Лазар (у миру Лука Баранович) (1620 — 3(13) вересня 1693) — український письменник, церковний і політичний діяч другої половини XVII століття. Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський. Автор проповідей, віршів, полемічно-богословських трактатів.

Баранович Лазар
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.

Із книги «Аполлонова лютня», Київ, 1671 р.

ред.
  •  

Місяцем, сонцем Бог, наче м’ячами,
Кидає в небі — тим грається з нами[1].

  •  

Старе в новому вино попсується[1].

  •  

Старі звичаї покинути треба,
В старій одежі чи підеш до неба[1]?

  •  

Не дасться сонце глянути на себе —
Осліпить очі, бо то око неба[1].

  •  

Злото — болото, тож груду ту злотну
Май за болотну у себе роботу[1].

  •  

Скільки ковтнуло людей те болото —
Злото кохали, болотнеє злото[2].

  •  

Хтось на каміння сіяв — не вродило,
В млині каміння нас ще не дурило,
На тім камінні матимемо збіжжя,
Як гарно змелем, то наповним діжі[2].

  •  

Що дивуватись, не вічним є гарне,
Трохи поквітне і робиться марне.
Бо як природа прекрасне з’являє,
Квола хвороба усе те вбиває[2].

  •  

Птахи по гніздах пташенят годують,
Яструби хижі їх собі полюють[2].

  •  

Віл працьовитий все у плузі ходить,
А врожай — людям, не волові родить[2].

  •  

Так дурень дурнем, бо глузду не має,
Хоч сам не вчився, а мудрого лає[2].

  •  

Що мудрість більшу ціну в світі має,
Як грім, дурного чомусь уражає[2].

  •  

Коли б зайвини люди роздавали,
Голоти в світі ми б не подибали[2].

  •  

Буває, краще нестатки терпіти,
Біда це менша, ніж надміру їсти.
Вік довгий в того, хто міру тримає,
Розпусту часто хвороба карає[2].

  •  

Ідеш у ліжко, не вживай напою,
Щоби зі шлунком не тримати бою[2].

  •  

Гідність — тінь. А хто за тінню ганяє,
Утікає тінь. «Тікай!» — тінь віщає.
Чиниш тінь, коли тікаєш від тіні,
Гідність в того є хіба що насінням[3].

  •  

Кожен у смерті всякчас під ногами,
В місяці кожнім владує над нами.
Вмерти належить — і списа не збити,
Пані могутню не перехитрити.
Смерть не упрошуй, нема в неї вуха,
Слізні благання не стане і слухать[3].

  •  

Можна з’єднати людину з травою,
Смерть на людину виходить з косою,
Вийшла з землі, тож, людино, земля ти,
Смерть, щоб копати, взялась до лопати[3].

  •  

Ходиш землею, про землю, людино,
Думай, бо землю тобі не покинуть.
Хай вінценосні змуровують мури,
Всіх їх потягне в земельнії рури[3].

  •  

Мов школа — вулик, пригляньтеся пильно,
Бджолою дбайте про мед свій посильно[3].

  •  

Гей не надійся на струни фортуни,
Трохи триває, неначе ті струни.
Грає струна нам, урветься на потім —
Голову тратиш в вінці навіть злотнім[3].

  •  

Тож знай: тоді лиш поле заколосить,
Як гній, трудившись, станеш ти виносить[3].

  •  

Нам більше в світі злий учинок шкодить,
Ніж гарна мова добре щось народить[3].

  •  

Як рані, тілу усяк пригоджаєм,
То злодій в домі, що зрадить бажає.
Один дім тіло й душа заселяють,
З мішка одного вони їжу мають...
А ми всі тіло надмірно пестуєм
Й дорожчу душу при цьому ницуєм[4].

  •  

Гній — тіло, робак — людина гній любить,
Робак же свій гній безмірно голубить[4].

  •  

Хоч пиха умре, в світі будеш жити,
Як підеш у гріб, писі теж потліти[4].

  •  

Брат брату недруг, син батьку ворожий,
Скрізь недовіра і всі насторожі.
Своєї тіні жахаються люди —
Гріхи це чинять, пануючи всюди[4].

  •  

На Україні не один гине,
Вкраїна — це море,
Воно червоне,
Хто сам, потоне,
В гурті переборе[4].

  •  

Так, як на човен хвилі налітають,
На Україну біди нападають.
Ні, іще гірше! Човен воду крає,
А Україна в крові потопає[4].

  •  

Миру без миру так важко пробути,
Миру мир хоче — у слові це чути.
Мор у цім світі, не мир бенкетує,
В світі людина людину мордує[4].

  •  

Горе-горілка світ густо впоїла,
Слушно — горілка, вогнем запалила[4].

  •  

Народе давній мій руський, славний,
Подбай про свободу,
Дбай краще, бо то цінніше злота,
Жий без переводу[5]!

  •  

Забулись, любі браття,
Брат брата легко тратить[5]!

  •  

Суворі літа, треба знати,
Як брат забуває брата[5].

  •  

Пиха єдина у світі панує,
Кожен сусіді ніщо не дарує[5].

  •  

Мир справи множить, а війна руйнує,
Нехай до миру все живе прямує[5].

  •  

Всьому живому з миром треба стати,
Щоб після бою ями не копати[5].

Із збірки «Книга смерті», Новгород-Сіверський, 1676 р.

ред.
  •  

На наш пожиток, не на свій — дорога,
Зоветься Бог так, топчуть її ноги.
Бог всім служити у житті бажає,
Отож дороги титул собі має[5].

Із книги «Відмітка п'яти ран Христових», Чернігів, 1680 р.

ред.
  •  

Часи пливуть і тихі літа йдуть незримо.
Біжать дні, що й вудило польоту не стрима,
Під війни вже не тихі, гучні літа маєм[6].

З «Епітафіону гетьману І. Брюховецькому»

ред.
  •  

Ніхто з людей смерті не може відперти,
І царська корона не є оборона,
Гетьманська булава у смерті не слава[6]!

Із рукописних записів на маргінесах книги «Труба словес проповідних», Київ, 1674 р.

ред.
  •  

Любить пес гавкать до сонця ясного,
Сонце є сонцем, а пес псом до того[6].

  •  

Поляки-бо справді втратні,
Коли руси не є братні[6].

  •  

Лікареві недобре, коли я здоровий,
Тож мені як недобре, йому знак чудовий,
Нашим-бо нездоров’ям в добрі лікарове[6].

  •  

Якось думав: не так впало, а що впустив — те пропало[6].

  •  

Небагато дає, хто торбою приймає,
А розмножить скарб отой, іншим чи ж вділяє[6]?

  •  

Де сміх, там і гріх,
Де сльози ллються, там сміються.
Сіють сльозами, весело жнуть колосками[7].

  •  

Що чинить, коли жінка на очі постане?
Не спиняйся, тікай-бо — той тратить, хто стане[7].

  •  

Менше бери куса, не прийде спокуса[7].

  •  

Де бесідно, там біс слідно — од того свари[7].

  •  

Ідіть і кладіть два слова при ділі:
Зі страхом лихим, добрим є милість[8][7].

  •  

Важко нам, бо ран собі зажить зараз треба,
Час-бо міха розв’язать, відтак купить неба[7].

  •  

Коли сам не видаси плачу,
Не викличеш його і в слухачу[7].

  •  

Осягни, чоловіче, джерела безпечні,
Що вода добродійства дає безперечно[7].

  •  

Вода не повернеться, що сплинула в часі,
Так само і година, минувши, — в безчассі[7].

  •  

Поглянь, як павич пушить не раз свої пера,
Хоч жаль, але на кухні оголена цера[9][7].

  •  

Убогий взяв багачку — умій старшувати,
Інакше жінці з мужем погоджень не знати[7].

  •  

Дівство є золото, вдівство є срібність,
Подружжя — убозтво, а дівство — покірність[10].

  •  

Подружжя — темнота, дівство — королева,
Вдівство — це пані, подружжя ж — служебство[10].

  •  

Як не хотів дружину багату узяти,
То знати маєш: сам ти не хтів підлягати[10].

  •  

Коли це буде правда, як то повідають,
Що жінка з чоловіком одне тіло мають,
Якщо було й такеє, чому ж муж не чує,
Як хто торкнеться жінки, їй литки шмарує[10].

  •  

Зимні витоки плинуть, вода утіх плине,
У палу і у смутку є втіха, людино[10]!

Із записів на маргінесах книги «Псалтир», Москва, 1653 р.

ред.
  •  

На тисячу років я досвідчився того:
Не буде чоловіку без Бога нічого[10].

  •  

У кого похиліші літа — більше урізано світа[10].

  •  

Дух найде і на тебе, розпростер, як крила,
У твоїх тішить крилах взята словом сила[10].

  •  

Що доброго маєш, все — з доброго Бога,
До всього, що добре, Бог людям — дорога[10].

  •  

Тож шлях є правда, відтак мандрівному
Дай шляху-правди й неправдимовному[10].

  •  

Душі темниця — тіло, але із темниці
Не хоче йти, в темниці не має тоскниці[11].

  •  

Тож думки не утримуй лихої, як злине,
Бо хто її тримає, від неї загине,
Бо стало тілом Слово[12], словеснеє тіло
Тим не хотячи родиш і кажеш до діла[11].

  •  

Мислю словом і річчю тебе виявляю,
Мислю словом, а річчю свій гріх побиваю[11].

  •  

Через слово усяка річ сталась у світі,
Із зерна хай оброком[13] моє стане сміття[11].

1 листопада, 1681

Примітки

ред.
  1. а б в г д Мудрість, 2019, с. 220
  2. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 221
  3. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 222
  4. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 223
  5. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 224
  6. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 225
  7. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 226
  8. Милість — любов
  9. Цера — шкіра
  10. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 227
  11. а б в г Мудрість, 2019, с. 228
  12. Обігрується тут біблійний вислів, що перед світобудовою було Слово.
  13. Оброк — податок.

Джерела

ред.
  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7