література

• І.Пулюй. Збірник праць. – К.: Рада, 1996. – 712 с.
• Rafael Gualla / ”Pulujisieren” statt “Röntgenisieren” // Wochenendbeilage der “Oberösterreichischen Nachrichten”, 3. Februar 1962.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.