Тисмениця
| Тисмениця | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Івано-Франківська область | ||||||||
| Район | Тисменицький район | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 2625810100 | ||||||||
| Засноване | відоме з 1143 року | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1448 | ||||||||
| Населення | ▼ 9325 (01.01.2018)[1] | ||||||||
| Площа | 38 км² | ||||||||
| Густота населення | 245 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 77400 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3436 | ||||||||
| Координати | 48°54′07″ пн. ш. 24°50′53″ сх. д. / 48.90194° пн. ш. 24.84806° сх. д.Координати: 48°54′07″ пн. ш. 24°50′53″ сх. д. / 48.90194° пн. ш. 24.84806° сх. д. | ||||||||
| Водойма | Річка Ворона, Річка Стримба | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Івано-Франківськ | ||||||||
| До станції | 10 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - автошляхами | 10 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Тисменицька міська рада | ||||||||
| Адреса | 77400, Івано-Франківська обл., Тисменицький р-н, м. Тисмениця, вул. Галицька, 32 | ||||||||
| Міський голова | Сворак Степан Дмитрович | ||||||||
|
| |||||||||
Ти́смениця — місто в Івано-Франківській області, центр Тисменицького району. Розташоване в Станиславівській улоговині над річкою Ворона; відомий центр кушнірства.
Перша згадка про Тисменицю вміщена у Іпатіïвському літописі та датується 1143 роком[2].
Давньоруський боярин Васько Тептух та його син Васько Тептухович, які отримали значні маєтки від польського короля Казімежа ІІІ після окупації Королівства Руси, підписувались «з Тисмениці».[3]
У 1448 році від польського короля Казимира IV Тисмениця отримала маґдебурзьке право і була досить значним ремісничо-торговим центром на Передкарпатті.
1513 року:
- місто зруйнували дощенту[4] та спалили нападники: турки, татари, волохи; міські привілеї були втрачені
- дідичі — брати Аукт та Якуб Панєвські — від короля Сігізмунда І Старого отримали право брати податки.[5]
- тисменичани, що врятувались, заснували нове місто в долині біля річки Ворони.[4]
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 8 ланів (близько 200 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільної[6].
Балтазар Ожґа — львівський підстароста — державець маєтку, власник — Мальхер Паньовський.[7]
1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного командування.[8]
Відомий хроніст Шимон Окольський — перший вікарій конвенту (монастиря) у Тисмениці після фундушу Миколая Потоцького-«ведмежої лаби» разом з дружиною Зофією із Фірлеїв для парафії РКЦ в місті 1630 року. Керівництво парафією дідичі віддали домініканціям.[9]
1732 року в місті діяв монастир василіян (УГКЦ, не діяв 1744-го). 1759 року розпочато будівництво нової вірменської церкви (костелу) за сприяння Миколи Василя Потоцького. 1763 року згоріли костел (будівничий — Йоган Шільцер[10]) та монастир домініканців, які були відбудовані.[11]
До кінця 19 століття занепала, головно через конкуренцію сусіднього Станиславова (у середині 19 ст. нараховувала 6000 мешканців). 1900 року 2049 мешканців (38 %) було євреями[12].
Пожвавлення було спричинене будівництвом Галицької Трансверсальної залізниці та відкриттям 15 листопада 1884 року станції Тисмениця[13]. Залізниця функціонувала до липня 1944 року, коли був зруйнований міст через Дністер і радянська влада не стала його відновлювати, а розібрала колію.
1891 року у місті була закладена перша в Україні хутрова фабрика, яка згодом стала одним з чотирьох головних підприємств хутряної промисловості УРСР. Підприємство виготовляло як масову продукцію для внутрішнього радянського ринку (кролячі шапки) так і експортну продукцію. Після розпаду СРСР, зі залученням іноземних інвесторів, підприємство було швидко приватизоване та реструктуроване для обробки хутра та пошиву хутряних виробів із переважно імпортної сировини. Значна частина колишніх робітників фабрики з поверненням права приватного ремісництва вдалася до доморобного кушнірства.
2.12.1945 сотня УПА «Орли» обстріляла й закидала гранатами приміщення НКВД, знищила військкомат, ліквідували 17 енкаведистів і ЗО «стрибків».[14]
Офіційно 14 лютого 1986 року селище міського типу Тисмениця перейменовано у місто районного підпорядкування Тисмениця Івано-Франківської області[15].
Мальовниче місто з багатою історією, що на жаль, багато чого в ній нам не відомо. Мало хто знає, що Тисмениця завжди була містом і була заселена міщанами. Багато із знатних родів залишились і нині, але більшість з них вже під іншими прізвищами.
Головними промисловими галузями міста є хутрове та деревообробне виробництво.
Наразі на базі хутряної фабрики міста працює ВАТ «Хутрофірма „Тисмениця“» (ПФТС: TYSM), до інвесторів якої входять німецькі компанії Rosenberg & Lenhart і MPV, а також зв'язані українсько-нідерладські підприємства «Тикаферлюкс» та «Профі-Тис».[16] Фабрика перероблює близько 10 млн хутрових шкурок на рік.[17] В листопаді 1994 «Тисмениця» одержала приз Мадридського клубу лідерів торгівлі «За найкраще торговельне ім'я» і нагороду Асоціації підприємців та професійних маркетологів Америки та Європи (Мексика) «За комерційний престиж і найкращу торговельну марку»
Значна частина населення займається приватним кушнірством та торгівлею хутряними виробами власного та імпортного виробництва (центр міста густо всіяний магазинами хутра).
Важливим джерелом доходу містян є також сільськогосподарська діяльність.
Головним культурним осередком міста є районний будинок культури, Тисменицька районна бібілотека та районна бібліотека для дітей, яка розташована у бідівлі колишнього польського дому «Сокіл».1 січня 1978 року створено централізовану бібліотечну систему, в яку входило 49 філіалів сільських бібліотек, 2 селищні (Лисець і Жовтень), 3 дитячі (Тисменицька, Лисецька, Жовтнева), 1 центральна районна бібліотека. З 2000 року по даний час ЦБС очолює Мельник Ірина Петрівна.[18]
Від 1992 року в місті також працює музей історії міста Тисмениця імені Степана Гаврилюка.
Значною історико-архітектурною пам'яткою Тисмениці є дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (споруджена в 1732 р. звана серед жителів Монастирською з тієї причини, що з 1732 до 1748 року при ній існував монастир отців Василіян)[19].
Докладніше: Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Тисмениця)
Також є цегляна церква Святого Миколая (збудована у 1869 р.)[20], церква св. Архистратига Михаїла (освячена 21 листопада 2007 р.) та чоловічий монастир місійного товариство св. апостола Андрія (освячений 25 жовтня 2003 р.). У Тисмениці встановлено низку пам'ятників, зокрема:
- українському поетові Тарасу Шевченку
- борцям за волю України
- погруддя В'ячеславу Чорноволу
- пам'ятний знак на честь 850-річчя міста
- пам'ятний знак на честь 950-річчя міста.
Парохом Тисмениці був о. Стефан Козоровський.
Через містечко проходила одноколійна залізниця Станіславів — Бучач — Гусятин — Ярмолинці (Cхідно-Галицької частини трансверсальної залізниці), будівництво якої розпочалося у 1883 році. До листопада 1884 році завершилось на відтинку до Бучача (зокрема, через станції Хриплин, Палагичі[21]). Перший вантажний потяг на лінії Станіслав — Бучач поїхав 1 листопада 1884 р., перший пасажирський — 15 листопада 1884.[22] Під час відступу німецьких військ у Другій світовій війні за наказом Гітлера залізниця була розібрана. У Тисмениці була залізнична зупинка, відстань до залізничного вокзалу Станиславова складала 12 км.[23]
Принаймні у 1854 р. через містечко проходив мурований гостинець Бучач — Озеряни — Монастириська — Нижнів — Станиславів[24].
В наші дні через Тисменицю проходить автодорога Н18 Івано-Франківськ — Бучач — Тернопіль — частина колишнього державного гостинця Бережани — Монастириськ — Станиславів,[25] який також називали «Тракт Бережанський.»[26]
Одним з осередків спортивного життя Тисмениці є ФК «Хутровик».
- Андрій (Абрамчук) — релігійний діяч, керуючий Івано-Франківською єпархією УАПЦ, Священноархимандрит Спасо-Преображенського Угорницького монастиря.
- Голуб Яків - Громадсько-просвітницький діяч м.Тисмениця , один із засновників читалень «Просвіти» , товариства «Сокіл» , українського Краєвого союзу кредитного , поет-самоук.
- Горбаль Кость — український літературний критик, педагог і журналіст.
- Ґут-Кульчицький Роман — діяч освітньої ниви, керівник Рогатинського пласту в 1924—1927, в'язень Берези-Картузької, письменник.
- Йов Княгиницький — церковний діяч другої половини XVI — початку XVII ст.
- Кость Левицький — визначний західноукраїнський політик кінця 19 — першої половини XX ст.
- Лишега Олег — український поет, драматург, перекладач.
- Михайло Медвідь — діяч ОУН, один з організаторів та керівників УПА-Північ.
- Рудик Степан — український журналіст, член КПЗУ, пропав безвісти після більшовицького арешту.
- Угорчак Микола — український дитячий письменник.
- Якоб Фройд — батько Зигмунда Фройда[28]. Зигмунд Фройд народився в сім'ї Якоба Фройда та Амалії Натансон. Батько, Якоб Фройд, народився в 1815 році в місті Тисмениця, в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився і дав життя двом старшим братам Зигмунда — Еммануелю і Филипу.
- Грицак Михайло — український селянин, посол до Галицького сейму в 1861—1866 роках від Тисмениці (округ Тисмениця — Тлумач)[29]
- Мохняк Богдан — український фотохудожник.
- Микола Василь Потоцький — меценат (зокрема, підтримував вірменську парафію в Тисмениці, надав 19000 золотих на будівництво нового храму)[30]
- Миколай «Ведмежа лаба» Потоцький — фундатор костелу і кляштору домініканців (разом з дружиною Зофією) в Тисмениці (1631), 1641 року додав їм (з другою дружиною Ельжбєтою) 10000 золотих.[31]
- Станіслав Потоцький — дідич, отримав місто від старости сєлєцького Михайла Вельгорського у 1755 році[32]
-
Пам'ятник борцям за волю України -
Церква Святого Миколая -
Погруддя В'ячеславу Чорноволу -
Міське озеро -
Районний будинок культури -
Пам'ятний хрест (1994) -
Футбольне поле -
Пам'ятник загиблим воїнам -
Міська поліклініка -
Капличка -
Церква Pіздва Пресвятої Богородиці
- ↑ Кількість наявного населення України на 1 січня 2018 року (PDF). Державна служба статистики України (Звіт). Кількість наявного населення України. Київ. 11 червня 2018. с. 37. ISBN 978-966-8459-82-5. Процитовано 6 вересня 2018.
- ↑ Котляр М. Ф. Тисмяниця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 86. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Szajnocha K. Jadwiga a Jagiełło, 1374–1413. — Lwów : nakładem awtora, 1861. — T. III. — S. 315. (пол.)
- ↑ а б Федунків З. Тисмениця… — С. 85.
- ↑ Tyśmienica, miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 723. (пол.) — S. 723. (пол.)
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ Czołowski Aleksander. Z przeszłości Jezupola i okolicy. — 163 s. — S. 29. (пол.)
- ↑ Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
- ↑ Tyśmienica, miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 722. (пол.).— S. 722. (пол.)
- ↑ Barącz S. Pamiętnik dziejów Polski.— Lwów, 1855.— 310 s.— S. 243. (пол.)
- ↑ там само. С. 723
- ↑ Каценельсон, Л. Еврейская Энциклопедия (рос.). Рипол Классик. ISBN 9785517937780.
- ↑ Опубліковано світлини залізничних станцій Калуша і Боднарова кінця ХІХ століття
- ↑ Степан Фрасуляк (сотник Хмель). Українська партизанка. — 3, а). Архів оригіналу за 15 березня 2014. Процитовано 24 вересня 2019.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Процитовано 3 лютого 2017.
- ↑ Деловая столица, № 21(261) от 22 мая 2006 — Мех в обмен на акции. Ивано-Франковская «Тисмениця» избавляется от миноритариев. Архів оригіналу за 13 травень 2009. Процитовано 9 листопад 2008.
- ↑ Хутрофірма «Тисмениця» — Історія. Архів оригіналу за 20 грудень 2008. Процитовано 9 листопад 2008.
- ↑ Наша історія. Тисменицька центральна районна бібліотека (укр.). Процитовано 11 лютого 2020.
- ↑ Церква Різдва Пр. Богородиці 1715
- ↑ Леся ЗЬОЛА. «Краса й добро». — «Галичина», 25 вересня 2018 року.
- ↑ Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл. — С. 158 (мапа-схема). — ISBN 978-617-655-000-6.
- ↑ Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 63.
- ↑ Inlender A. Illustrirter Führer auf den k.k. Österr. Staatsbahnen für die Strecken… — Wien : Steyrermühl, ca 1895. — S. 77—78. (нім.)
- ↑ Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu // Seria «Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju». Seria C, zeszyt 3. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 208 s., 118 il. — S. 21. — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
- ↑ Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 56.
- ↑ Stupnicki H. Galicya pod wzgledem topograficzno-geograficzno-historycznym, skreslona przez Hipolita Stupnickiego: Z mapą. — Lwów : Nakładem A. J. Madfesa i H. Bodeka, 1869. — 175 s. — S. 15. (пол.)
- ↑ Міста-побратими. Тисменицька міська рада (Звіт). Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ Українські корені Зигмунда Фрейда. Невідомі факти з життя відомого австрійського психоаналітика // Україна молода
- ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. — С. 103, 127/
- ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 57. (пол.)
- ↑ Majewski W. Potocki Mikołaj h. Pilawa (ok. 1593—1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — Tom XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 109. (пол.)
- ↑ H.Dymnicka-Wołoszyńska. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 157. (пол.)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Федунків З. Б. Тисмениця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 85—86. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Тисмениця / І. Андрухів, С. Гаврилюк. − 2-ге вид., доповн. і виправл. − Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008. − 494 с. : фотогр. − Бібліогр. : с. 473−490 (312 назв). − ISBN 966-668-012-2.
- Baliński М., Lipiński T. Tyśmienica // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 717—718. (пол.)
- Barącz S. Dzieje Tyśmienicy // Pamiętnik dziejów Polski. — Lwów, 1855. — 310 s. — S. 225—251. (пол.)
- Barącz S. Tyśmienica // Rys dziejów ormiańskich. — Tarnopol, 1869. — S. 172—175. (пол.)
- Tyśmienica, miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 722. (пол.) — S. 722—724. (пол.)
- Сайт міста Тисмениця
- Відділ культури та туризму Тисменицької РДА
- Туристична Івано-Франківщина — Тисмениця
- Облікова картка на порталі ВРУ[недоступне посилання з липня 2019]
- Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 950-річчя заснування міста Тисмениці Івано-Франківської області»
- АМУ
- Інститут історії України
- Хутрофірма «Тисмениця»
- Тикаферлюкс
- Цікаві факти про Тисменицю
| |||||||||||
| |||||||
| |||||
|
