Симео́н По́лоцький (Самуїл Гаврилович Петровський-Ситнянович, пол. Samuel Piotrowski-Sitnianowicz; 1629 — 25 серпня 1680) — один із видатних діячів східнослов'янської культури XVII століття, богослов, письменник, поет, драматург.

Симеон Полоцький
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.

Із книги «Багатоквітний сад», 1677-1678 рр.

ред.
  •  

О знайте, що під сонцем злоба невідкупна,
Як мудрі свідчать, — жінка лиха і підступна[1].

  •  

Коли захочеш жінку до себе узяти,
Здобудеш собі мудрість марнотну пізнати[1].

  •  

Собі нові убори жона вибирає,
А на свої потреби і дім спорожняє[1].

  •  

Злого не змінити, не можна й продати[1].

  •  

Якщо дружину гарно в убір одягаєш,
До неї ти немало очей привертаєш[1].

  •  

Коли спокусник схоче, своє пýстить око
І через загорожі, хоч дуже високо[1].

  •  

Як красна, не одному кохана буває,
Не гарна — то сама вже красивих бажає[2].

  •  

Та як же непорушно стіні устояти,
Як зусібіч на неї почнуть напирати[2]!

  •  

Чуть солов’їні приємно нам трелі,
Як не завадять круки невеселі[2].

  •  

Ладу додержим, як згідність тримаєм
З ділом житейським, а буде інакше,
Мертвим моління поробиться наше[2].

  •  

Завше так! В лютні як струн не ладнати,
Слух при незгоді почнуть уражати[2].

  •  

Світ славі марнотній погано сприяє —
Й години безпечно вона не буває[2].

  •  

О скільки державців, князів тих бувало
І все у миг ока у прірву упало[2].

  •  

Злого не угамуєш і не упрохаєш
Злі учинки покинуть, хоч правом страхаєш[2].

  •  

Хто утримати може падучого з вежі,
Той і злому спроможний поставити межі[2].

  •  

Вірю, що годі усім догодити,
Маючи долю по світі ходити[2].

Із книги «Вечеря духовна», 1681 р.

ред.
  •  

Із Божою поміччю мужньо ідіть у похід на наші супостати, смиряйте їхню горду силу, а непокірних топчіть переможними ногами[3].

  •  

З’єднаних воєдино, ворожа сила здолати не зможе, як і стріл ніхто не зламає, коли будуть вони в одному снопці, а тих, що розлучені по одному, й мала сила ламає[3].

Про Симеона Полоцького

ред.
  •  

Симеон Полоцький писав вірші, духовні комедії навіть оди в честь цареві Олексієві, його сім'ї і на всякі празники. Сі всі вірші були зібрані в його збірникові, що звався «Ритмологіон»: Симеон Полоцький переложив віршами ввесь псалтир, по котрому вчився писати віршами сам Ломоносов, великоруський писальник, од котрого почався новий клясичний період великоруської літератури[4]. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».

  Іван Нечуй-Левицький
  •  

Драми Симеона Полоцького та Дмитрія Ростовського грали на театрі як при царському дворі, так і при школах в Москві, в Ростові та в Новгороді. Язик сього другого періоду української літератури був інший, ніж язик першого періоду: він був в основі церковно-слов'янський, але в нього багато ввійшло слів українських, білоруських та польських. Не вважаючи на те, сей язик все-таки був церковнослов'янський, близький до того язика, котрим писали в Великоросії в XVI та в XVII віку. Українські й великоруські писальники розуміли одні других, коли українські вчені так легко пересадили своє літературне діло на московський ґрунт[4]. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».

  — Іван Нечуй-Левицький

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7