Храм Святого Івана Хрестителя (Львів)
| Храм Івана Хрестителя | |
|---|---|
 Церква Івана Хрестителя у Львові | |
| 49°50′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8468583° пн. ш. 24.0305861° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування | Україна, Львів |
| Архітектор | Юліан Захаревич |
| Засновник | Лев Данилович (гіпотетично) |
| Початок будівництва | XIII-XIV ст. |
| Будівельна система | цегла |
| Стиль | готика |
| Належність | Українська греко-католицька церква |
| Стан | пам'ятка архітектури національного значення України |
| Адреса | пл. Старий Ринок, 1 |
| Епонім | Іван Хреститель |
| Присвячення | Іван Хреститель |
  Храм Святого Івана Хрестителя (Львів) (Україна) | |
 | |
 Храм Святого Івана Хрестителя у Вікісховищі | |
Храм Іва́на Хрести́теля — одна з найдавніших культових споруд Львова, знаходиться на площі Старий Ринок, по вул. Ужгородській, 1. Разом із храмом Святого Миколая, також побудованому неподалік підніжжя Княжої гори, та кількома іншими культовими спорудами вважається частиною ансамблю міста часів руських князів. З храмом пов'язано багато легенд і гіпотез, як щодо його заснування так і конфесійної історії. У будівлі знаходиться музей найдавнішої історії Львова, а також щонеділі проводяться релігійні служби.
Про заснування та найдавнішу історію храму немає точних, науково підтверджених, даних. В різний час, висувалось багато гіпотез, які пропонували широкий спектр варіантів походження та датування закладення споруди, що варіювались періодом від 1201 до 1370 років.[1]
Одна з гіпотез говорить про закладення храму ще у 1201 році Романом Мстиславичем на честь свого новонародженого сина Данила (хрещене ім'я якого Іван). Відповідно до іншої легенди, 1222 або 1234 р. дорогою до Києва монах-домініканець Ґіацинт Одровонж (1183-1257) заночував на сучасній території чи то Старого ринку, чи площі Музейної, чи Нового світа (на горі Яцковій) та й заклав у пущі (дехто пише, що самотужки й поставив) церковцю й монастирок. Згодом тут постало з благословення святого місто Львів.
Втім найбільш популярною є легенда про те, що храм споруджено близько 1260 року князем галицько-волинським Левом І Даниловичем для дружини — угорської принцеси Констанції, доньки короля Бели IV (1235-1270). Згідно неї, брати-проповідники з Угорщини, теж домінікани (яких до Львова запросила Констанція), начебто збиралися побудувати костел на місці колишньої дерев'яної церкви монахів-василіян. Княжна ж надала їм свій двір й церковцю св. Івана Хрестителя, що розміщувалися чи то на Старому ринку, чи на площі Музейній. І сталося це на зламі 1246-47 років, зразу ж після її весілля з князем Львом I Даниловичем (†1301), або вже пізніше — десь у 1270-му [2]
На основі напису у Євангелії монастиря Св. Онуфрія у Лаврові, де постригся монахом Лев І, існує гіпотеза, що Констанція ще була жива на 1301 рік. За місце її поховання у Львові називають власно храм Івана Хрестителя чи храм Св. Катерини Олександрійської Низького замку.
Проте наукові дослідження виявили, що легенди про зв'язок домініканців і княжни Констанції із заснуванням храму не підкріплені фактологічним матеріалом[3], мають досить пізнє походження (XVI—XVII ст.) та поширювались самими домініканцями під час судових процесів між ними та вірменською общиною[4].
Дискусія щодо року заснування святині триває — зокрема, деякі дослідники пов’язують появу храму (ще дерев’яного) з 1234 роком.[5]
До другої половини XIX століття на арці, що з'єднує наву з пресбітерієм існувала табличка, в якій було зазначено, що храм збудовано 1270 року. Тому під час реставрації 1855 року було встановлено пам'яткову таблицю із цією датою. Деякі дослідники вважали, однак, її гіпотетично ймовірною.[6]
Втім найдавніша документальна згадка про споруду відноситься лише до 1371 року, коли в одному з документів сказано про те, що село Годовиця було надано для «храму св. Іоана на передмісті та монастиря святого Василія» («ecclesie s. Ioannis in suburbia civitatis Lemburge site nec non monasterio Beati Basily»)[7][a]. До 1375 року відноситься звістка про храм св. Івана як вірменську церкву[9]. Проведені у 1989—1992 роках археологічні дослідження датують споруду, яка в той час, очевидно, функціонувала як одна із православних церков, першою половиною XIII століття.
З 1415 року, за ініціативою латинського львівського митрополита Яна Жешовського (пол. Jan Rzeszowski), споруда була забрана у вірмен і віддана римо-католикам[b], однак, через малу кількість віруючих, та судові скарги, у XVII століття була знову повернута вірменській громаді[10]. У XVII столітті прибудовано північну, а приблизно 1765 року — південну ризницю. 1800 року храм горів, після чого довго стояв зруйнований. Реставрація проводилась у 1836 та 1855 роках.[6]
.jpg)
У 1886—1889 роках костел радикально перебудовано за проектом Юліана Захаревича. Роботами керували Іван Левинський і Тадеуш Мюнніх. 1886 року костел вкрили новим дахом, розібрали передсіння. 1887 року добудовано крухту, фронтон розібрано аж до склепінь і наново перемуровано. 1889 року збудовано нову огорожу і за проектом Захаревича виконано орнаментальні розписи в інтер'єрі. Споруда повністю втратила будь-які риси старовини і стала виглядати неороманською каплицею XIX сторіччя.[11] Лише вівтарний бік костелу зберіг середньовічний вигляд.
Ще в середині 1920-х років від старого костелу в храмі залишався надзвичайної роботи величезний бароковий вівтар 1526 року із зображенням Христа. Але зараз його доля невідома — останні згадки про вівтар походять із середини 1920-х рр. Також в захристі тоді були два старі портрети.[12]
Зміни ХІХ ст. не стали останніми — 1989 року працівниками інституту «Укрзахідпроектреставрація» Іваном Могитичем, Володимиром Швецем і Людмилою Алінаускене проведено реконструкцію. У процесі досліджень реставратори розібрали південну ризницю, неороманське обличкування бокових стін, преробили склепіння. Збережено неороманський головний фасад. Було виявлено багато елементів готики, що дало підставу стверджувати про готичний, а не романський характер споруди.[6] Неороманську огорожу храму замінили сучасною.
-
Апсида з хрестом.
Праворуч — бічна каплиця -
Вікно-хрест на апсиді -
Те саме хрестове вікно,
вид з середени храма -
Вівтар в апсиді
церкви Івана Хрестителя -
Ніша у вірменському стилі
поруч з вівтарем
.jpg)
Івана Хрестителя
від ливарні Кавінських
В 1993 р. в будівлі та на подвір'ї храму було організовано Музей найдавніших пам'яток Львова. В експозиції, що розміщена в будівлі храму, встановлено макет, який відтворює його первісний вигляд.
У 2010 р. церква отримала у подарунок від львівських підприємців три нові дзвони — іменні, з підписами спеціально для храму Івана Хрестителя. Нові мажорні дзвони (фа, ля, до) було замовлено у Польщі на ливарні Кавінських і встановлено у храмі до Великодня. За словами о. Зіновія Хоркавого, дзвіниці стояла без дзвонів понад 70 років — попередні пропали у 1939-му, під час окупації Львова радянськими військами.[13]
- ↑ В XIV столітті, під терміном "монастирі Василія", розумілись східно-християнські, православні обителі. Така традиція вперше з'явилась на Заході в ХІ столітті, після завоювання Візантійської (Південної) частини Італії норманами, для їх відрізнення від новостворюваних римо-католицьких. В подальшому термін "василіанські монастирі", "монастирі св. (бл.) Василія" на означення осередків православного чернецтва, став використовуватись і папською канцелярією.[8] У випадку храму Івана Хрестителя у Львові, який містить явні ознаки вірменської архітектурної традиції, можна припустити, що під визначенням "монастир св. Василія", мався на увазі православний храм, або вірменський
- ↑ Період 1410-х років характерний цілим рядом захоплень давньоруських храмів та перетворення їх на римо-католицькі костели. Зокрема у 1412 році, було передано римо-католикам кафедральних собор Івана Хрестителя у Перемишлі, а у 1419 році одна із церков Городка, була передана під потреби новоствореного францисканського монастиря.
.JPG)
- Констанція Угорська
- Музей найдавніших пам'яток Львова
- Замкова гора
- Церква святого Миколая
- Костел Божого тіла
- Церква святого Івана Хрестителя
- ↑ Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. — Львів: Центр Європи, 2004. — С. 168—169. — ISBN 966-7022-44-7.
- ↑ Хмільовський М. Таємниця Домініканського монастиря у Львові. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
- ↑ Mańkowski Т. Dawny Lwów, jego sztuka i kultura artystyczna. — Londyn, 1974. — S. 14. (пол.)
- ↑ Козубська О. Львівська легенда княгині Констанції [Архівовано 13 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Княжа доба: Історія і культура. — Львів : Інститут українонавства ім. І. Крип'якевича. — 2008. — С. 101.
- ↑ Топ-7 найдавніших святинь Львова - Львівська Поштa. www.lvivpost.net (укр.). Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ а б в Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 12. — ISBN 5-7745-0358-5.
- ↑ Akta grodzkie і ziemskie z czasów Rzeczypospol i tej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie (далі — AGZ). — Lwów, 1870. — T. 2. — № 3.
- ↑ Нарис історії Василіанського чину Святого Йосафата, Серія Analecta OSBM. 1992, Рим: Видавництво оо. Василіан, — C.97
- ↑ Ostrowski J. K. Kościół p.w. Św. Jana Chrzciciela // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury w Krakowie, 2011. — T. 19. — S. 13—33. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczpospolitej. Cz. I). (пол.)
- ↑ Поліщук Н. Храм святого Івана Хрестителя у Львові та ікона Львівської Богородиці. Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 13 жовтня 2017.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — С. 138—140. — ISBN 978-966-7022-86-0.
- ↑ Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik — S. 172.
- ↑ Найдавніший храм Львова здобув "друге дихання" » Вера и религия. Релігія в Україні. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 16 квітня 2020.
- Крип'якевич І. Історичні про́ходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — 168 с. — ISBN 5-7745-0316-X (на підставі видання 1932 року).
- Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2002. — ISBN 966-603-197-3
- Туристична карта Львова, 2007.
- Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2001. — 272 с. — ISBN 966-603-048-9.
- Lwow. Ilustrowany przewodnik / Група авторів під редакцією Ю. Бірюльова. — Центр Європи : Львів — Via-Nova: Wroclaw, 2001. — 320 s. — ISBN 966-7022-26-9 (Україна), ISBN 83-88649-32-9 (Polska).
- Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwow—Warszawa : Książnica-Atlas, 1925. — S. 172. (пол.)
- Jan K. Ostrowski, Kościół p.w. Św. Jana Chrzciciela [w:] Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczpospolitej, Część I, Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego, Tom 19 — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury w Krakowie, 2011. — 13-33 с. — ISBN 978-83-89273-92-5 (Polska)(пол.)
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
