Естонська апостольсько-православна церква

Естонська Апостольсько- Православна Церква Eesti Apostlik-Õigeusu Kirik
Успенський собор в Тарту
Дата заснування	1923
Самостійність проголошена	1917
Самостійність визнана	1923, 1996
Чинний предстоятель	Стефан (Хараламбідіс)
Центр	Таллін
Основна юрисдикція	Естонія
Єпархій	3
Парафій	72
Вірних	бл. 20 000
Офіційний сайт	eoc.ee/eng

Естонська Апостольсько-Православна Церква (ест. Eesti Apostlik-Õigeusu Kirik) — автономна православна церква у складі Константинопольського Патріархату. Об'єднує православних, вихованих у православних традиціях естонців. Глава — Митрополит Талліннський та Естонський Стефан.

Історія

Проникнення православ'я в Естонію

Наприкінці XVII ст. територія сучасної Естонії була завойована Швецією, у результаті чого населення країни прийняло лютеранство. На початку XVIII ст. Естонія опинилася під владою Російської Імперії. У цей період, особливо в XIX столітті, помітна частина естонців - під впливом політики уряду - прийняли православ'я. Разом з росіянами, що мешкали на естонських землях, православні естонці склали значну громаду.

Створення церкви

Після революції 1917 Естонська Республіка проголосила незалежність, 1920 року була визнана РРФСР. Зважаючи на те, що Естонська єпархія існувала на території нової незалежної держави, а також враховуючи факт гонінь на Церкву в СРСР, єпископ Талліннський Александр звернувся до Вселенського (Константинопольського) Патріарха з проханням прийняти Церкву під свою юрисдикцію.

7 червня 1923 року Патріарх Константинопольський Мелетій IV видав Окружне послання (Томос), що приймало Естонську Православну Церкву (ЕПЦ) до своєї юрисдикції та дарувало їй автономію. Він присвоїв єпископу Александру титул митрополита Талліннського та всієї Естонії.

До 1940 року до ЕАПЦ належали 210 000 віруючих, 3 єпископи, 156 парафій, 131 священик, 19 диякон, 2 монастирі та духовна семінарія. Більшість віруючих були естонцями.

1940 — СССР анексував Естонію. Під час Другої світової війни країну зайняли німецькі війська, 1944 року сюди знову повернулась сталіністи.

Митрополит Александр, разом із 23 священниками, емігрував до Швеції. Церковне керівництво, осівши у місті Стокгольм, залишилось в юрисдикції Вселенського Патріарха. Паства ЕПЦ на вигнанні становила 10 000 православних естонців, що були розкидані у багатьох країнах світу.

Після смерті 1953 митрополита Александра Вселенський Патріарх призначив нового голову ЕПЦ — ним став Юрій (Вяльб). Після його смерті 1961 естонські приходи, що знаходилися в діаспорі, передані під керівництво грецьких єпископів Константинопольського Патріархату.

Що стосується Естонської православної церкви в Естонії, то в 1944—1945 роки вона була приєднана до Московського патріархату Російської православної церкви (РПЦ) як Талліннська та Естонська єпархія. Керуючим єпархії 1961—1990 був митрополит Олексій (Рідігєр), який потім став Московським патріархом.

1978 — на вимогу РПЦ Вселенський Патріарх оголосив Томос 1923 року, що засновував автономну Естонську церкву, недійсним. Наприкінці радянської окупації мігранти-росіяни та інші російськомовні становили більшість православного населення країни.

Відновлення церкви

Собор в Пярну

Після розпаду СРСР та відновлення у 1990 році незалежності Естонії у православній спільноті була суперечка поміж тими, хто хотів зберегти зв'язок з Московським Патріархатом, та тими, хто хотів відновити автономну Естонську Церкву під юрисдикцією Вселенського Патріархату.

Після тривалих переговорів поміж Константинополем та Москвою дійти згоди так і не вдалося. 20 лютого 1996 року після "наполегливих прохань з боку естонського уряду і переважної більшості естонських православних парафій" Священний Синод Вселенського Патріархату відновив діяльність Томоса 1923 року та заснував Естонську Автономну Православну Церкву під своєю юрисдикцією, призначивши Архієпископа Карельського та всієї Фінляндії Іоанна місцеблюстителем предстоятеля цією Церкви. Московський Патріархат зреагував істерично: він розірвав стосунки з Вселенською Патріархією та перестав поминати ім'я Вселенського Патріарха під час літургії.

У квітні 1996 делегації обох боків зустрілись у м. Цюрих (Швейцарія) та дійшли з цього питання принципової згоди. 16 травня обидва Священних Синоди прийняли рекомендації Цюрихської зустрічі. Домовленість припускає існування в Естонії двох паралельних юрисдикцій, причому було запропоновано самостійно визначитися: чи належати їм до Естонської Церкви в юрисдикції Вселенського Патріарха, або ж до Церкви, яка входить до Московської Патріархії.

При цьому Константинополь наклав чотиримісячний мораторій на своє рішення від 20 лютого про заснування автономної Естонської Церкви. Обидва патріархи висловили згоду з естонським урядом для того, щоб усі православні естонці мали змогу користуватися рівними правами, у тому числі, правом на власність. У результаті домовленості було відновлено повне літургічне спілкування поміж Москвою та Константинополем.

З 80 православних приходів Естонії 50 приходів з 7 000 вірян приєдналося до відродженої Естонської Автономної Православної Церкви під юрисдикцією Константинополя. Інші 30 приходів, а також жіночий монастир у Пюхтиці, залишилися в Естонській Православній Церкві Московського Патріархату.

13 березня 1999 Священний Синод Вселенського Патріархату обрав єпископа Назіанзінського Стефана митрополитом Талліннським та Естонським.

26 травня 2011 року Священний Синод Естонської Церкви прийняв рішення перейти з 2012 року на Новоюліанський календар. Таким чином, Естонська Церква ще більше європеїзувалась і осучаснилась, і відтепер відзначає Різдво Христове разом з більшістю християн світу, а саме 25 грудня.

Єпархії

На сьогодні в Естонії церква має три єпархії:

• Талліннська єпархія
• Тартуська єпархія
• Пярнуська єпархія

Посилання

• Офіційний сайт
• Українська православна громада в Естонії відзначила свою першу річницю. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 29 грудня 2019. Процитовано 31 грудня 2019.