1990-ті

Цитати про 1990-ті

1990-ті в Україні

	Зараз у кожного своє життя. Чим раніше було ще прекрасно — 90-ті роки, комунікація тільки через домашні телефони, в кого вони були. Але можна було вийти на Сотку і завжди когось зустріти. Або піти в «Лилик». Якщо вже на Сотці немає, то там точно хтось сидить. Це спілкування було дуже мобільне. Часто бачились, часто тусили, а вже потім як починаєш козу водити… — Про 1990-ті в Івано-Франківську
	— Марія Микицей

	Що відбувалося? Це був прекрасний збіг молодості, зовнішніх і внутрішніх чинників. Ми були юними, прагнули самореалізації, це все відчувалось, як на жерлі вулкана, — емоції, враження, гормони. В черговий раз, як і кожне покоління, ми хотіли змінити світ. Або принаймні зробити трішки цікавішим і кращим. Плюс розпад Радянського Союзу — його вже не було, не було соціалістичного реалізму, тоталітаризму. Область відкрили — вона ж була закритою, тут були об’єкти військового комплексу. Збіг внутрішньої та зовнішньої свободи уможливив події, які почали відбуватися — Про атмосферу 90-х в Івано-Франківську
	— Марія Микицей

	90-ті ось — це був якийсь вибух кольорів. І раптом стали доступними неймовірні тексти, неймовірні експерименти з текстами. В плані художньої літератури, для мене це було просто ще одна сенсація. Так само, як рок-музика. Раптом з’являється можливість через тексти передавати зовсім інші сенси. І для мене були важливими «Бу-Ба-Бу», для мене був важливим, власне, Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, інші українські письменники, бо вони давали дуже контекстуалізовані тексти.
	— Євген Глібовицький

	1990-ті роки — дуже цікавий період для українського інтелектуала. Починається постколоніальна доба. Існує певний вакуум. Усе змінюється. Хто в таких умовах інтелектуали? Які їхні відносини з суспільством, з владою? Письменники, про яких я пишу, і герої в їхніх романах випробовують ці нові зв'язки і нові горизонти. Чим це відрізняється від західних інтелектуалів? Вочевидь, що економічною нестабільністю й іншим спектром випробувань, які переживає людина. Саме тому це й цікаво. Особливо розуміння колоніальних і постколоніальних рамок, з якими доводиться боротися українським інтелектуалам, рамок, що обмежують свободу й українську культуру. Тим українські інтелектуали цікаві — бо здатні робити речі, які західні інтелектуали не роблять чи не можуть робити.
	— Марко Андрейчик