Василь Дунін-Борковський: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
→Біографія: Оскільки це польське прізвище, в українській мові воно відмінюється так само, як в польській: пол. Duninowie (Дуніни) - кого? Duninów (Дунінів). |
зображення |
||
(Не показані 14 проміжних версій 9 користувачів) | |||
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
| місце_проживання = |
| місце_проживання = |
||
| інші_імена = |
| інші_імена = |
||
| зображення = Dunin- |
| зображення = Vasyl Dunin-Borkovskyi (Portrait, Chernihiv Historical Museum).jpg |
||
| розмір_зображення = |
| розмір_зображення = 264px |
||
| підпис_зображення = Василь Дунін-Борковський і його герб «Лебідь» |
| підпис_зображення = Василь Дунін-Борковський і його герб «Лебідь» |
||
| ім'я_при_народженні = Василь Дунін-Борковський |
| ім'я_при_народженні = Василь Дунін-Борковський |
||
Рядок 34: | Рядок 34: | ||
}} |
}} |
||
{{Othernames|Дунін-Борковський}} |
{{Othernames|Дунін-Борковський}} |
||
'''Юрій'''<ref name="Korduba_332">[[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba'']], s. 332.</ref> '''Василь Дунін-Борковський''' ([[1640]]<ref name="Korduba_332"/> — [[4 березня]] [[1702]]) — [[козаки|козацький]] [[політика|політичний]] діяч; [[сотник]] вибельський ([[1668]]), [[полковник]] [[Чернігівський полк|чернігівський]] ([[1672]]–[[1685]]), [[генеральний обозний]] в уряді Гетьманщини (1685—[[1702]]). [[1687]] року один тиждень був |
'''Юрій'''<ref name="Korduba_332">[[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba'']], s. 332.</ref> '''Василь Дунін-Борковський''' ([[1640]]<ref name="Korduba_332"/> — [[4 березня]] [[1702]]) — [[козаки|козацький]] [[політика|політичний]] діяч; [[сотник]] [[Вибельська сотня|вибельський]] ([[1668]]), [[полковник]] [[Чернігівський полк|чернігівський]] ([[1672]]–[[1685]]), [[генеральний обозний]] в уряді [[Гетьманщина|Гетьманщини]] (1685—[[1702]]). [[1687]] року один тиждень був н[[Наказний гетьман|аказним гетьманом]] до обрання постійного. Відомий своєю [[Меценатство|меценатською]] діяльністю й участю у змовах проти [[гетьман]]ів [[Дем'ян Многогрішний|Дем'яна Многогрішного]] та [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]]. |
||
== Біографія == |
== Біографія == |
||
Походить з древнього |
Походить з древнього роду [[Дуніни|Дунінів]] гербу [[Лебідь (герб)|Лебідь]] (Лабедзь). Син Каспера Дунін-Борковського, полковника королівських військ, який у нагороду за свою участь у [[Смоленська війна|Смоленській війні]] 1632—1635 отримав від [[Владислав IV|Владислава IV]], правителя Речі Посполитої, маєтності в [[Чернігівське воєводство|Чернігівському воєводстві]]. Батька, матір і сестру вбили під час [[повстання Хмельницького]]<ref name="Korduba_332"/>. На думку [[Адам Бонецький|Адама Бонецького]], його [[стрийко]]м мав бути [[Інокентій Дунін-Борковський]] — Чернігівський єпископ<ref name="Boniecki_37">''[[Адам Бонецький|Boniecki A]].'' [https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/53/#item Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180707173322/https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/53/#item |date=7 липня 2018 }}. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 37. {{ref-pl}}</ref>. Також цей дослідник стверджував, що одна з гілок роду Борковських-Дунінів гербу Лебідь отримала австрійський графський титул у 1818 році<ref>''Boniecki A.'' [https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/50/#item Herbarz polski…] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180707173109/https://polona.pl/item/herbarz-polski-wiadomosci-historyczno-genealogiczne-o-rodach-szlacheckich-cz-1-t-2,MTAzNTU5MDA/50/#item |date=7 липня 2018 }} — Cz. 1. — T. 2. — S. 34.</ref>. |
||
В. Борковський — онук Анджея Дунін-Борковського (люблінського земського писаря<ref name="Boniecki_37"/>), й правнук Яна Дунін-Борковського, у 1480—1560 роках вотчинного володаря поселень Борковиці й Вельке Скшинно та праправнук Павла Дунін-Борковського (син Адама), володаря Борковиць і Сульгостова. Один з членів роду, двоюрідний брат батька Василя Дунін-Борковського — Інокентій, син Станіслава Дунін-Борковського, |
В. Борковський — онук Анджея Дунін-Борковського (люблінського земського писаря<ref name="Boniecki_37"/>), й правнук Яна Дунін-Борковського, у 1480—1560 роках вотчинного володаря поселень [[Борковиці (Лодзинське воєводство)|Борковиці]] й [[Скшинно (Лодзинське воєводство)|Вельке Скшинно]] та праправнук Павла Дунін-Борковського (син Адама), володаря Борковиць і [[Сульгостув|Сульгостова]]. Один з членів роду, двоюрідний брат батька Василя Дунін-Борковського — Інокентій, син Станіслава Дунін-Борковського, [[каштелян]]а поланецького й посла на Сейм коронний у 1570 р., відомого правника свого часу, рідного брата Анджея Дунін-Борковського, батька Каспера — був єпископом Чернігівським та Остерським [[Католицька церква|Римської церкви]]. |
||
Другий член роду, двоюрідний брат Каспера Дунін-Борковського, Семен Борковський був полковником чернігівським у 1648 році як сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького й мав у своєму полку 1300 козаків<ref>Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с дополнением о Запорожских Козаках — О. Бодянский, Москва, 17 февраля 1848 г.</ref>. |
Другий член роду, двоюрідний брат Каспера Дунін-Борковського, Семен Борковський був полковником чернігівським у 1648 році як сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького й мав у своєму полку 1300 козаків<ref>Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с дополнением о Запорожских Козаках — О. Бодянский, Москва, 17 февраля 1848 г.</ref>. |
||
Після укладення Андрусівського договору, аби не втратити землі, що йому належали, Василь Дунін-Борковський приймає православ'я та починає служити у Війську Запорозькому. У 1668 р. доля закидає його до [[Чернігівський полк|Чернігівського полку]], де він обіймає посаду сотника Вибельського. Після драми, що сталася з Василем Многогрішним, у 1672 |
Після укладення [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського договору]], аби не втратити землі, що йому належали, Василь Дунін-Борковський приймає православ'я та починає служити у Війську Запорозькому. У 1668 р. доля закидає його до [[Чернігівський полк|Чернігівського полку]], де він обіймає посаду сотника Вибельського. Після драми, що сталася з [[Ігнатович Василь|Василем Многогрішним]], у 1672 р. його призначають чернігівським полковником. У 1674 одержує грамоти від царя [[Олексій Михайлович|Олексія I Михайловича]] на затвердження земель, подарованих Дуніну-Борковському королем Польщі, що зробило його надзвичайно багатою людиною. |
||
Про нього розповідали найнеймовірніші історії. Одна з них засвідчує, ніби князь [[Голіцин Василь Васильович|Василь Голіцин]] пропонував йому гетьманство після усунення [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] за 10 тис. рублів. Дунін-Борковський відмовився, бо, мовляв, не хотів віддати таку суму (цю легенду спростовує С. Павленко у журналі «Сіверянський літопис» № 6 за 1997 рік). |
Про нього розповідали найнеймовірніші історії. Одна з них засвідчує, ніби князь [[Голіцин Василь Васильович|Василь Голіцин]] пропонував йому гетьманство після усунення [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] за 10 тис. рублів. Дунін-Борковський відмовився, бо, мовляв, не хотів віддати таку суму (цю легенду спростовує С. Павленко у журналі «<nowiki/>[[Сіверянський літопис]]<nowiki/>» № 6 за 1997 рік). |
||
=== Меценатська діяльність === |
=== Меценатська діяльність === |
||
[[Файл:Vasyl Dunin-Borkovskyi (Portrait, end 17th — beg 18th century).jpg|міні|ліворуч|200пкс|[[Ктиторський портрет]] Василя Дуніна-Борковського з [[Успенський собор (Чернігів)|Успенського собору Єлецького монастиря]]]] |
|||
[[Файл:Никодим_Зубрицький._Портрет_Василя_Дуніна-Борковського.jpg|міні|праворуч|230пкс|[[Зубрицький Никодим|Никодим Зубрицький]]. Портрет Михайла Дуніна-Борковського — сина Василя.]] |
|||
У 1675 р. на його кошти відреставровані [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Чернігівський Спасо-Преображенський собор]], [[Єлецький монастир]], оздоблено [[Воскресенська церква (Чернігів)|Воскресенський]], [[Благовіщенська церква (Чернігів)|Благовіщенський храми]]. [[П'ятницька церква (Чернігів)|П'ятницький монастир у Чернігові]], пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий також іншими церковними численними пожертвами. |
У 1675 р. на його кошти відреставровані [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)|Чернігівський Спасо-Преображенський собор]], [[Єлецький монастир]], оздоблено [[Воскресенська церква (Чернігів)|Воскресенський]], [[Благовіщенська церква (Чернігів)|Благовіщенський храми]]. [[П'ятницька церква (Чернігів)|П'ятницький монастир у Чернігові]], пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий також іншими церковними численними пожертвами. |
||
За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще 1672 р. гетьман [[Іван Самойлович]] надав йому довічні маєтності |
За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще 1672 р. гетьман [[Іван Самойлович]] надав йому довічні маєтності — села Авдіївці, Козилівці і Холмах з [[Понорницька сотня|Понорницької сотні]], село [[Бобровиця|Бобровицю]] біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка [[Березнянська сотня|Березнянської сотні]]. Від гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] отримав села Орлівка на річці [[Убідь]], Брусилів на [[Снов]]і, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після його смерті (4 чи 7 березня 1702 р.) у 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, [[Пекурівка]], [[Холми]] і Борківка. |
||
Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія у срібних оправах. Більшість цих пам'яток — роботи західноєвропейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням. |
Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія у срібних оправах. Більшість цих пам'яток — роботи західноєвропейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість [[Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського|Чернігівського історичного музею]] ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням. |
||
Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику [[Модзалевський Вадим Львович|Вадимові Модзалевському]] (1882—1920) і молодому тоді мистецтвознавцю [[Савицький Петро Миколайович|Петрові Савицькому]] (1895—1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко». |
Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику [[Модзалевський Вадим Львович|Вадимові Модзалевському]] (1882—1920) і молодому тоді мистецтвознавцю [[Савицький Петро Миколайович|Петрові Савицькому]] (1895—1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко». |
||
Рядок 60: | Рядок 61: | ||
Український історик та етнограф [[Єфименко Петро Петрович|Петро Єфименко]] під час перебування в Чернігові на початку 1880-х років записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме [[Іоанн Тобольський|Іоанн Максимович]], котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Модзалевський і П. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко». |
Український історик та етнограф [[Єфименко Петро Петрович|Петро Єфименко]] під час перебування в Чернігові на початку 1880-х років записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме [[Іоанн Тобольський|Іоанн Максимович]], котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Модзалевський і П. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко». |
||
== Вшанування == |
|||
Одна з вулиць [[Чернігів|Чернігова]] має його ім'я. |
|||
== У популярній культурі == |
|||
Василь Дунін-Борковський з'являється і в сучасних творах, зазвичай у ролі страхітливого упиря. Це пов'язано з міською легендою, буцімто, після смерті полковник бушував вночі у Чернігові з чортами, поки його не зупинив архієпископ Іван Максимович: |
|||
* Світлана Тараторіна «Лазарус» (фентезійний роман) |
|||
* Геннадій Клименко, Дмитро Койдан «Яритник» (комікс) |
|||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
Рядок 65: | Рядок 75: | ||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
* ''Dunin-Borkowski J''. [http://www.sbc.org.pl/dlibra/docmetadata?id=5489&from=pubindex&dirids=1 Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich]. — Lwów, 1909. — S. 232, 248. {{ref-pl}} |
* ''Dunin-Borkowski J''. [http://www.sbc.org.pl/dlibra/docmetadata?id=5489&from=pubindex&dirids=1 Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150924122535/http://www.sbc.org.pl/dlibra/docmetadata?id=5489&from=pubindex&dirids=1 |date=24 вересня 2015 }}. — Lwów, 1909. — S. 232, 248. {{ref-pl}} |
||
* [[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba M.'']] Borkowski Jerzy Bazyli Dunin (1640—1702) // [[Polski Słownik Biograficzny]]. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1936. — T. II/2. — S. 332. {{ref-pl}} |
* [[Кордуба Мирон Михайлович|''Korduba M.'']] Borkowski Jerzy Bazyli Dunin (1640—1702) // [[Polski Słownik Biograficzny]]. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1936. — T. II/2. — S. 332. {{ref-pl}} |
||
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53396/10630.html Дунін-Борковський Юрій Василь]}} |
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53396/10630.html Дунін-Борковський Юрій Василь]}} |
||
Рядок 77: | Рядок 87: | ||
[[Категорія:Генеральні обозні]] |
[[Категорія:Генеральні обозні]] |
||
[[Категорія:Дуніни-Борковські|Василь]] |
[[Категорія:Дуніни-Борковські|Василь]] |
||
[[Категорія:Люди, на честь яких |
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]] |
||
[[Категорія:Померли в Чернігові]] |
[[Категорія:Померли в Чернігові]] |
||
[[Категорія:Померли на Гетьманщині]] |
[[Категорія:Померли на Гетьманщині]] |
Поточна версія на 07:57, 24 лютого 2024
Василь Дунін-Борковський | |
---|---|
Ім'я при народженні | Василь Дунін-Борковський |
Народився | 1640 Бірківка, Чернігівське воєводство, нині Менський район, Чернігівська область |
Помер | 4 березня 1702 Чернігів |
Поховання | Єлецький монастир |
Громадянство | Річ Посполита |
Національність | українець польського походження |
Діяльність | генеральний обозний |
Посада | Гетьман Війська Запорозького |
Військове звання | полковник Чернігівський |
Конфесія | римо-католик → православний |
Рід | Дуніни-Борковські |
Батько | Каспер Дунін-Борковський |
Мати | Тетяна |
Родичі | Sofya Dunina-Borkovskayad |
У шлюбі з | Хомівна Тризна Марія Шуба |
Діти | Єлизавета, Михайло, Андрій, Софія, Ганна, N (дочка) |
Юрій[1] Василь Дунін-Борковський (1640[1] — 4 березня 1702) — козацький політичний діяч; сотник вибельський (1668), полковник чернігівський (1672–1685), генеральний обозний в уряді Гетьманщини (1685—1702). 1687 року один тиждень був наказним гетьманом до обрання постійного. Відомий своєю меценатською діяльністю й участю у змовах проти гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича.
Походить з древнього роду Дунінів гербу Лебідь (Лабедзь). Син Каспера Дунін-Борковського, полковника королівських військ, який у нагороду за свою участь у Смоленській війні 1632—1635 отримав від Владислава IV, правителя Речі Посполитої, маєтності в Чернігівському воєводстві. Батька, матір і сестру вбили під час повстання Хмельницького[1]. На думку Адама Бонецького, його стрийком мав бути Інокентій Дунін-Борковський — Чернігівський єпископ[2]. Також цей дослідник стверджував, що одна з гілок роду Борковських-Дунінів гербу Лебідь отримала австрійський графський титул у 1818 році[3].
В. Борковський — онук Анджея Дунін-Борковського (люблінського земського писаря[2]), й правнук Яна Дунін-Борковського, у 1480—1560 роках вотчинного володаря поселень Борковиці й Вельке Скшинно та праправнук Павла Дунін-Борковського (син Адама), володаря Борковиць і Сульгостова. Один з членів роду, двоюрідний брат батька Василя Дунін-Борковського — Інокентій, син Станіслава Дунін-Борковського, каштеляна поланецького й посла на Сейм коронний у 1570 р., відомого правника свого часу, рідного брата Анджея Дунін-Борковського, батька Каспера — був єпископом Чернігівським та Остерським Римської церкви.
Другий член роду, двоюрідний брат Каспера Дунін-Борковського, Семен Борковський був полковником чернігівським у 1648 році як сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького й мав у своєму полку 1300 козаків[4].
Після укладення Андрусівського договору, аби не втратити землі, що йому належали, Василь Дунін-Борковський приймає православ'я та починає служити у Війську Запорозькому. У 1668 р. доля закидає його до Чернігівського полку, де він обіймає посаду сотника Вибельського. Після драми, що сталася з Василем Многогрішним, у 1672 р. його призначають чернігівським полковником. У 1674 одержує грамоти від царя Олексія I Михайловича на затвердження земель, подарованих Дуніну-Борковському королем Польщі, що зробило його надзвичайно багатою людиною.
Про нього розповідали найнеймовірніші історії. Одна з них засвідчує, ніби князь Василь Голіцин пропонував йому гетьманство після усунення Івана Самойловича за 10 тис. рублів. Дунін-Борковський відмовився, бо, мовляв, не хотів віддати таку суму (цю легенду спростовує С. Павленко у журналі «Сіверянський літопис» № 6 за 1997 рік).
У 1675 р. на його кошти відреставровані Чернігівський Спасо-Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми. П'ятницький монастир у Чернігові, пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий також іншими церковними численними пожертвами.
За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще 1672 р. гетьман Іван Самойлович надав йому довічні маєтності — села Авдіївці, Козилівці і Холмах з Понорницької сотні, село Бобровицю біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка Березнянської сотні. Від гетьмана Івана Мазепи отримав села Орлівка на річці Убідь, Брусилів на Снові, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після його смерті (4 чи 7 березня 1702 р.) у 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, Пекурівка, Холми і Борківка.
Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія у срібних оправах. Більшість цих пам'яток — роботи західноєвропейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.
Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику Вадимові Модзалевському (1882—1920) і молодому тоді мистецтвознавцю Петрові Савицькому (1895—1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко».
Наприкінці 1670-х або на початку 1680-х вклав великі кошти, аби влаштувати в Єлецькому монастирі іконостас, в якому мистецтво епохи залишило один з найкращих своїх зразків. На жаль, іконостас Єлецького монастиря в епоху революційних катаклізмів було знищено. Його можна побачити лише на старих фото, вміщених у книзі «Картини церковной жизни Черниговской епархии» (К, 1911).
Український історик та етнограф Петро Єфименко під час перебування в Чернігові на початку 1880-х років записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме Іоанн Максимович, котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Модзалевський і П. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко».
Одна з вулиць Чернігова має його ім'я.
Василь Дунін-Борковський з'являється і в сучасних творах, зазвичай у ролі страхітливого упиря. Це пов'язано з міською легендою, буцімто, після смерті полковник бушував вночі у Чернігові з чортами, поки його не зупинив архієпископ Іван Максимович:
- Світлана Тараторіна «Лазарус» (фентезійний роман)
- Геннадій Клименко, Дмитро Койдан «Яритник» (комікс)
- ↑ а б в Korduba, s. 332.
- ↑ а б Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich [Архівовано 7 липня 2018 у Wayback Machine.]. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 37. (пол.)
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski… [Архівовано 7 липня 2018 у Wayback Machine.] — Cz. 1. — T. 2. — S. 34.
- ↑ Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года, с дополнением о Запорожских Козаках — О. Бодянский, Москва, 17 февраля 1848 г.
- Dunin-Borkowski J. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1909. — S. 232, 248. (пол.)
- Korduba M. Borkowski Jerzy Bazyli Dunin (1640—1702) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1936. — T. II/2. — S. 332. (пол.)
- Дунін-Борковський Юрій Василь // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.