Ерік Померанський

Ерік Померанський

Ерік Померанський (1382—1459) — король Норвегії з 1389 до 1442 як Ерік III, Данії з 1396 до 1439 як Ерік VII, Швеції з 1396 до 1439 як Ерік XIII, герцог Померанії-Штолп з 1449 до 1459 як Ерік I. Походив з династії Грифінів.

Життєпис

Молоді роки

Був сином Вратислава VII Грифіна, герцога Померанського, та Марії Мекленбург-Шверін. Народився у м.Рюгенвальд (сучасне Дарлово у Польщі). При народженні отримав ім'я Богуслав. Його мати була родичкою Вальдемара IV, короля Данії, Магнуса III, короля Швеції, Ґокона V, короля Норвегії. Тому Богуслав (Ерік) отримав право на корони цих трьох держав.

До 1387 року він не приймав особливої участі у справах Померанії та Скандинавії, перебуваючи здебільшого у Померанії.

Володарювання

2 серпня 1387 року помирає Олаф IV, король Данії та Норвегії. Наступним спадкоємцем норвезького трону був Альбрехт Мекленбургський, але проти його кандидатури виступила норвезька шляхта. В Данії королей обирали загальні збори аристократії, міщан та представників церкви, а у Норвегії обирав тінг (своєрідний парламент). Проте було вирішено, що в Норвегії короля обире Маргарита I Данська, яка на той час була королевою Данії та Норвегії.

У 1389 році Маргарита Данська викликала до Норвегії Богуслава, який тут став Еріком Померанським. 8 вересня 1389 року його оголошено було королем Норвегії. У 1396 році він стає королем Данії та Швеції. 17 липня 1397 року Еріка було короновано в якості короля трьох держав. Це відбулося у шведському місті Кальмар. При цьому було укладено угоду щодо об'єднання Данії, Норвегії, Швеції, яка відома як Кальмарська унія. В той же час Маргарита Данська залишалася володаркою цих країн до своєї смерті у 1412 році.

З 1412 року почався період особистого правління Еріка Померанського. В першу чергу він намагався розширити межи своїх володінь. Він у 1413 році вирішив повернути до Данії герцогство Шлезвіг, яке 1386 році стало незалежним та об'єдналося з графством Гольштейн. Король Ерік дві воював з Шлезвіг-Гольштейном та Ганзою, яка підтримувало останній - у 1416-1422 та 1426-1435 роках. Проте вони були невдалими. Навіть з огляду на імператорський наказ 1426 року, яким визнавався Шлезвіг володінням Данії, гольштінци продовжували протистояти Еріку Померанському. Ці тривалі війни негативно позначилися на економіці Данії та єдності Кальмарської унії.

В той же час незважаючі на поразки данської армії на суходолі флот короля Еріка розбив військово-морські сили Ганзи, що дало змогу впровадити у 1428 році податок за прохід через протоку Зунд. Це значно покращало економічне становище Данії. Особливого розвитку набули місто Ельсінор та Копенгаген. Ще раніше - у 1416 році - Ерік Померанський захопив Копенгаген, а у 1433 році переніс свою столицю з Роскілле до Копенгагена. З цього моменту він стає столицею Данії й головним містом Кальмарської унії.

Але поступово ситуація погіршувалося. у 30-х роках розгортається невдаволення у Норвегії та Швеції призначенням у ці країни корінних датчан. Блока Ганзою портів цих міст погіршує становище торгівлі. У Швеції у 1434 році спалахує повстання, яке охопило значну територію. В той же час данська аристократія намагається обмежити повноваження Еріка Померанського. Останній намагається протидіяти цим задумам, проте невдало - у 1439 році він вимушений був залишити Данію та оселитися на острові Готланд.

Останні роки

Бігство Еріка Померанського до м.Вісбю на Готланді призвело до скинення його з тронів Данії та Швеції. Проте він все ще залишався офіційним королем Норвегії. У 1442 році він зрікся також норвезької корони. При цьому він сказав, що краще очолювати піратів з Готланду, ніж бути королем Норвегії.

В той же час Ерік Померанський до 1449 року намагався повернути собі корону Данії. В цьому році він передав Готланд новому данському королеві Кристіану I. Навзаєм Ерік зміг повернутися до Померанії, де став герцогом Померанії-Штолпа (сучасний Слупськ у Польщі). Тут він й помер у м.Рюгенвальд 3 травня 1459 року.

Родина

1. Дружина - Пилипа (1394-1430), донька Генріха IV Ланкастера, короля Англії

Дітей не було

Джерела

• Haug, Eldbjørg (2000), Margrete — den siste dronning i Sverreætten (Oslo: Cappelen) ISBN 82-02-17642-5