Жандармерія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
→Австро-угорські жандарми: Видалив букву «О» у слові «ЗУНР» Було: «ЗОУНР» Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
Немає опису редагування |
||
| (Не показані 15 проміжних версій 7 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{refimprove}} |
|||
'''Жандарме́рія''' ({{lang-fr|gendarmerie}} від ''gens d'armes'' — «люди зброї») — різновид [[Військова поліція|військової поліції]] та орган [[Політичний розшук|політичного розшуку]]. До [[Велика французька революція|Французької революції 1789 року]] — різновид [[важка кавалерія|важкої кавалерії]] (спочатку — [[лейбгвардія]]). |
{{unibox}}'''Жандарме́рія''' ({{lang-fr|gendarmerie}} від ''gens d'armes'' — «люди зброї») — різновид [[Військова поліція|військової поліції]] та орган [[Політичний розшук|політичного розшуку]]. До [[Велика французька революція|Французької революції 1789 року]] — різновид [[важка кавалерія|важкої кавалерії]] (спочатку — [[лейбгвардія]]). |
||
== Історія == |
== Історія == |
||
| Рядок 8: | Рядок 9: | ||
В Австро-Угорщині створено одностайний корпус жандармерії для всієї держави [[1849]] року спочатку як складову частину армії. В 1876 році її вилучено зі складу армії. Тоді ж, відповідно до двоподілу монархії, постали дві жандармерії: одна для «австрійських коронних країв», а друга — для «країв угорської корони». |
В Австро-Угорщині створено одностайний корпус жандармерії для всієї держави [[1849]] року спочатку як складову частину армії. В 1876 році її вилучено зі складу армії. Тоді ж, відповідно до двоподілу монархії, постали дві жандармерії: одна для «австрійських коронних країв», а друга — для «країв угорської корони». |
||
Перша — «цісарсько-королівська жандармерія» («kaiserlich-königliche Gendarmerie») була врегульована законом про жандармерію з [[25 грудня]] [[1894]], який згодом став основою організації Державної жандармерії [[ |
Перша — «цісарсько-королівська жандармерія» («kaiserlich-königliche Gendarmerie») була врегульована законом про жандармерію з [[25 грудня]] [[1894]], який згодом став основою організації Державної жандармерії [[ЗОУНР]] (Західна Область Української Народної Республіки<ref>{{Cite web |url=http://esu.com.ua/search_articles.php?id=15882 |title=Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР) {{!}} Енциклопедія Сучасної України |accessdate=30 травня 2020 |archive-date=20 червня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200620033554/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=15882 }}</ref>). Згідно з ним, жандармерія підлягала — у військовому і господарсько-адміністраційному та вишкільному відношеннях — своїм військовим зверхникам (старшинам жандармерії). У виконуванні служби безпеки — адміністраційним урядам, а в останній інстанції в усіх справах міністерству крайової оборони. Військовим зверхником жандармерії був інспектор жандармерії в ранзі генерала жандармерії, розміщена на території одного коронного краю, мала свою крайову команду жандармерії; на українських землях — у Львові (ч. 5) для Галичини і в Чернівцях (ч. 13) для Буковини. Їм підлягали команди відділів Ж. (на декілька повітів), повітові команди і жандармські станиці — найнижчі організаційні клітини Ж. (в містах і більших селах). Посередньою ланкою між: крайовими командами і командами відділів були т. зв. експоновані булавні старшини жандармерії; в східній Галичині було їх три: у Львові, Перемишлі і Станиславові. Жандарми підлягали військовому судівництву. Вони виконували службу на підставі «службової інструкції», користуючись правами військ. і цивільної варти. Хоч призначенням жандармерії було стояти на сторожі закону та берегти життя і майно громадян, все-таки австрійсько-польська влада в Галичині нерідко зловживала нею для переслідування українського населення. В жандармерії служили також українці, однак їх приділювано до служби здебільша між неукраїнським населенням, тоді як на українських землях жандармерія складалася переважно з чужинців, головним чином поляків. Кільканадцять старшин українців, що служили в австрійській жандармерії, майже всі мали службове призначення поза українськими землями. |
||
Подібну організацію мала й угорська королівська жандармерія («magyar királyi csendőrség»). Вона відіграла відому роль перед і під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] в переслідуванні закарпатських українців. |
Подібну організацію мала й угорська королівська жандармерія («magyar királyi csendőrség»). Вона відіграла відому роль перед і під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] в переслідуванні закарпатських українців. |
||
| Рядок 16: | Рядок 17: | ||
У Російській Імперії діяв окремий [[Жандармерія в Російській імперії|корпус жандармерії]], створений [[Микола I (російський імператор)|Миколою І]] 1827 року. Він підлягав міністерству внутрішніх справ із окремим командиром корпусу, штабом і жандармським управлінням. Всю імперію поділено на 8 жандармських округів під командою генералів; їм підлягали губернські, а останнім — міські й повітові управління та окремі команди. Лише останні виконували службу порядкової поліції, тоді як всі інші частини займалися викриванням і розслідом політичних протидержавних дій. Для цього жандармерія користувалася широкими повноваженнями: право кожночасних обшуків, арештів тощо. Основна різниця між жандармерією царської Росії і західних країн полягала в тому, що перша була суто політичною поліцією, тоді як діяльність других зводилася до чинностей порядково-виконавчої служби. Бувши упривілейованим знаряддям деспотичного режиму, російська жандармерія разом із ославленою «охранкою» (таємною поліцією) здавлювала нещадно всі протирежимні прояви і їх носіїв; була вона також засобом гноблення й русифікації поневолених неросійських народів, а особливо українців. |
У Російській Імперії діяв окремий [[Жандармерія в Російській імперії|корпус жандармерії]], створений [[Микола I (російський імператор)|Миколою І]] 1827 року. Він підлягав міністерству внутрішніх справ із окремим командиром корпусу, штабом і жандармським управлінням. Всю імперію поділено на 8 жандармських округів під командою генералів; їм підлягали губернські, а останнім — міські й повітові управління та окремі команди. Лише останні виконували службу порядкової поліції, тоді як всі інші частини займалися викриванням і розслідом політичних протидержавних дій. Для цього жандармерія користувалася широкими повноваженнями: право кожночасних обшуків, арештів тощо. Основна різниця між жандармерією царської Росії і західних країн полягала в тому, що перша була суто політичною поліцією, тоді як діяльність других зводилася до чинностей порядково-виконавчої служби. Бувши упривілейованим знаряддям деспотичного режиму, російська жандармерія разом із ославленою «охранкою» (таємною поліцією) здавлювала нещадно всі протирежимні прояви і їх носіїв; була вона також засобом гноблення й русифікації поневолених неросійських народів, а особливо українців. |
||
У відновленій після революції в Росії [[Українська Народна Республіка|українській державі]] службу безпеки несла спершу міська та повітова міліція, за [[Українська Держава|гетьманату]] державна варта, за [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] знову міліція. Незалежно від цього, засновано 1919 для тієї ж служби «Кіш для охорони республіканського ладу»; 1920 організовано жандармерію. У зв'язку з цим видано «Тимчасову загальну інструкцію служби для жандармерії», затверджену військовим міністром УНР 24.09.1920. |
У відновленій після революції в Росії [[Українська Народна Республіка|українській державі]] службу безпеки несла спершу міська та повітова міліція, за [[Українська Держава|гетьманату]] [[державна варта]], за [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] знову міліція. Незалежно від цього, засновано 1919 для тієї ж служби «Кіш для охорони республіканського ладу»; 1920 організовано жандармерію. У зв'язку з цим видано «Тимчасову загальну інструкцію служби для жандармерії», затверджену військовим міністром УНР 24.09.1920. |
||
=== Жандармерія УНР і ЗУНР === |
=== Жандармерія УНР і ЗУНР === |
||
| Рядок 29: | Рядок 30: | ||
=== Жандарми після 1920 року === |
=== Жандарми після 1920 року === |
||
Після поразки [[Українська революція (1917—1921)|Української революції]] на землях колишньої [[Українська Народна Республіка|УНР]] існували поліційні формації різних держав. |
|||
На українських землях, що після [[1920]] року опинилися під чужими режимами, існували поліційні формації тих же держав. В [[УРСР]] діяла [[ВЧК]], перетворена на ҐПУ, згодом [[НКВД]], а тепер [[МВД]], як політична [[поліція]] та [[міліція]]. |
|||
В [[УРСР]] діяла [[ВЧК]], перетворена на [[Державне політичне управління]] (згодом [[НКВС]] і [[Міністерство внутрішніх справ СРСР|МВС СРСР]]), як політична [[поліція]] та [[міліція]]. |
|||
| ⚫ | |||
| ⚫ | |||
| ⚫ | |||
| ⚫ | |||
Під [[Румунія|Румунією]] подібні дії чинила сільська '''жандармерія''' (jandarmeriei rurale), що, крім охорони громадської безпеки, виконувала функції кримінальної [[поліція|поліції]]. У військовому відношенні вона підпорядквувалась Міністерству національної оборони, а в кримінальних справах — юстиції. |
|||
Румунська '''жандармерія''' була поділена на легіони, секції, а на місцях — на станиці. |
|||
Угорська жандармерія [[1939]]–[[1944]] під час окупації [[Закарпаття]] прославилася побиттям населення і репресіями проти інтелігенції<ref>''Славік Ю. В.'' |
|||
[https://shron1.chtyvo.org.ua/Slavik_Yurii/Represii_uhorskoho_okupatsiinoho_rezhymu_v_Karpatskii_Ukraini_vesna_1939_r.pdf?PHPSESSID=1fl6fhdlr55p178pr7vfjmm554 Репресії угорського окупаційного режиму в Карпатській Україні (весна 1939 р.)]// Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. — 2014. — Вип. 2. — С. 40, 41, 42, 44.</ref>. |
|||
Під [[Румунія|Румунією]] подібні дії чинила сільська жандармерія (Jandarmeria rurală), що, крім охорони громадської безпеки, виконувала функції кримінальної поліції. У військовому відношенні вона підпорядквувалась Міністерству національної оборони, а в кримінальних справах — юстиції. Румунська жандармерія була поділена на легіони, секції, а на місцях — на станиці<ref>[https://litopysupa.com/wp-content/uploads/2019/01/NS_Tom_19_Pidpillia_OUN_na_Bukovyni_1943-1951_Dokumenty_i_materialy.pdf Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951: документи і матеріали] / Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Видавництво «Літопис УПА», Галузевий державний архів Служби безпеки України; [упоряд. Д. Проданик]. — Літопис УПА. Нова серія. Том 19. — Київ-Торонто: Літопис УПА, 2012. — С. 31, 62, 69, 72, 73, 74, 89, 90. — 1000 екз. — ISBN 978-1-897431-38-2 (Canada). — ISBN 978-966-2105-38-4 (Україна)</ref>. |
|||
== За країною == |
== За країною == |
||
* {{FRA}}: [[Національна жандармерія Франції]] |
|||
* {{ITA}}: [[Карабінери Італії]] |
|||
* {{ПрТ|Іспанія}}: [[Цивільна гвардія (Іспанія)]] |
|||
* {{ПрТ|Україна}}: [[Національна гвардія України]] |
|||
* {{POR}}: [[Національна республіканська гвардія (Португалія)]] |
* {{POR}}: [[Національна республіканська гвардія (Португалія)]] |
||
* {{ПрТ|Мексика}}: [[Національна гвардія (Мексика)]] |
|||
* {{ПрТ|Туреччина}}: [[Головне командування жандармерії (Туреччина)]] |
|||
* {{URS}}: [[Внутрішні війська МВС СРСР]] |
|||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
| Рядок 51: | Рядок 63: | ||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [http://cyclop.com.ua/content/view/306/58/1/4/#6538 Жандармерія] // {{Юридична енциклопедія|2}} |
* [http://cyclop.com.ua/content/view/306/58/1/4/#6538 Жандармерія] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160730074557/http://cyclop.com.ua/content/view/306/58/1/4/#6538 |date=30 липня 2016 }} // {{Юридична енциклопедія|2}} |
||
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Жандарм] // {{УМЕ4|сторінки=438}} |
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Жандарм] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210504234615/http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf |date=4 травня 2021 }} // {{УМЕ4|сторінки=438}} |
||
{{-}}{{Mil-stub}} |
{{-}}{{Mil-stub}} |
||
{{Військова справа та війна}} |
|||
{{Види ЗС}} |
{{Види ЗС}} |
||
Поточна версія на 14:56, 10 квітня 2024
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |
| Жандармерія | |
 | |
 Жандармерія у Вікісховищі |
Жандарме́рія (фр. gendarmerie від gens d'armes — «люди зброї») — різновид військової поліції та орган політичного розшуку. До Французької революції 1789 року — різновид важкої кавалерії (спочатку — лейбгвардія).
За часів Середньовіччя жандармами звалися важко озброєні лицарі, окрема гвардія французького короля. Під час Французької революції (1789—1799) організовано замість скасованої земської поліції — жандармерію в новітньому розумінні, систематично розбудувавши її вже за імперії (початок XIX ст.). За французьким взірцем створено жандармерію і в країнах, у межах яких опинилися українські землі: Австро-Угорщині та Російській імперії.
В Австро-Угорщині створено одностайний корпус жандармерії для всієї держави 1849 року спочатку як складову частину армії. В 1876 році її вилучено зі складу армії. Тоді ж, відповідно до двоподілу монархії, постали дві жандармерії: одна для «австрійських коронних країв», а друга — для «країв угорської корони».
Перша — «цісарсько-королівська жандармерія» («kaiserlich-königliche Gendarmerie») була врегульована законом про жандармерію з 25 грудня 1894, який згодом став основою організації Державної жандармерії ЗОУНР (Західна Область Української Народної Республіки[1]). Згідно з ним, жандармерія підлягала — у військовому і господарсько-адміністраційному та вишкільному відношеннях — своїм військовим зверхникам (старшинам жандармерії). У виконуванні служби безпеки — адміністраційним урядам, а в останній інстанції в усіх справах міністерству крайової оборони. Військовим зверхником жандармерії був інспектор жандармерії в ранзі генерала жандармерії, розміщена на території одного коронного краю, мала свою крайову команду жандармерії; на українських землях — у Львові (ч. 5) для Галичини і в Чернівцях (ч. 13) для Буковини. Їм підлягали команди відділів Ж. (на декілька повітів), повітові команди і жандармські станиці — найнижчі організаційні клітини Ж. (в містах і більших селах). Посередньою ланкою між: крайовими командами і командами відділів були т. зв. експоновані булавні старшини жандармерії; в східній Галичині було їх три: у Львові, Перемишлі і Станиславові. Жандарми підлягали військовому судівництву. Вони виконували службу на підставі «службової інструкції», користуючись правами військ. і цивільної варти. Хоч призначенням жандармерії було стояти на сторожі закону та берегти життя і майно громадян, все-таки австрійсько-польська влада в Галичині нерідко зловживала нею для переслідування українського населення. В жандармерії служили також українці, однак їх приділювано до служби здебільша між неукраїнським населенням, тоді як на українських землях жандармерія складалася переважно з чужинців, головним чином поляків. Кільканадцять старшин українців, що служили в австрійській жандармерії, майже всі мали службове призначення поза українськими землями.
Подібну організацію мала й угорська королівська жандармерія («magyar királyi csendőrség»). Вона відіграла відому роль перед і під час Першої світової війни в переслідуванні закарпатських українців.
У Російській Імперії діяв окремий корпус жандармерії, створений Миколою І 1827 року. Він підлягав міністерству внутрішніх справ із окремим командиром корпусу, штабом і жандармським управлінням. Всю імперію поділено на 8 жандармських округів під командою генералів; їм підлягали губернські, а останнім — міські й повітові управління та окремі команди. Лише останні виконували службу порядкової поліції, тоді як всі інші частини займалися викриванням і розслідом політичних протидержавних дій. Для цього жандармерія користувалася широкими повноваженнями: право кожночасних обшуків, арештів тощо. Основна різниця між жандармерією царської Росії і західних країн полягала в тому, що перша була суто політичною поліцією, тоді як діяльність других зводилася до чинностей порядково-виконавчої служби. Бувши упривілейованим знаряддям деспотичного режиму, російська жандармерія разом із ославленою «охранкою» (таємною поліцією) здавлювала нещадно всі протирежимні прояви і їх носіїв; була вона також засобом гноблення й русифікації поневолених неросійських народів, а особливо українців.
У відновленій після революції в Росії українській державі службу безпеки несла спершу міська та повітова міліція, за гетьманату державна варта, за Директорії знову міліція. Незалежно від цього, засновано 1919 для тієї ж служби «Кіш для охорони республіканського ладу»; 1920 організовано жандармерію. У зв'язку з цим видано «Тимчасову загальну інструкцію служби для жандармерії», затверджену військовим міністром УНР 24.09.1920.
В ЗУНР встановлено 6.11.1918 Радою державних секретарів Корпус Державної Жандармерії. Його організація основувалася на колишньому австрійському законі з 1894 року. В останній інстанції Ж. підлягала у всіх справах державному секретаріатові військових справ. Команду Державної Ж. створено у Львові, що пізніше мала осідок в Тернополі, врешті в Станіславі. В кожній з 3 військово-територіальних областей встановлено «експонованого старшину Ж.», якому підлягали команди відділів, повітів і станиць. Комендантами Державної Ж. були отаман Л. Індишевський, з лютого 1919 підполковник О. Красіцький; заступниками останнього були Індишевський, а згодом підполковник Я. Яськевич. «Експонованими старшинами» були сотники: І. Козак (Львів), С. Малинович (Станіслав) та М. Алиськевич (Тернопіль). Інспектором Держ. Ж. іменовано полковника О. Гаванського.
Реорганізацію Ж. проведено законом УНРади з 15.2.1919, який змінив частково кол. австр. закон про Ж., встановлюючи, що Ж. підлягає щодо служби публічної безпеки держ. повітовим комісарам, а в справах військових, господарсько-адміністраційних, вишколу і контролю служби своїм командантам; в останній інстанції у всіх справах — державному секретаріатові внутрішніх справ. Пост інспектора Ж. скасовано, а натомість створено при державному секретаріаті внутрішніх справ «б відділ Ж. і поліції», начальником якого став отаман Ю. Волощук. Скасовано також пости експонованих старшин, але в березні 1919 створено такий пост в Дрогобичі, очолений отаманом І. Дичкою. Для вишколу пробних жандармів Команда Держ. Ж. організувала «доповняючий відділ». В лютому 1919 на 23 встановлених відділів Держ. Ж. було обсаджених повністю 18, а решта частково. Держ. Ж. перед переходом за Збруч налічувала 6 булавних і 25 сотенних старшин, 1000 професійних жандармів, 400 пробних (австрійських і українських вишколів) та 3000 міліціонерів, що становили доповнення жандармських станиць з уваги на воєнний час. Після ліквідації державного секретаріату внутрішніх справ в червні 1919 Державну Ж. підпорядковано спочатку Начальній Команді УГА, потім Команді Запілля, вкінці Військовій Канцелярії Диктатора ЗОУНР. Після виїзду останнього з України Державна Ж. перейшла в розпорядження і владу Команди Етапу УГА. За Збручем в липні 1919 перейменовано Державну Ж. на «Народну Сторожу», щоб не дратувати населення Центральної і Східної України пригадкою про злопам'ятну російську жандармерію. Із професійних і пробних жандармів створено 8 відділів «Народної Сторожі», що несли службу безпеки й допоміжну військову службу в районі розташування УГА. Після катастрофи УГА частина Державної Ж. вступила до Дійової Армії УНР, інші опинилися в полоні або в таборах інтернованих в Чехо-Словаччині.
Рішенням державного секретаріату військових справ 24.3.1919 створено при Залізнодорожній військовій управі Залізнодорожну Жандармерію; вона виконувала службу безпеки на залізницях.
В УНР створення подібних формувань затверджено постановою Директорії від 14 березня 1920 року. Згідно неї було створено Корпус військових жандармів на чолі з військовим міністром. Підрозділи діяли як на фронті так і у запіллі. У першому випадку підпорядковувалися командуванню фронту, у другому губернським і повітовим комісарам. Сотні польової жандармерії діяли при кожній дивізії, зокрема у складі СС діяло 120 жандармів Польової варти[2].
Після поразки Української революції на землях колишньої УНР існували поліційні формації різних держав.
В УРСР діяла ВЧК, перетворена на Державне політичне управління (згодом НКВС і МВС СРСР), як політична поліція та міліція.
На українських землях під Польщею роль жандармерії виконувала державна поліція (Policja państwowa), організована на зразок жандармерії. Дана залишилася в Польщі лише за військовою жандармерією.
На Закарпатті під чехо-словацькою владою діяла жандармерія (Československé četnictvo), організована на зразок колишньої австрійської.
Угорська жандармерія 1939–1944 під час окупації Закарпаття прославилася побиттям населення і репресіями проти інтелігенції[3].
Під Румунією подібні дії чинила сільська жандармерія (Jandarmeria rurală), що, крім охорони громадської безпеки, виконувала функції кримінальної поліції. У військовому відношенні вона підпорядквувалась Міністерству національної оборони, а в кримінальних справах — юстиції. Румунська жандармерія була поділена на легіони, секції, а на місцях — на станиці[4].
Франція: Національна жандармерія Франції
Італія: Карабінери Італії
Іспанія: Цивільна гвардія (Іспанія)
Україна: Національна гвардія України
Португалія: Національна республіканська гвардія (Португалія)
Мексика: Національна гвардія (Мексика)
Туреччина: Головне командування жандармерії (Туреччина)
СРСР: Внутрішні війська МВС СРСР
- ↑ Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР) | Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 20 червня 2020. Процитовано 30 травня 2020.
- ↑ Сідак B.C. Національні спецслужби в період Української революції 1917—1921 рр. — Київ: Альтернативи, 1998 . — 320 с. : іл. ISBN 966-02-0222-9
- ↑ Славік Ю. В. Репресії угорського окупаційного режиму в Карпатській Україні (весна 1939 р.)// Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. — 2014. — Вип. 2. — С. 40, 41, 42, 44.
- ↑ Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951: документи і матеріали / Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Видавництво «Літопис УПА», Галузевий державний архів Служби безпеки України; [упоряд. Д. Проданик]. — Літопис УПА. Нова серія. Том 19. — Київ-Торонто: Літопис УПА, 2012. — С. 31, 62, 69, 72, 73, 74, 89, 90. — 1000 екз. — ISBN 978-1-897431-38-2 (Canada). — ISBN 978-966-2105-38-4 (Україна)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 2.
- Жандармерія [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Жандарм [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 438. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
