Петро Башук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Башук Петро)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Башук
Башук Петро
Народився26 листопада 1911(1911-11-26)
Пивовщина, нині в складі с. Себечів, Сокальський район
Помер29 травня 1995(1995-05-29) (83 роки)
Вінніпег
ГромадянствоПольща Польща Українська держава (1941)Канада Канада
Національністьукраїнець
Діяльністьполітик
Відомий завдякикерівник Поліського лозового козацтва
Alma materУкраїнська державна чоловіча гімназія
Варшавський університет
Партія ОУН
НагородиШевченківська медаль, грамоти «Просвіти», ТУСМ в Аргентині, видавництва «Поступ»

Петро́ Іва́нович Башу́к (псевдо: «Чок», «Зборовський»; 26 листопада 1911, Пивовщина, нині частина Себечева Сокальського району — 29 травня 1995, Вінніпег) — український громадський та військовий діяч.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Початок життєвого шляху

[ред. | ред. код]

Народився у селі Пивовщина Сокальського повіту (нині частина села Себечів, Сокальський район, Львівська область, Україна).

Навчався в народній школі у селі Себечів та гімназії отців Редемптористів у Львові, згодом в Українській державній гімназії в Перемишлі.

Зарахований до Лювенського університету в Бельгії. Однак, через заборону польської влади йому не видали документів. Відтак став студентом журналістики Варшавського університету — 1933—1934 роки.

Діяльність за Польщі

[ред. | ред. код]

На початку 1930-х років стає членом ОУН, входив до районового керівного складу Белзчини. У липні 1934 — квітні 1935 року політв'язень табору у Березі Картузькій.

У 1935—1936 роках працював у видавництві «Дешева книжка» у Львові, збирав матеріали на Горохівщині про історію козачого руху: розвідки вийшли брошурою; дописував статті до місячника «Молодняк» та двотижневика «Самоосвітник».

Протягом 1936—1937 років урядував в філії товариства «Рідна школа» у Белзі й Сокалі.

Організатор читалень Просвіт, кружків Рідної школи та ощадкас Українського банку.

Постійно з агітацією бував у Радехівському, Кам'янецькому, Равському повітах, на Волині та Холмщині; організовував ламання «Сокальського кордону», влаштованого польською владою для унеможливлення впливу з Галичини на решту українських земель у складі Польщі.

Входив до окружного проводу Сокальщини на чолі з Василем Сидором, один із засновників та командирів самооборонної групи «Вовки».

В серпні 1937 — липні 1939 року запроторений до в'язниці Бригідки у Львові, що на вулиці Городоцькій. Там стає членом Ради політичних в'язнів та учасником масового політичного голодування в 1938 році. За це його ізолюють в камері-одиночці, та ще 6 разів продовжують затримання. У тому ж часі там перебував Ярослав Гайвас; ув'язені займалися самоосвітою — українознавство та ідеологічно-політична проблематика.

16 липня 1939 року Канюка, Стемпєнь, Башук і Гайвас втекли з тюрми.

Радянсько-польська війна

[ред. | ред. код]

У серпні 1939 року прибув на Полісся, Крайовий Провідник ОУН В. Тимчій призначив його провідником ОУН на Поліссі.

Керував дослідженням переходів через кордон, пунктів переховування у Пинському, Дорогичинському, Столинському, Давигородському, Сарненському, Лунинецькому повітах.

Ходив з іншими членами ОУН від села до села та готували людей до повстання. 3 вересня видав відозву та летючки із закликами не йти в польську армію, а вступати в ОУН, того ж вечора зголосилися перші добровольці.

Налагодив контакт з Другим секретарем КПЗУ на Поліссі Федором, їм у випадку провалу повстання гарантовано безпеку, по їх пропозиції відділ названо Поліським Лозовим Козацтвом, Башук його очолює.

Військовий штаб був в такому складі: Володимир Війтюк — «Погоня», Василь Загакайло — «Білий», Орест Зовенко — «Ховайло» — «Ромашківський», інші.

Протягом 3 днів було роззброєно військові станиці й постерунки поліції в околицях Скибич, Кліщів, Мотоля, інших сіл, захопили ґвинтівки, кулемети та набої.

Створено збройні загони у Гутові, Дорогичині, Кленках, Окдимирі, Скибичах, Стрільній, Янові Поліському. Відбувалися бої військових загонів ОУН з відділами польського війська, що у воєнному хаосі грабували села.

У період нацистської окупації

[ред. | ред. код]

Протягом 1939—1941 років — повітовий провідник ОУН на Белзчині, співробітник Крайового провідника ОУН Івана Климіва — «Леґенди».

На Закерзонні допомагав організовувати сільські кооперативи, Рідні школи, входив до Українського допомогового комітету як організаційний референт.

Брав участь у підготовці, проведенні та навчанні молоді на вишкільних курсах — села Турковичі і Ощів та в підстаршинській школі у селі Варяж.

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

На початку 1941 року заарештований німцями і вивезений до Кракова із забороною повертатися на українські землі.

В Кракові брав участь у вишколі членів похідних груп ОУН на випадок війни між Німеччиною та СРСР.

Після початку нацистсько-радянської війни нелегально прибув до Львова, від імені Українського допомогового комітету керував перехідною станицею для військовополонених, розташованій на вулиці Клепарівській; переходить в збройне підпілля ОУН.

В січні 1943 року був заарештований гестапо за допомогу полоненим українця у втечі, перебував з дружиною Наталією Леонтович у Львові у в'язниці на вулиці Лонцького, катував Віллі Вірзінг.

1 жовтня 1943 року відправлений у концтабір Аушвіц, де перебував до 18 листопада 1944 року; пізніше мешкав у Кракові, Відні, Празі, Братиславі.

Повоєнна діяльність

[ред. | ред. код]

1945 року переїхав до Мюнхена, 1946 року до Лювена (Бельгія). В Бельгії був співорганізатором Українського допомогового комітету.

1946 року вибраний делегатом на Світовий конгрес молоді в Празі. Там зустрів дружину та дочку і нелегально переправив їх у Бельгію.

Працював у Мюнхені в Головній управі Ліги українських політичних в'язнів та структурах ОУН.

1949 року переїхав до Вінніпега; член Теренового Проводу ОУН.

Виконував доручення Голови Проводу ОУН Степана Бандери та Степана Ленкавського в 1950—1960 роках у Південній Америці.

Співзасновник кредитового товариства «Віра», член Головної управи Ліги Визволення України — з 1954 року працював в ньому організаційним референтом.

Був в складі Братства українців-католиків, Екзекутиви й Президії Конґресу Українців Канади, Товариства Української студіюючої молоді ім. М. Міхновського, Спілки Української Молоді.

Член Крайової управи Спілки української молоді, організовував осередки в Аргентині, Бразилії, Парагваї.

1985 року вибраний до Головної управи Другого Конгресу Світової ліги українських політв'язнів німецьких концтаборів і тюрем.

Був головою комісії з побудови пам'ятника Т. Шевченка у Вінніпезі.

Засновник Фундації Тараса Шевченка та член її Дирекції, член видавництва і редакційної колегії «Гомону України» та постійний кореспондент.

Писав літературні нариси, статті, есе, спогади.

Нагороджений Шевченківською медаллю, грамотами Просвіти, Товариства української студіюючої молоді в Аргентині, видавництва «Поступ».

Похований на цвинтарі Святої Родини у Вінніпезі.

Вшанування

[ред. | ред. код]

У Львові встановлений пам'ятний знак про втечу політв'язнів — членів ОУН з польської в'язниці «Бригідки» — в пам'ять про пластунів — членів ОУН, політв'язнів Ярослава Гайваса, Петра Башука, Петра Канюки, які здійснили 16 червня 1939 року відчайдушну втечу з польської в'язниці «Бригідки».

Література

[ред. | ред. код]
  • Макар В. Спомини та роздуми. Зібр. творів у 4-х т.: Т. 3. Бойові друзі. Кн. 2. / В. Макар. — Торонто-Київ, 2001. — 509 с. — ISBN 966-95740-2-1.
  • о.  Петруха Я., Бриль І. Себечів у розповідях та спогадах. – Жовква, 2004.
  • Пришляк  Я. Петро Башук — Чок (1911—1995) // Визвольний шлях. — 1995. — Кн. 7. — С. 890—891.
  • Пришляк Я. Прощальне слово над могилою сл. п. Петра Башука // Визвольний шлях. — 1995. — Кн. 8. — С. 1021—1022.
  • Чок-Зборовський Ю. (Башук П.). Спогади надбужанця про Лозове Козацтво // Історично-мемуарний збірник. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1994. — Т. 3. — С. 61.
  • Шпіцер В. Крайовий Провідник Володимир Тимчій — «Лопатинський» / В. Шпіцер, В. Мороз. — Львів, 2004. — С. 99.

Посилання

[ред. | ред. код]