Софі Шолль: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
→‎Діяльність Білої Троянди: змінила трішки переклад
Uawikibot1 (обговорення | внесок)
Боти
124 500 редагувань
вікіфікація
Рядок 71: Рядок 71:
* Waage, Peter N.: ''Es lebe die Freiheit! — Traute Lafrenz und die Weiße Rose.'' Aus dem Norwegischen von Antje Subey-Cramer. Urachhaus, Stuttgart 2012, {{ISBN|978-3-8251-7809-3}}.
* Waage, Peter N.: ''Es lebe die Freiheit! — Traute Lafrenz und die Weiße Rose.'' Aus dem Norwegischen von Antje Subey-Cramer. Urachhaus, Stuttgart 2012, {{ISBN|978-3-8251-7809-3}}.


== Посилання ==
== Примітки ==
{{Reflist}}
{{reflist}}


== Посилання ==
== Посилання ==

Версія за 19:23, 29 квітня 2018

Софі Шолль
нім. Sophie Scholl
Ім'я при народженнінім. Sophia Magdalena Scholl
Народилася9 травня 1921(1921-05-09)[1][4][…]
Форхтенберг
Померла22 лютого 1943(1943-02-22)[1][2][…] (21 рік)
Munich Prisond, Мюнхен, Третій Райх
·обезголовлення
Похованняцвинтар Перлахер Форстd
Країна Веймарська республіка
 Третій Райх
Діяльністьстудентка, боєць опору
Alma materМюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Знання мовнімецька[4][5]
ЧленствоБіла троянда
Конфесіялютеранство
БатькоРоберт Шолльd
МатиMagdalena Scholld[6]
Брати, сестриІнге Шолльd, Werner Scholld і Ганс Шолльd
IMDbID 1659603

Софія Магдалена Шолль (9 травня 1921 — 22 лютого 1943) — німецька студентка й антинацистська політична діячка, активна учасниця групи ненасильницького Руху Опору «Біла Троянда» в нацистській Німеччині.[7][8]

Засуджена за державну зраду після того, як її та її брата Ганса спіймали на поширенні антивоєнних листівок у Мюнхенському університеті (LMU). В результаті, їх обох було страчено на гільйотині. З 1970-х років Шолль активно вшановують за її роботу в антинацистському опорі.

Раннє життя

Ратуша в Форхтенберзі, місце народження Софі Шолль

Шолль народилася у сім'ї Магдалени (Мюллер) і ліберального політика й затятого критика нацизму Робета Шолля, який на момент народження доньки був мером міста Форхтенберг-на-Кохері на півночі землі Баден-Вюртемберг. Софія була четвертою з шести дітей:

  1. Інге Айхер-Шолль (1917—1998)[9][10][11]
  2. Ганс Шолль (1918—1943)
  3. Елізабет Хартнагель-Шолль (1920 р.)[12]
  4. Софі Шолль (1921—1943)
  5. Вернер Шолль (1922—1944), зниклий безвісти і визнаний загиблим у червні 1944 року
  6. Тільда Шолль (1925—1926)

Виховувалася в лютеранській церкві. Пішла в школу у віці семи років, навчалася легко, і мала безтурботне дитинство. У 1930 році сім'я переїхала у Людвігсбург, а через два роки в Ульм, де її батько мав офіс з бізнес-консультування.

У 1932 році Шолль стала відвідувати середню школу для дівчаток. У віці дванадцяти років вона вирішила вступити у Союз німецьких дівчат, як і більшість її однокласниць. Її ентузіазм згодом поступився місцем критиці. Їй було відомо про опозиційні політичні погляди свого батька, друзів і деяких вчителів. Навіть її власний брат Ганс, який колись активно брав участь в Гітлер'югенді, повністю розчарувався в нацистській партії.[13] Політичні погляди стали важливим критерієм у виборі друзів. Арешт її братів і друзів у 1937 році за участь у Німецькому молодіжному русі справив на неї сильне враження.

Софі мала талант до малювання і живопису, цікавилась так званими дегенеративними художниками. Будучи завзятим читачем, розвинула інтерес до філософії і теології.

Навесні 1940 року вона заледве закінчила середню школу, втративши всяке бажання брати участь у заняттях, де часто викладалася нацистська доктрина.[14] Через свою любов до дітей, вона стала вихователькою дитячого садка Інституту Фребеля в Ульмі. Вона також обрала цю роботу, сподіваючись, що вона буде визнаватися як альтернатива службі в Reichsarbeitsdienst (Служба праці Рейху), що була обов'язковою умовою для вступу в університет. Це не спрацювало, і навесні 1941 року вона почала шестимісячне перебування в допоміжній військовій службі як вихователь дитячого садка Блумбергу. Подібний до військового режим роботи в Службі праці змусив її добре осмислити політичну ситуації, а також почати практикувати пасивний опір.

Після шести місяців у Службі праці Рейху, у травні 1942 року вона вступила в Мюнхенський університет як студентка біології та філософії.[джерело?] Її брат Ганс, який вивчав там медицину, познайомив її зі своїми друзями. Хоча згодом ця група стала відома за свої політичні погляди, спочатку їх об'єднувала любов до мистецтва, музики, літератури, філософії і теології.

У Мюнхені Шолль зустрілася з рядом художників, письменників і філософів, зокрема Карлом Мутом і Теодором Геккером, які стали важливими для неї знайомими. Найбільше вони обмірковували питання, як індивід має поводитися в умовах диктатури. Під час літніх канікул в 1942 році Шолль довелося відбувати військову службу на металургійному заводі в Ульмі. У той же час її батько відбував термін у в'язниці за те, що зробив критичне зауваження співробітникові про Гітлера.

Діяльність Білої Троянди

Шолль дізналася про памфлети Білої Троянди, коли знайшла їх у своєму університеті. Зрозумівши, що її брати допомагав його писати, Софі сама почала працювати у Білій Троянді.[15]

Шість основних учасників Білої Троянди створили і розповсюдили влітку 1942 ще три памфлети.[16]

До основного складу групи спочатку входили Ганс Шолль (брат Софі), Віллі Граф і Крістоф Пробст. Спочатку її брат хотів залишити сестру в незнанні про їхню діяльність, але після приєднання вона виявилася корисною для групи, оскільки було значно менше шансів, що її, жінку, буде випадково перевіряти СС. Називаючи себе «Біла Троянда», вони заохочували німців пасивно протистояти нацистському уряду. У листівках використовувалися і біблійні, і філософські аргументи на користь опору.[17] Окрім участі в написанні, Софі допомагала копіювати, розповсюджувати і надсилати поштою памфлети, а також вела фінанси групи.[18]

Її та інших учасників Білої Троянди було заарештовано за поширення шостої листівки в Університеті Мюнхена 18 лютого 1943 року. 22 лютого 1943 у народному суді перед суддею Роландом Фрайслером Шолль сказала такі слова:

Врешті-решт, хтось мав почати. У те, що ми писали і говорили, вірили багато інших людей. Просто вони не наважувалися висловити свої думки так, як це робили ми.

Ніяких показань підсудних не було дозволено; це був увесь їхній захист.[19]

Могила Ганса Шолля, Софі Шолль і Крістофа Пробста на цвинтарі Перлахер поряд з в'язницею Штадельгайм у Мюнхені

22 лютого 1943 року Шолль, її брат Ганс і їхній друг Крістоф Пробст були визнані винними в зраді і засуджені до смерті. Всі вони були обезголовлені на гільйотині катом Йоганном Райхгартом у мюнхенській в'язниці Штадельгайм лише кількома годинами пізніше, о 17:00. Виконанням вироку керував Вальтер Ремер, голова Мюнхенського окружного суду. Тюремні чиновники, пізніше описуючи цю сцену, відзначили хоробрість, з якою вона йшла на страту. Її останні слова були:

Як можна очікувати, що переможе справедливість, якщо ніхто не хоче пожертвувати собою на благо справедливості? Такий красивий сонячний день, і мені треба піти, але що означає моя смерть, якщо завдяки нам прокинуться і повстануть до дії тисячі людей?

Її коханий і соратник Фріц Гартнагель пішов на фронт у травні 1942-го і був евакуйований зі Сталінграда в січні 1943 року, але не повернувся в Німеччину до страти Софі. У жовтні 1945 року він одружився із сетсрою Софі, Елізабет.

Спадщина

Після її смерті, копію шостої листівки таємно вивіз з Німеччини через Скандинавію до Великої Британії німецький юрист Гельмут Джеймс граф фон Мольтке, де її використовували союзні війська. В середині 1943 року вони скинули над Німеччиною мільйони копій пропагандистської листівки, що нині відома під назвою «Маніфест студентів Мюнхена».[20]

В історичному контексті, спадщина Біла Троянда спадщина має значення для багатьох дослідників, як демонстрація зразкової духовної хоробрості і як добре задокументований випадок соціального інакомислення в суспільстві жорстоких репресій, цензури і конформістського тиску.

Драматургиня Ліліан Ґаррет-Ґроуґ зазначила в «Newsday» 22 лютого 1993 року, що «це, можливо, найбільш захопливий момент опору в ХХ столітті, який я можу назвати… Той факт, що п'ятеро малих дітей, у роті вовка, де це дійсно має значення, мали величезну хоробрість, щоб робити те, що вони зробили, мене просто вражає.»[21]

У тому ж номері Newsday, історик  голокосту Джуд Ньюборн зазначає, що «ефект від такого роду опору насправді не можна виміряти, порівняно з підриванням n мостів чи повалення режиму… Біла Троянда дійсно має більше символічне значення, але це дуже важливе значення.»

Ельза Гебель була в одній камері з Софі Шолль і записала її останні слова.

Ушанування

Бюст Софі Шолль

22 лютого 2003 року бюст Софі Шолль встановлено урядом Баварії в меморіалі Валгалла.

Інститут політичних наук імені брата і сестри Шолль в Мюнхенському університеті названо на честь Софі Шолль і її брата Ганса.

Багато місцевих шкіл, а також безліч вулиць і площ в Німеччині названі на честь Софі Шолль і її брата.

У 2003 році телекомпанія ZDF провела конкурс Unsere Besten, це обирався десяток найбільш важливих німців всіх часів. Софі і Ганс Шолль опинилися на четвертому місці, вище за Баха, Гете, Гутенберга, Бісмарка, Віллі Брандта й Альберта Ейнштейна; а якби враховувалися лише голоси молодих глядачів, вони були б на першому місці. За кілька років до того читачі німецького журналу для жінок Brigitte назвали Софі Шоль «найвизначнішою жінкою ХХ століття».

9 травня 2014 Google зобразив Шолль на дудлі з нагоди її 93-го дня народження.

Література

  • Aretz, Bernd: Sophie Scholl. Der Mut, sich selbst treu zu sein. Ein Lebensbild. Neue Stadt Verlag, München 2013, ISBN 978-3-87996-987-6.
  • Bald, Detlef: «Wider die Kriegsmaschinerie». Kriegserfahrungen und Motive des Widerstandes der «Weißen Rose». Klartext Verlag, Essen 2005, ISBN 3-89861-488-3.
  • Beuys, Barbara: Sophie Scholl. Biografie. Carl Hanser Verlag, München 2010, ISBN 978-3-446-23505-2.
  • Michael Kißener. Scholl, Sophie Magdalena. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 2007, Band 23, S. 445 f. (Digitalisat).
  • Leisner, Barbara: «Ich würde es genauso wieder machen». Sophie Scholl. List Verlag, Berlin 2005, ISBN 3-548-60191-X.
  • Selg, Peter: «Wir haben alle unsere Maßstäbe in uns selbst.» Der geistige Weg von Hans und Sophie Scholl. Verlag des Goetheanums, Dornach 2006, ISBN 3-7235-1275-5.
  • Sichtermann, Barbara: Wer war Sophie Scholl? Verlagshaus Jacoby & Stuart, Berlin 2008, ISBN 978-3-941087-11-8.
  • Vinke, Hermann: «Hoffentlich schreibst Du recht bald.» Sophie Scholl und Fritz Hartnagel, eine Freundschaft 1937—1943. Maier Verlag, Ravensburg 2006, ISBN 3-473-35253-5.
  • Frank McDonough: Sophie Scholl: The Real Story of the Woman who Defied Hitler. The History Press, 2009, ISBN 978-0-7524-4675-2 (als Hardcover), ISBN 978-0-7524-5511-2 (als Taschenbuch).
  • Waage, Peter N.: Es lebe die Freiheit! — Traute Lafrenz und die Weiße Rose. Aus dem Norwegischen von Antje Subey-Cramer. Urachhaus, Stuttgart 2012, ISBN 978-3-8251-7809-3.

Примітки

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118610317 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Nuremberg Trials Project — 2016.
  7. ↑ Scholl, Inge (1983). The White Rose: Munich, 1942–1943. Middletown, CT: Wesleyan University Press. с. 114. ISBN 978-0-8195-6086-5.
  8. ↑ Lisciotto, Carmelo (2007). Sophie Scholl. Holocaust Education & Archive Research Team. Процитовано 21 March 2016.
  9. ↑ Inge Aicher-Scholl. 6 September 1998. Архів оригіналу за 31 December 2007. Процитовано 21 March 2016.
  10. ↑ Inge Scholl: 'Die Weiße Rose' (German) . Weisse-Rose-Studien. Архів оригіналу за 12 October 2007. Процитовано 4 August 2016.
  11. ↑ Obituaries. Newsday. 6 September 1998. с. A.51.
  12. ↑ Ullrich, Volker (8 December 2005). Politisches Buch: Denke an mich in Deinem Gebet. Die Zeit (German) . Процитовано 23 February 2017.
  13. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 16. ISBN 9781556529610.
  14. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 16. ISBN 9781556529610.
  15. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 16—17. ISBN 9781556529610.
  16. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 17. ISBN 9781556529610.
  17. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 17. ISBN 9781556529610.
  18. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 18. ISBN 9781556529610.
  19. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 15. ISBN 9781556529610.
  20. ↑ Atwood, Kathryn (2011). Women Heroes of World War II. Chicago: Chicago Review Press. с. 22. ISBN 9781556529610.
  21. ↑ Keeler, Bob; Ewich, Heidi (22 February 1993). Anti-Nazi Movement Still Inspires Germans recall rare courage of `White Rose'. Newsday. с. 13.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софі_Шолль&oldid=22527746