Василь Дунін-Борковський: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
зображення
 
(Не показані 8 проміжних версій 6 користувачів)
Рядок 3: Рядок 3:
| місце_проживання =
| місце_проживання =
| інші_імена =
| інші_імена =
| зображення = Dunin-Borkovsky.jpg
| зображення = Vasyl Dunin-Borkovskyi (Portrait, Chernihiv Historical Museum).jpg
| розмір_зображення = 200px
| розмір_зображення = 264px
| підпис_зображення = Василь Дунін-Борковський і його герб «Лебідь»
| підпис_зображення = Василь Дунін-Борковський і його герб «Лебідь»
| ім'я_при_народженні = Василь Дунін-Борковський
| ім'я_при_народженні = Василь Дунін-Борковський
Рядок 34: Рядок 34:
}}
}}
{{Othernames|Дунін-Борковський}}
{{Othernames|Дунін-Борковський}}
'''Юрій'''<ref name="Korduba_332">[[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba'']], s. 332.</ref> '''Василь Дунін-Борковський''' ([[1640]]<ref name="Korduba_332"/>&nbsp;— [[4 березня]] [[1702]])&nbsp;— [[козаки|козацький]] [[політика|політичний]] діяч; [[сотник]] [[Вибельська сотня|вибельський]] ([[1668]]), [[полковник]] [[Чернігівський полк|чернігівський]] ([[1672]]–[[1685]]), [[генеральний обозний]] в уряді [[Гетьманщина|Гетьманщини]] (1685—[[1702]]). [[1687]]&nbsp;року один тиждень був н[[Наказний гетьман|аказним гетьманом]] до обрання постійного. Відомий своєю [[меценат]]ською діяльністю й участю у змовах проти [[гетьман]]ів [[Дем'ян Многогрішний|Дем'яна Многогрішного]] та [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]].
'''Юрій'''<ref name="Korduba_332">[[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba'']], s. 332.</ref> '''Василь Дунін-Борковський''' ([[1640]]<ref name="Korduba_332"/>&nbsp;— [[4 березня]] [[1702]])&nbsp;— [[козаки|козацький]] [[політика|політичний]] діяч; [[сотник]] [[Вибельська сотня|вибельський]] ([[1668]]), [[полковник]] [[Чернігівський полк|чернігівський]] ([[1672]]–[[1685]]), [[генеральний обозний]] в уряді [[Гетьманщина|Гетьманщини]] (1685—[[1702]]). [[1687]]&nbsp;року один тиждень був н[[Наказний гетьман|аказним гетьманом]] до обрання постійного. Відомий своєю [[Меценатство|меценатською]] діяльністю й участю у змовах проти [[гетьман]]ів [[Дем'ян Многогрішний|Дем'яна Многогрішного]] та [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]].


== Біографія ==
== Біографія ==
Походить з древнього польського роду [[Дуніни|Дунінів]] гербу [[Лебідь (герб)|Лебідь]] (Лабедзь). Син Каспера Дунін-Борковського, полковника королівських військ, який у нагороду за свою участь у [[Смоленська війна|Смоленській війні]] 1632—1635 отримав від [[Владислав IV|Владислава IV]], короля Польщі та правителя Речі Посполитої, маєтності в [[Чернігівське воєводство|Чернігівському воєводстві]]. Батька, матір і сестру вбили під час [[повстання Хмельницького]]<ref name="Korduba_332"/>. На думку [[Адам Бонецький|Адама Бонецького]], його [[стрийко]]м мав бути [[Інокентій Дунін-Борковський]]&nbsp;— Чернігівський єпископ<ref name="Boniecki_37">''[[Адам Бонецький|Boniecki A]].'' [https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/53/#item Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180707173322/https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/53/#item |date=7 липня 2018 }}.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1900.&nbsp;— Cz. 1.&nbsp;— T. 2.&nbsp;— S. 37. {{ref-pl}}</ref>. Також цей дослідник стверджував, що одна з гілок роду Борковських-Дунінів гербу Лебідь отримала австрійський графський титул у 1818 році<ref>''Boniecki A.'' [https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/50/#item Herbarz polski…] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180707173109/https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/50/#item |date=7 липня 2018 }}&nbsp;— Cz. 1.&nbsp;— T. 2.&nbsp;— S. 34.</ref>.
Походить з древнього роду [[Дуніни|Дунінів]] гербу [[Лебідь (герб)|Лебідь]] (Лабедзь). Син Каспера Дунін-Борковського, полковника королівських військ, який у нагороду за свою участь у [[Смоленська війна|Смоленській війні]] 1632—1635 отримав від [[Владислав IV|Владислава IV]], правителя Речі Посполитої, маєтності в [[Чернігівське воєводство|Чернігівському воєводстві]]. Батька, матір і сестру вбили під час [[повстання Хмельницького]]<ref name="Korduba_332"/>. На думку [[Адам Бонецький|Адама Бонецького]], його [[стрийко]]м мав бути [[Інокентій Дунін-Борковський]]&nbsp;— Чернігівський єпископ<ref name="Boniecki_37">''[[Адам Бонецький|Boniecki A]].'' [https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/53/#item Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180707173322/https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/53/#item |date=7 липня 2018 }}.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1900.&nbsp;— Cz. 1.&nbsp;— T. 2.&nbsp;— S. 37. {{ref-pl}}</ref>. Також цей дослідник стверджував, що одна з гілок роду Борковських-Дунінів гербу Лебідь отримала австрійський графський титул у 1818 році<ref>''Boniecki A.'' [https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/50/#item Herbarz polski…] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180707173109/https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/50/#item |date=7 липня 2018 }}&nbsp;— Cz. 1.&nbsp;— T. 2.&nbsp;— S. 34.</ref>.


В. Борковський&nbsp;— онук Анджея Дунін-Борковського (люблінського земського писаря<ref name="Boniecki_37"/>), й правнук Яна Дунін-Борковського, у 1480—1560 роках вотчинного володаря поселень [[Борковиці (Лодзинське воєводство)|Борковиці]] й [[Скшинно (Лодзинське воєводство)|Вельке Скшинно]] та праправнук Павла Дунін-Борковського (син Адама), володаря Борковиць і [[Сульгостув|Сульгостова]]. Один з членів роду, двоюрідний брат батька Василя Дунін-Борковського&nbsp;— Інокентій, син Станіслава Дунін-Борковського, [[Каштелян|каштеляна]] поланецького й посла на Сейм коронний у 1570&nbsp;р., відомого правника свого часу, рідного брата Анджея Дунін-Борковського, батька Каспера&nbsp;— був єпископом Чернігівським та Остерським [[Католицька церква|Римської церкви]].
В. Борковський&nbsp;— онук Анджея Дунін-Борковського (люблінського земського писаря<ref name="Boniecki_37"/>), й правнук Яна Дунін-Борковського, у 1480—1560 роках вотчинного володаря поселень [[Борковиці (Лодзинське воєводство)|Борковиці]] й [[Скшинно (Лодзинське воєводство)|Вельке Скшинно]] та праправнук Павла Дунін-Борковського (син Адама), володаря Борковиць і [[Сульгостув|Сульгостова]]. Один з членів роду, двоюрідний брат батька Василя Дунін-Борковського&nbsp;— Інокентій, син Станіслава Дунін-Борковського, [[каштелян]]а поланецького й посла на Сейм коронний у 1570&nbsp;р., відомого правника свого часу, рідного брата Анджея Дунін-Борковського, батька Каспера&nbsp;— був єпископом Чернігівським та Остерським [[Католицька церква|Римської церкви]].


Другий член роду, двоюрідний брат Каспера Дунін-Борковського, Семен Борковський був полковником чернігівським у 1648 році як сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького й мав у своєму полку 1300 козаків<ref>Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с дополнением о Запорожских Козаках&nbsp;— О. Бодянский, Москва, 17 февраля 1848 г.</ref>.
Другий член роду, двоюрідний брат Каспера Дунін-Борковського, Семен Борковський був полковником чернігівським у 1648 році як сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького й мав у своєму полку 1300 козаків<ref>Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с дополнением о Запорожских Козаках&nbsp;— О. Бодянский, Москва, 17 февраля 1848 г.</ref>.


Після укладення [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського договору]], аби не втратити землі, що йому належали, Василь Дунін-Борковський приймає православ'я та починає служити у Війську Запорозькому. У 1668 р. доля закидає його до [[Чернігівський полк|Чернігівського полку]], де він обіймає посаду сотника Вибельського. Після драми, що сталася з [[Ігнатович Василь|Василем Многогрішним]], у 1672 р. його призначають чернігівським полковником. У 1674 одержує грамоти від царя [[Олексій Михайлович|Олексія I Михайловича]] на затвердження земель, подарованих Дуніну-Борковському королем Польщі, що зробило його надзвичайно багатою людиною.
Після укладення [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського договору]], аби не втратити землі, що йому належали, Василь Дунін-Борковський приймає православ'я та починає служити у Війську Запорозькому. У 1668 р. доля закидає його до [[Чернігівський полк|Чернігівського полку]], де він обіймає посаду сотника Вибельського. Після драми, що сталася з [[Ігнатович Василь|Василем Многогрішним]], у 1672 р. його призначають чернігівським полковником. У 1674 одержує грамоти від царя [[Олексій Михайлович|Олексія I Михайловича]] на затвердження земель, подарованих Дуніну-Борковському королем Польщі, що зробило його надзвичайно багатою людиною.


Про нього розповідали найнеймовірніші історії. Одна з них засвідчує, ніби князь [[Голіцин Василь Васильович|Василь Голіцин]] пропонував йому гетьманство після усунення [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] за 10 тис. рублів. Дунін-Борковський відмовився, бо, мовляв, не хотів віддати таку суму (цю легенду спростовує С. Павленко у журналі «<nowiki/>[[Сіверянський літопис]]<nowiki/>» №&nbsp;6 за 1997 рік).
Про нього розповідали найнеймовірніші історії. Одна з них засвідчує, ніби князь [[Голіцин Василь Васильович|Василь Голіцин]] пропонував йому гетьманство після усунення [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] за 10 тис. рублів. Дунін-Борковський відмовився, бо, мовляв, не хотів віддати таку суму (цю легенду спростовує С. Павленко у журналі «<nowiki/>[[Сіверянський літопис]]<nowiki/>» №&nbsp;6 за 1997 рік).


=== Меценатська діяльність ===
=== Меценатська діяльність ===
[[Файл:Vasyl Dunin-Borkovskyi (Portrait, end 17th — beg 18th century).jpg|міні|ліворуч|200пкс|[[Ктиторський портрет]] Василя Дуніна-Борковського з [[Успенський собор (Чернігів)|Успенського собору Єлецького монастиря]]]]
[[file:Никодим_Зубрицький._Портрет_Василя_Дуніна-Борковського.jpg|міні|праворуч|230пкс|[[Зубрицький Никодим|Никодим Зубрицький]]. Портрет Дуніна-Борковського]]
[[Файл:Никодим_Зубрицький._Портрет_Василя_Дуніна-Борковського.jpg|міні|праворуч|230пкс|[[Зубрицький Никодим|Никодим Зубрицький]]. Портрет Михайла Дуніна-Борковського — сина Василя.]]
У 1675 р. на його кошти відреставровані [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Чернігівський Спасо-Преображенський собор]], [[Єлецький монастир]], оздоблено [[Воскресенська церква (Чернігів)|Воскресенський]], [[Благовіщенська церква (Чернігів)|Благовіщенський храми]]. [[П'ятницька церква (Чернігів)|П'ятницький монастир у Чернігові]], пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий також іншими церковними численними пожертвами.
У 1675 р. на його кошти відреставровані [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Чернігівський Спасо-Преображенський собор]], [[Єлецький монастир]], оздоблено [[Воскресенська церква (Чернігів)|Воскресенський]], [[Благовіщенська церква (Чернігів)|Благовіщенський храми]]. [[П'ятницька церква (Чернігів)|П'ятницький монастир у Чернігові]], пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий також іншими церковними численними пожертвами.


За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще 1672 р. гетьман [[Іван Самойлович]] надав йому довічні маєтності - села Авдіївці, Козилівці і Холмах з [[Понорницька сотня|Понорницької сотні]], село [[Бобровиця|Бобровицю]] біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка [[Березнянська сотня|Березнянської сотні]]. Від гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] отримав села Орлівка на річці [[Убідь]], Брусилів на [[Снов|Снові]], затим Тупичів і Шаболтасівка. Після його смерті (4 чи 7 березня 1702 р.) у 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, [[Пекурівка]], [[Холми]] і Борківка.
За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще 1672 р. гетьман [[Іван Самойлович]] надав йому довічні маєтності — села Авдіївці, Козилівці і Холмах з [[Понорницька сотня|Понорницької сотні]], село [[Бобровиця|Бобровицю]] біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка [[Березнянська сотня|Березнянської сотні]]. Від гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] отримав села Орлівка на річці [[Убідь]], Брусилів на [[Снов]]і, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після його смерті (4 чи 7 березня 1702 р.) у 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, [[Пекурівка]], [[Холми]] і Борківка.


Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія у срібних оправах. Більшість цих пам'яток — роботи західноєвропейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість [[Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського|Чернігівського історичного музею]] ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.
Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія у срібних оправах. Більшість цих пам'яток — роботи західноєвропейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість [[Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського|Чернігівського історичного музею]] ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.
Рядок 60: Рядок 61:


Український історик та етнограф [[Єфименко Петро Петрович|Петро Єфименко]] під час перебування в Чернігові на початку 1880-х років записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме [[Іоанн Тобольський|Іоанн Максимович]], котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Модзалевський і П. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко».
Український історик та етнограф [[Єфименко Петро Петрович|Петро Єфименко]] під час перебування в Чернігові на початку 1880-х років записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме [[Іоанн Тобольський|Іоанн Максимович]], котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Модзалевський і П. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко».

== Вшанування ==
Одна з вулиць [[Чернігів|Чернігова]] має його ім'я.

== У популярній культурі ==
Василь Дунін-Борковський з'являється і в сучасних творах, зазвичай у ролі страхітливого упиря. Це пов'язано з міською легендою, буцімто, після смерті полковник бушував вночі у Чернігові з чортами, поки його не зупинив архієпископ Іван Максимович:

* Світлана Тараторіна «Лазарус» (фентезійний роман)
* Геннадій Клименко, Дмитро Койдан «Яритник» (комікс)


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 77: Рядок 87:
[[Категорія:Генеральні обозні]]
[[Категорія:Генеральні обозні]]
[[Категорія:Дуніни-Борковські|Василь]]
[[Категорія:Дуніни-Борковські|Василь]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Померли в Чернігові]]
[[Категорія:Померли в Чернігові]]
[[Категорія:Померли на Гетьманщині]]
[[Категорія:Померли на Гетьманщині]]

Поточна версія на 07:57, 24 лютого 2024

Василь Дунін-Борковський
Василь Дунін-Борковський і його герб «Лебідь»
Ім'я при народженніВасиль Дунін-Борковський
Народився1640(1640)
Бірківка, Чернігівське воєводство, нині Менський район, Чернігівська область
Помер4 березня 1702
Чернігів
ПохованняЄлецький монастир
ГромадянствоРіч Посполита
Національністьукраїнець польського походження
Діяльністьгенеральний обозний
ПосадаГетьман Війська Запорозького
Військове званняполковник Чернігівський
Конфесіяримо-католик → православний
РідДуніни-Борковські
БатькоКаспер Дунін-Борковський
МатиТетяна
РодичіSofya Dunina-Borkovskayad
У шлюбі зХомівна Тризна
Марія Шуба
ДітиЄлизавета, Михайло, Андрій, Софія, Ганна, N (дочка)
Герб
Герб

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дунін-Борковський.

Юрій[1] Василь Дунін-Борковський (1640[1] — 4 березня 1702) — козацький політичний діяч; сотник вибельський (1668), полковник чернігівський (1672–1685), генеральний обозний в уряді Гетьманщини (1685—1702). 1687 року один тиждень був наказним гетьманом до обрання постійного. Відомий своєю меценатською діяльністю й участю у змовах проти гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походить з древнього роду Дунінів гербу Лебідь (Лабедзь). Син Каспера Дунін-Борковського, полковника королівських військ, який у нагороду за свою участь у Смоленській війні 1632—1635 отримав від Владислава IV, правителя Речі Посполитої, маєтності в Чернігівському воєводстві. Батька, матір і сестру вбили під час повстання Хмельницького[1]. На думку Адама Бонецького, його стрийком мав бути Інокентій Дунін-Борковський — Чернігівський єпископ[2]. Також цей дослідник стверджував, що одна з гілок роду Борковських-Дунінів гербу Лебідь отримала австрійський графський титул у 1818 році[3].

В. Борковський — онук Анджея Дунін-Борковського (люблінського земського писаря[2]), й правнук Яна Дунін-Борковського, у 1480—1560 роках вотчинного володаря поселень Борковиці й Вельке Скшинно та праправнук Павла Дунін-Борковського (син Адама), володаря Борковиць і Сульгостова. Один з членів роду, двоюрідний брат батька Василя Дунін-Борковського — Інокентій, син Станіслава Дунін-Борковського, каштеляна поланецького й посла на Сейм коронний у 1570 р., відомого правника свого часу, рідного брата Анджея Дунін-Борковського, батька Каспера — був єпископом Чернігівським та Остерським Римської церкви.

Другий член роду, двоюрідний брат Каспера Дунін-Борковського, Семен Борковський був полковником чернігівським у 1648 році як сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького й мав у своєму полку 1300 козаків[4].

Після укладення Андрусівського договору, аби не втратити землі, що йому належали, Василь Дунін-Борковський приймає православ'я та починає служити у Війську Запорозькому. У 1668 р. доля закидає його до Чернігівського полку, де він обіймає посаду сотника Вибельського. Після драми, що сталася з Василем Многогрішним, у 1672 р. його призначають чернігівським полковником. У 1674 одержує грамоти від царя Олексія I Михайловича на затвердження земель, подарованих Дуніну-Борковському королем Польщі, що зробило його надзвичайно багатою людиною.

Про нього розповідали найнеймовірніші історії. Одна з них засвідчує, ніби князь Василь Голіцин пропонував йому гетьманство після усунення Івана Самойловича за 10 тис. рублів. Дунін-Борковський відмовився, бо, мовляв, не хотів віддати таку суму (цю легенду спростовує С. Павленко у журналі «Сіверянський літопис» № 6 за 1997 рік).

Меценатська діяльність

[ред. | ред. код]
Ктиторський портрет Василя Дуніна-Борковського з Успенського собору Єлецького монастиря
Никодим Зубрицький. Портрет Михайла Дуніна-Борковського — сина Василя.

У 1675 р. на його кошти відреставровані Чернігівський Спасо-Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми. П'ятницький монастир у Чернігові, пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий також іншими церковними численними пожертвами.

За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще 1672 р. гетьман Іван Самойлович надав йому довічні маєтності — села Авдіївці, Козилівці і Холмах з Понорницької сотні, село Бобровицю біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка Березнянської сотні. Від гетьмана Івана Мазепи отримав села Орлівка на річці Убідь, Брусилів на Снові, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після його смерті (4 чи 7 березня 1702 р.) у 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, Пекурівка, Холми і Борківка.

Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія у срібних оправах. Більшість цих пам'яток — роботи західноєвропейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.

Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику Вадимові Модзалевському (1882—1920) і молодому тоді мистецтвознавцю Петрові Савицькому (1895—1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко».

Наприкінці 1670-х або на початку 1680-х вклав великі кошти, аби влаштувати в Єлецькому монастирі іконостас, в якому мистецтво епохи залишило один з найкращих своїх зразків. На жаль, іконостас Єлецького монастиря в епоху революційних катаклізмів було знищено. Його можна побачити лише на старих фото, вміщених у книзі «Картини церковной жизни Черниговской епархии» (К, 1911).

Український історик та етнограф Петро Єфименко під час перебування в Чернігові на початку 1880-х років записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме Іоанн Максимович, котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Модзалевський і П. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко».

Вшанування

[ред. | ред. код]

Одна з вулиць Чернігова має його ім'я.

У популярній культурі

[ред. | ред. код]

Василь Дунін-Борковський з'являється і в сучасних творах, зазвичай у ролі страхітливого упиря. Це пов'язано з міською легендою, буцімто, після смерті полковник бушував вночі у Чернігові з чортами, поки його не зупинив архієпископ Іван Максимович:

  • Світлана Тараторіна «Лазарус» (фентезійний роман)
  • Геннадій Клименко, Дмитро Койдан «Яритник» (комікс)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Korduba, s. 332.
  2. ↑ а б Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich [Архівовано 7 липня 2018 у Wayback Machine.]. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 37. (пол.)
  3. ↑ Boniecki A. Herbarz polski… [Архівовано 7 липня 2018 у Wayback Machine.] — Cz. 1. — T. 2. — S. 34.
  4. ↑ Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с дополнением о Запорожских Козаках — О. Бодянский, Москва, 17 февраля 1848 г.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Василь_Дунін-Борковський&oldid=41833024