Абрикоса
Абрикоса | |
---|---|
Абрикоса | |
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
Клада: | Розиди (Rosids) |
Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
Родина: | Трояндові (Rosaceae) |
Рід: | Слива (Prunus) |
Підрід: | Слива (Prunus subg. Prunus) |
Секція: | Prunus sect. Armeniaca |
Вид: | Абрикоса (P. armeniaca)
|
Біноміальна назва | |
Prunus armeniaca | |
Ареал вирощування абрикоси | |
Синоніми | |
Armeniaca vulgaris Lam.[1] Amygdalus armeniaca (L.) Dumort.[1] |
Абрико́са, абрико́с, жерде́ля, море́ля[2][3][4] (Prunus armeniaca, також Armeniaca vulgaris) — плодове дерево роду слива.
В Україні існують також інші народні назви: абрикоз, абрикоза, априкоз, априкоза, априкос, априкоса, дзарзари, жардель, жарделя, жердель, курега, морелла, морель, тендерка[3], биркоси, боросква, брескиня, бросквина, дзендзар, мурелі та інші[5]. Слово «абрикоса» вживається щодо рослини, а «абрикосом» називається лише плід.
Запозичення з голландської (abrikoos), через фр. abricot й ісп. albercoque чи порт. albricoque прийшло з арабської; араб. al barqōk утворилося з середньогрецької πραικόκκιον (πραικόκια), яке походить від лат. praecox (praecoquus) «скороспілий», утвореного з префікса лат. prae- «перед-, наперед», спорідненого з грец. παραί «до, перед, поряд», укр. при, і основи дієслова coquo «варю, кип'ячу», спорідненого з прасл. *pekti, укр. пекти́[6]. Варіант «априко́за» зайшов через польську й німецьку мови нім. Abrikose[6].
В інших мовах вживають назви рос. абрико́с[7], болг. абрыко́с, пол. aprykoza, в.-луж. aprikoza[6].
Слово «жерделя» — турецького походження, від zerdali, яке вживається щодо одного з сортів дрібних абрикос. Походить від перського zardālu («золотий плід») — зі zard («золотий»), є етимологічним відповідником прасл. *zolto, укр. зо́лото[8].
Назву «мореля» — «дрібний абрикос», через посередництво польської і, можливо, німецької мов від нім. Amarélle «вишня», morelle «абрикос» запозичено з італійської або середньолатинської. Подальша етимологія: італ. amarella «вишня; абрикос» походить від сер. лат. amarellum «абрикос», що виникло на основі виразу de Armenia «з Вірменії», вторинно зближеного з amārus «гіркий»[9].
В інших мовах вживають назви рос. море́ль (маре́ль) «сорт вишні; дрібний абрикос», морела́ «дрібний абрикос», болг. марэ́ль, пол. morel(a) «абрикос», чеськ. amarelka «сорт вишні» тощо[9].
У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.
Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»).
Дикі абрикоси (Абрикоса звичайна, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикос витримують температуру до −50 °C. Плоди диких абрикос дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна.
Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові.
Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку[10]. Плоди дозрівають у червні — липні.
Плід — округла або обернено яйцеподібна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком.
Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.
М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо.
У насінні є жирна олія (30—50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41 %), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.
Найбільші виробники абрикоси станом на 2005 рік | |
---|---|
Туреччина | 390 |
Іран | 285 |
Італія | 232 |
Пакистан | 220 |
Греція | 196 |
Франція | 181 |
Алжир | 145 |
Іспанія | 136 |
Японія | 123 |
Марокко | 103 |
Сирія | 101 |
Всього у світі | 1916 |
Джерело:[11] |
Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь.
Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазійських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму.
Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи[12]. З насіння абрикос також роблять олію.
На стовбурах і гілках абрикоси виділяється камедь, з якого виготовляють клей та масляні емульсії.
З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.
Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід.
В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3—4-й рік. Урожайність до 100—300 ц/га. Основний сорт Червонощокий. Цінною підщепою для абрикоси в Україні є жерделя.
Сортова абрикоса поширена в основному на півдні України, але й там вона плодоносить нерегулярно. Часто в дерев узимку підмерзають плодові бруньки, а навесні квіти, бо абрикоса рано цвіте. У поліській та лісостеповій зонах України в основному вирощують дерева абрикоси з насіння, їх називають «жерделі». Жерделі дають, як правило, дрібні плоди, що не відзначаються високими смаковими якостями, але дерева їх менш вимогливі до умов.
- Червонощокий. Найпоширеніший сорт. Районований майже у всіх областях України, за винятком Полісся і деяких областей лісостепової зони. Дерева скороплідні, високоврожайні, але недостатньо зимостійкі в північних районах України. Плоди середньої величини або великі, дуже смачні, використовуються у свіжому вигляді та для технічної переробки. Сорт самоплідний.[12]
Крім Червонощокого, у південних областях України районовані сорти: Нікітінський, Ананасовий цюрупинський, Мелітопольський ранній, Консервний пізній, Арзамі, Угорський найкращий, Ювілейний та ін. Для Полісся та Лісостепу становлять інтерес сорти УНДІС: Ананасовий київський, Київський ароматний, Поліський великоплідний, Шабловський, Колгоспний, Березняківський.[12]
Шкідниками абрикоси є: галиця вічкова, златка чорна, казарка, коренегриз звичайний, короїд зморшкуватий, листокрутка вишнева, міль плодова, плодожерка східна.
-
Абрикосове дерево, Каппадокія, Туреччина
-
Листя
-
Стовбур
-
Цвіт абрикоси (Донецьк)
-
Плоди
-
Розлущений плід
-
Насіння абрикоси
- ↑ а б USDA Germplasm Resources Information Network (GRIN). Архів оригіналу за 6 червня 2011. Процитовано 14 вересня 2011.
- ↑ Море́ля, абрико́са, жерде́ля // Українські назви з куховарства й харчування. Слівник з поясненнями. Близько 3.500 назв / Наталія Чапленко. — Нью-Йорк, 1980. — C. 60. — 115 с.
- ↑ а б Armeniaca vulgaris lam. // Корисні та рідкісні рослини України. Словник-довідник народних назв / Г. К. Смик. — К.: УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991. — С. 202. — 416 с. — ISBN 5-88500-030-1.
- ↑ Абрикосъ / Словник московсько-український / В. Дубровський. — Київ: Рідна мова, 1918. — C. 1. — 542 с.
- ↑ Armeniaca vulgaris // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в Абрикос // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 39.
- ↑ Этимологический словарь Фасмера. Архів оригіналу за 5 березня 2016.
- ↑ Жерделя // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. 193.
- ↑ а б Мореля // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — С. 513. — ISBN 5-12-001263-9.
- ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 9.
- ↑ UN Food & Agriculture Organisation (FAO) [1] [Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
- Абрикос звичайний // Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / відповідальний редактор. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 сторінки. — ISBN 5-88500-055-7. Ел.джерело
- Абрикос звичайний [Архівовано 21 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
- Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил. (рос.)
- Єлін Ю. Я., Оляніцька Л. Г., Івченко С. Г. Шкільний визначник рослин. — К.: «Радянська школа», 1988
- Сорта плодових и ягодных культур. М., 1953. (рос.)
- Жучков Н. Г. Частное плодоводство. М., 1954. (рос.)
- Сафонов М. М. Повний атлас лікарських рослин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 384 с. ISBN 978-966-408-273-7
У Вікісловнику є сторінка абрикоса. |
- Абрикоса (Prunus armeniaca): інформація на сайті GRIN (англ.)
- Абрикоса у Великій Радянській Енциклопедії. (рос.)
- Абрикоса [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона. (рос.)
- Абрикоса на сайті USDA NRCS. (англ.)
- Абрикос звичайний
|
|