Алегорія зими (Гудон)
| фр. L' Hiver | |
|---|---|
| Творець: | Жан Антуан Гудон |
| Час створення: | 1883 року |
| Матеріал: | білий мармур |
| Техніка: | висікання |
| Зберігається: | Монпельє, Франція |
| Музей: | Музей Фабра |
Алегорія зими (Гудон) або «Мерзлячка» ( фр. L' Hiver) — мармурова скульптура французького митця 18 ст., створена в пару до «Алегорії літа», славу якої затьмарила і почала сприйматись як самостійна.
Історія створення
Французький скульптор Жан Антуан Гудон ( 1741—1828 ) працював в період, коли настанови французького бароко ( і без того слабкі в країні ) активно потіснили стилі рококо і класицизм. Але відбулась зустріч з забезпеченим замовником мсьє Сен-Вааст і скульптор мимоволі звернувся до стилістики попередньої доби. Замовник волав мати дві мармурові скульптури з циклу «Пори року». Зупинились на двох алегоріях - літа і зими.
Це розповсюджена академічна тема в 17—18 століттях. Мала значне поширення в декоруванні садів бароко. Алегорію літа представляли у вигляді молодої жінки з атрибутами богині Цепери - з колоссям, з сепром чи зі жмутом квітів. Досить сталим був образ зими — у вигляді бородатого старця, що мерзне, тремтить від холоду і горнеться в широку драперію. Гудон створив власну «Алегорію літа» цілком в академічному характері — молода дівчина з серйозним обличчям тримає в руках звичні атрибути богині Церери.
-
П'єтро Баратта , «Алегорія зими» -
Ск. Томас Квеллінус, «Богиня Церера».
Гудон добре відтворював анатомічні особливості портртованих, гострі і довгі носи, набряки під очами, зморшки на шиї, якщо це працювало на схожість і розкриття характеру. Він уславився вже погруддями Дені Дідро та самого Вольтера, якого портретував ще за часів перебування того в Парижі. Але в алегоричній скульптурі робити чергового старого зі зморшками на обличчі не побажав. Він і «Алегорію зими» перетворив на молоде дівчисько. Дослідники кажуть, що то було змагання з тогочасним мистецьким суперником Гудона. Ним був скульптор Огюстен Пажу, що працював по замовам королівського двору Франції. Пажу́ і створив оголену «Покинуту Психею», образ, з яким і спромігся позмагатись Жан Антуан.
На підтримці дещо сміливих сюжетів і ракурсів стояли і тогочасні приватні колекціонери. Достатньо згадати багатого жуїра замовника «Гойдалки », яку створив художник Жан-Оноре Фрагонар і яка стала квінтесенцією французького рококо. Можливість подати сміливий ракур виковистав і Гудон, виконуючи приватну замову мсьє Сен-Вааста. Скульптор не відразу знайшов потрібний варіант, почавши зі звичної фігури, приховавши оголеність понизу, як у Венери Мілоської. А потім насмілився зробити навпаки. Але на Паризькому салоні 1785 року була представлена лише оголена «Покинута Психея» Пажу́, котру черезтри дні виставки сховали, визнавши недобропорядною.
Гудон оприлюднить свою «Мерзлячку» лише в роки французької революції на салоні 1791 року. Скульптура дочекалась «зіркоого часу» і викликала інтерес і захоплення.
Опис твору
Мармурова скульптура на постаменті зображує молоде дівчисько, що тремтить від холоду і, намагаючись відігрітися, загорнулось в коротку шаль. Аби підсилити алегоричну постать, біля її ніг скульптор подав вазу з водою, яка пертворилась на кригу і під його тиском розтріскалась. Коротенька шаль надала можливість прикрити голову і груди дівчиська, але її не вистачило на стегна і сідниці, що мимоволі прикували погляди сторонніх глядачів. Аби добре роздивитись «Мерзлячку», скульптор примушував глядачів підходити ближче, заглядати в обличчя похиленої скульптури та обходити її з усіх боків і зверху донизу. Це була маленька, коротенька театральна вистава «одного актора», якою керував автор твору.
Еротичність скульптури була такою відвертою, що і спричинила скандали. Хоча скульптор подав оголену натуру в самому ранньому початку її жіночої привабливості. На мармуровому постаменті оригінала — підпис Гудона і дата 1883.
Жан Антуан Гудон вже мав в минулому досвід тиражування власного вдалого твору. Так, зі скульптором Гудоном був підписаний контракт на створення тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну, що полонила глядачів у опері «Іфігенія» Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому гіпсі, аби вдовольнити попит вельможних глядачів. Шалена популярність скульптури «Алегорія зими» понукала скульптора до створення її копій в різних матеріалах — в гіпсі, теракоті, в бронзі. Для виробництва копій навіть були створені особливіформи, копії з яких потім ретельно доробляли, що сприяло появі різних варіантів. Це не враховуючи копій чи варіантів на цю ж тему, створених впродовж 19 століття іншими скульпторами, що волали заробити на вдалому образі, створеному колись Гудоном.
Провенанс
По смерті мсьє Сен-Вааста його майно успадкував племінник. Покидаючи Монпельє заради столиці, він і передав дві мармурові скульптури в музей Фабра. За припущенями, далеко везти мармурові твори було і небезпечно, і дорого коштувало.
Джерела
- Semenzato Camillo. La scultura veneta del Seicento e del Settecento. Venezia 1966
- Мацулевич Ж. А., «Летний сад и его скульптура», Л, 1936
- Люлина Р. Д. и др. «Декоративная скульптура садов и парков Ленинграда и пригородов», Л, 1981
- Золотов Ю. К. «Французский портрет 18 века», серия «Из истории мирового искусства», М. «Искусство», 1968, с. 190—210, (рос)
