Барвінський Володимир Григорович

Володимир Григорович Барвінський
Псевдо	Василий Барвинок, Ришмидинов і Vasyl' Barvinok
Народився	25 лютого 1850(18500225) Шляхтинці
Помер	3 лютого 1883 Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Діяльність	громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник, публіцист, перекладач.
Alma mater	Львівський університет
Знання мов	українська
Рід	Барвінські
Батько	Барвінський Григорій Григорович
Брати, сестри	Барвінський Іван Григорович, Барвінський Іполит Григорович, Барвінський Олександр Григорович і Барвінський Осип Григорович
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач. Брат Олександра Барвінського.

Біографія

Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці (тепер Тернопільського району, Тернопільської області) в родині священика. Вчився у народній школі рідного села, а згодом у Тернопільській гімназії (1861—1867). Нещасливий випадок, що трапився в 14-річному віці, підірвав його здоров'я, ізолював від ровесників. З того часу Володимир усамітнився біля книжок. Своє дитинство змалював в автобіографічній повісті «Скошений цвіт» (1877).

1869 — вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1872 року. З 1872 р. служив в адвокатських канцеляріях Львова.

Один із співзасновників товариств «Просвіта» (1868) і «Руського Товариства Педагогічного» (1881).

1876—1880 — редактор журналу «Правда». 1880—1883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р.). Працював і мешкав у редакції.

Уважався одним із провідників партії народовців у Галичині.

30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.

Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим.

Могила Володимира Барвінського на Личаківському цвинтарі у Львові.

Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 3), поряд з гробницею М. Шашкевича. На смерть відгукнулися Іван Франко і Корнило Устиянович (І. Франко написав вірш «На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883 р.»). В 1892 році громадськість на могилі В. Барвінського поставила надгробний пам'ятник скульптора С. Левандовського. Від 1993 року у Львові існує вулиця Барвінських (колишня Верховинська).

Творчий і громадський доробок

Під псевдонімом Василь Барвінок опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах порушив проблеми життя українців Галичини, торкнувся болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.

Виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників, робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.

У середині 1870-х років написав повість «Безталанне сватання», де висвітлив характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах (зокрема, в описах панського бенкету) вдало користувався сатиричними засобами викриття.

Повісті В.Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 1870-х років.

У творчому доробку письменника — переспіви сербо-хорватських народних пісень «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці».

Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Ч.Діккенса, Е. Золя, Г. Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).

Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян.

Твори

• Скошений цвіт (1877, повість)
• Сонні мари молодого питомця (1879, повість)
• Безталанне сватання (повість)

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Документи про В. Барвінського з фонду Бучацької ЦРБ:
• «Моя відрада в праці»: (Триптих про братів Барвінських) // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2: Навчальний посібник. — К., 1995. — С. 44-62
• Мудрий М. Барвінський Володимир // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 177, 178. — ISBN 978-966-7007-68-8.
• Палишин С. Родина Барвінських в українській культурі // Тернопіль. — 1992. — № 3-4. — С. 35-37
• Палишин С. Пам'ять роду і народу (про родину Барвінських) // Дзвін. — 1993. — № 4-6. — С. 124—129
• Сохацький Б. «Велике серце битися перестало…»: 10 років від смерті Володимира Барвінського // Свобода. — 2003. — 25 лютого. — С.4
• Чопик Р. Іван Франко і смерть Володимира Барвінського // Наукові записки: Кн. 2. Ч. 2.-Тернопіль, 1997. — С. 197—201