Чепура тихоокеанська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чепура тихоокеанська
Темна морфа
Темна морфа
Світла морфа
Світла морфа
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Пеліканоподібні (Passeriformes)
Родина: Чаплеві (Ardeidae)
Рід: Чепура (Egretta)
Вид: Чепура тихоокеанська
Egretta sacra
(Gmelin, 1789)
Ареал виду      Проживання впродовж року      Зимування
Ареал виду      Проживання впродовж року      Зимування
Підвиди
  • E. s. sacra (Gmelin, JF, 1789)
  • E. s. albolineata (Gray, GR, 1859)
Синоніми
Ardea sacra Gmelin, 1789
Demigretta sacra (Gmelin, 1789)
Ardea jugularis Wagler 1827
Посилання
Вікісховище: Egretta sacra
Віківиди: Egretta sacra
ITIS: 174825
МСОП: 22696980
NCBI: 887049
Fossilworks: 370678

Чепура тихоокеанська[2] (Egretta sacra) — вид птахів родини чаплевих (Ardeidae). Мешкає в Океанії, Східній та Південно-Східній Азії.

Тихоокеанські чепури — птахи середнього розміру, які досягають довжини 57-66 см. Їх середня вага становить 400 г, а розмах крил — 90-110 см. Забарвлення тихоокеанських чепур існує у двох морфах: одні птахи мають повністю біле забарвлення (світла морфа), а інші  — темно-сіре забарвлення (темна морфа). Молоді птахи мають тьмяне, коричнювате забарвлення.

У тихоокеанських чепур лапи дуже короткі, жовті. У темних птахів на горлі і підборідді є біла смуга. Дзьоб коричневий, очі золотисто-жовті.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють два підвиди:[3]

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Тихоокеанські чепури зустрічаються по всій Південно-Східній і Східній Азії (від Бангладеш до Японії, Філіппін та Індонезії). Мешкають в Австралії, на Новій Гвінеї та на островах Мікронезії[4][5]. Також тихоокеанські чепури зустрічаються на заході Полінезії, зокрема у Фіджі[6], Французькій Полінезії[7] і Тонзі[8], однак не гніздяться на Ніуе. Нещодавно птах почав гніздитися на фіджійському острові Ротума[9].

Нова Зеландія лежить на південній межі поширення виду[10]. У цій країні тихоокеанські чепури є досить рідкісними й найчастіше зустрічаються в регіоні Нортленд.[11]

Тихоокеанські чепури живуть на узбережжях, в мангрових заростях, в гирлах рік з солонуватою і солоною водою, на коралових рифах і на пляжах.

Поведінка

[ред. | ред. код]

Тихоокеанські чепури живляться різноманітною океанічною рибою, ракоподібними, молюсками і червами[12]. Розмножуються впродовж всього року, можуть утворювати колонії. В кладці 2-3 зеленувато-блакитних яйця. Інкубаційний період триває 23 дні. Пташенята залишаються під батьківською опікою протягом п'яти тижнів.

Збереження

[ред. | ред. код]

В Новій Зеландії тихоокеанська чепура класифікована як вид, ящо знаходиться під загрозою зникнення[13].

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Egretta sacra. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Ibis, spoonbills, herons, Hamerkop, Shoebill, pelicans. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 25 September 2021.
  4. Lavery, Tyrone H.; Watson, Justin J.; Leung, Luke K.-P. (2012). Terrestrial vertebrate richness of the inhabited Torres Strait Islands, Australia. Australian Journal of Zoology. 60 (3): 180—191. doi:10.1071/ZO12043. Архів оригіналу за 17 серпня 2017. Процитовано 30 січня 2020.
  5. Wiles, Gary J. (2005). A checklist of the birds and mammals of Micronesia. Micronesia. 38 (1): 149—189.
  6. Watling, Dick (2001). A guide to the birds of Fiji & Western Polynesia. Suva, Fiji: Environmental Consultants Fiji. с. 99.
  7. Beaune, David; Ghestemme, Thomas; Raust, Philippe; Blanvillain, Caroline (2018). Herons of French Polynesia: threats, status and conservation (PDF). Journal of Heron Biology and Conservation. 3. Архів оригіналу (PDF) за 30 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  8. Steadman, David W. (1993). Biogeography of Tongan birds before and after human impact. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 90 (3): 818—882. Bibcode:1993PNAS...90..818S. doi:10.1073/pnas.90.3.818. PMC 45761. PMID 11607357.
  9. Cibois, Alice; Thibault, Jean-Claude; Watling, Dick (2019). Birds and bats of Rotuma, Fiji (PDF). Notornis. 66 (3): 139—149. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  10. Bell, Mike (2010). A census of reef herons (Ardea sacra) in the Marlborough Sounds (PDF). Notornis. 57 (3): 152—155. Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2019. Процитовано 30 січня 2020.
  11. Chambers, Stuart (2009). Birds of New Zealand: locality guide (PDF) (вид. 3rd). Orewa, New Zealand: Arun Books. с. 91. Архів оригіналу (PDF) за 28 грудня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
  12. Reef heron Egretta sacra. New Zealand Birds Online. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 29 травня 2021.
  13. McArthur, Nikki; Ray, Samantha; Crowe, Patrick; Bell, Mike (August 2019). A baseline survey of the indigenous bird values of the Wellington region coastline (PDF) (Звіт). с. 19. Архів оригіналу (PDF) за 4 січня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Eastern Reef-Heron. HeronConservation (англ.). The IUCN-SCC Heron Specialist Group. Процитовано 21 лютого 2020.