Поліське повстання (1918—1919)

Поліське повстання — збройний виступ проти Директорії УНР на території Поліської губернії. Інша назва — Дубровицьке збройне повстання. Інспіроване лівими есерами та більшовиками, за підтримкою ЦК РКП та командування Західного фронту. Ядром повстання була територія поміж містами Пинськ — Лунинець — Давид-Городок — Столин — Дубровиця — Сарни - Володимирець - Дольськ.

Основні етапи

Передумови

В червені 1918 року підпільники кількох міст і сіл Погориння створюють в лісах повстанські групи. В червні в с.Селець була створена повстанська трійка. Вона почала координувати свої дії з підпільниками з інших сіл. На чолі селецьких підпільників стояв Трохим Камінський. Восени 1918 року стали активно діяти повстанські групи з с. Колодно, м. Столина і м. Висоцька. Політичне кервіництво належало партії російських есерів.

Початок

Повстання розпочалося 3 грудня 1918 року з наради підпільників регіону в будинку Йосипа Лясковця в Дубровиці. 5-6 грудня 1918 року повстанцями було зайняте м.Дубровиця і поблизький маєток графів Плятерів. Повстанцям сприяли залізничники сарненського депо. 9 грудня 1918 роззброєний німецький гарнізон м.Сарни.

Тисяча повстанців рушила на ст.Видибор. Після пред'явленого ультиматуму місцевий німецький гарнізон виїхав на ст.Лунинець. У винику в руках повстанців опинилися склади колишнього 39-го армійського корпусу російської армії.

20 грудня 1918 р. в Видиборі одбулася нарада повстанських командирів на якій вирішено створити з окремих загонів повстанські полки. 25 грудня 1918 року в Столині пройшло засідання Столинського військово-революційного комітету. У ньому взяли участь 224 учасника. Прийнято рішення про створення Поліського військово-революційного комітету. До його складу війшли ліві есери Григорій Островський, Модест Вишневський, Микола Лясковець, Опанас Резанович, В.Созонович, Кузьма Русак, І.Русаков, Олексій Карась, Оксентій Лепешко. Ревком розмістився у вагоні на станції Видибор. Прийнято рішення про створення на базі повстанських загонів трьох революційних полків: 1-го Поліський, 2-й Поліський та 1-й Дубровицький полки. Штаби полків розмістилися відповідно у Столині, Видиборі і Дубровиці. Проголошено мобілізацію усіх чоловіків у віці 20-30 років. На засіданні прийнято рішення про створення в Столині міліції. Додатково розглянуто питання поміщицького майна і торгівлі лісом.

Повстанці видавали російськомовну газету «Лісове рехо». У склад редколегії входив Федір Козубовський.

Якщо спочатку противниками повстанців були працівники державної варти (Дубровиця, Теребежов), приватна охорона землевласників (Маневичі) та німецької військової адміністрації, то з кінця грудня ними стали підрозділи народної міліції Сарненської групи Дієвої армії УНР у складі пішого полку ім.В.Винниченка отамана Михайла Гришко (1,3 тисячі багнетів, 10 скорострілів, 5 гармат), полку ім.С.Петлюри (843 багнети, 10 скорострілів, 5 гармат), Залізничного полку (200 багнетів), Ударного гарматного дивізіону, Українського кінного полку (150 шабель), Технічного Kypiня, двох бронепотягів ("Слава Україні", "Сух"). За іншими даними група об'єднувала 2,5 тисячі багнетів, 600 шабель, 8 гармат і 2 бронепотяги. Полк ім.В.Винниченка виявився мало боєздатним, бо його командир виказався за необхідність поглиблення соціалістичної революції. Радянські війська на той момент знаходились в Дубровиці, уенерівські - Сарнах. Активних дій війська УНР під командуванням Гришко та Палієнко не вели. Активність стримували партійні інтриги та недовіра, яка панувала у відносинах між В.Оскілко, О.Палієнко та М.Гришко.

циркуляр Поліського районного ревкому волосним і сільським ревкомам Пинської повіту про скликання Пинського повітового з'їзду Рад 31 січня 1919

Поліський Військово-революційний комітет ухвалив: скликати 20 лютого 1919 р. у м. Пинську Пинський повітовий з'їзд Рад. Згідно з основним законом РРФСР та інструкції про вибори, на повітовий з'їзд Рад надсилаються: на 1000 трудящих селян і робітників один депутат. Повстанські полки посилають по одному депутату на 500 повстанців. Професійні робочі союзи і всі політичні партії, які стоять на радянській платформі, посилають по одному депутату. Товариш голови Поліського Ревкома (підпис нерозбірливий) За секретаря (підпис нерозбірливий)

У складі Західного фронту

30 грудня 1919 року з Мінська у Лунинець виїхав колишній член харківського ревкому, представник залізничного райкому РКП(Б) та Центробуду Олександр Ільїн. Як виникає з донесінь у Всеросійський головний штаб, він був «відряджений ЦК РКП в район України» з метою організувати збирання і закупівлю зброї у німецьких вояків, які поверталися у Німеччину. У винику перемов Ільїна з солдатським комітетом німецької дивізії 5 січня 1919 року було досягнута домовленість про передачу влади на залізничному вузлі Лунинець до 8 січня 1919 року. Німецькі військові також забов’язались передати замки і частини до російських гармат і кулеметів, що переховувались на зайнятих ними складах. Для передачі майна створена змішана комісія. 6 січня 1919 року в місті була впроваджена повстанська міліція. Для керування збройними силами повстанців Ільїн створив та очолив Військову Раду.

З 8 січня 1919 року на територію контрольовану повстанцями вступила 17 стрілецька дивізія Західного фронту. Оскільки евакуація німецьких військ не була закінчена, 15 січня Лунинець в черговий раз часово був зайняти німцями. Під час сутички було поранено трьох вартових.

Олександр Ільїн висилає телеграму на ім'я Володимира Ульянова і Якова Свердлова. "Ленін" пише на ній резолюцію "Склянському. Для відповіді. Що зроблено". Склянський дописує: "Вислати запит до т.Антонова і Реввійськрайд, яка потрібна допомога. Склянський. 9.1.1919".

За збір, купівлю і евакуацію в тил зброї, інженерного та іншого військогво майна з Західної області за дорученням Ради Оборони відповідав член Всеросійського центрального виконавчого комітету І.Дмитріїв. Уповноважені Надзвичайної комісії з забеспечення Червоної Армії І.Дмитріїв і С.Гросман висилають до І.Вацетиса телеграму в якій повідомляють: під командою Ільїна знаходиться 3 тисячі повстанців, Ільїн добрий політичний керівник, бракує військових фахівців, на чотири місяці повстанці мають лише 30.000 рублів, на цій ділянці фронту вони є єдиною збройною силою, 17-а стрілкова дивізія повинна усіляко допомагати Ільїну.

22 січня бійці 2-ого поліського та 152-го стрілкового полків почали роззброювати розташованих в Пинську "гайдамаків", вступили в бій з пинською офіцерською дружиною. Завдяки підтримці німецького бронепотягу радянські вояки були роззброєні. Їх взяли під варту гарантувавши, що вони не будуть передані до військового суду. Черговою вимогою стала передача повстанцям м. Пинська, а також звільнення полонених там 22 січня повстанців. Місто було передано під час виїзду останього німецького ешалону 25 січня 1919 року. В пинський операції брали участь 152-й стрілецький і 2-й поліський полки.

В січні призивний вік було розширено до 40 років. На середину січня у трьох полках було близько 3-х тисяч вояків. З підпорядкуванням повстанських полків командуванню Західного Фронту до них професійні лікарі і випускники Петергофських курсів червоних командирів. Полки перетворено на кадрові частини Червоної армії. 1-Дубровицький полк переіменовано на 21-й Волинський. 14-19 січня період активних боїв в околиці м. Дубровиця. Повстанці витіснені на станцію Горинь. Сюди ж прибули частини 152-го стрілецького полку під командуванням Якова Шеко. Згодом сюди перекинуті 146-й і 148-й стрілецькі полки. Після боїв під Дубровицею 1-й поліський полк було розформовано, його залишки включено до 2-го поліського.

27 січня 1919 року голова Поліського ревкому Григорій Островський запросив у ЦК РКП(б) обмундурування, а також 5 мільйонів рублів авансу.

Поразка

7 лютого зайнято Сарни. Наступ розвинуто на Рівне, Коростень і Ковель. У відповідь з того ж дня до 20 березня 1919 року перейшла в протинаступ 19 дивізія Дієвої армії під командуванням Агатона Добрянського у складі 61-ого Гайсинського піхотного полку під командуванням Ананія Волинця, 57-й Гайсинського піхотного полку під командуванням Неграша, 56-й Немирівського полку під командуванням Володимира Мачушенка. У винику активної протидії військ УНР під командуванням Володимира Оскілко сарненська дільниця фронту втратила стратегічне значення. В «повстанських» полках поширилось дезертирство. Після того, як полки червоної армії були відкинуті на північний берег Прип'яті охороняти позиції на південному березі командування залишило 2-й курінь 61-ого піхотного полку під командуванням Сімчука. Миколу Лясковця на посаді командиру полка замінив Воробйов. До 10 березня 21-й Волинський полк був змушений покинути околиці Сарн та одійти до станції Видибор. Згодом він був виведений в резерв і перевезений на станцію Лахва.

Командир 17-ї Ніжегородської стрілецької дивізії Григорій Борзинський оддав О.Ільїна під трибунал, але його виправдано. Прихильники Ільїна вважали, що комдив Борзинський свідомо руйнував повстанські плани. Партизанські загони звинувачували у реквізиціях майна в населення. Мінський губернський військовий комісар Некрасов звинуватив повстанців у самочинній мобілізації, інгоруванні губернської влади. Він ініціював перевибори ревкому до якого війшли 8 більшовиків і 3 есери. 6 лютого він вислав у ЦИК Білорусі телеграму з проханням ліквідувати поліський ревком. Голова пинської ЧК Роттер та уповноважений революційно-військової ради Західного фронту Гуревич виступили проти есерів поліського ревкому.

17 лютого 2-й Поліський полк вступив в бій під Антополем. З польського боку в ньому брали участь 34 піхотний полк, 2-й уланський полк, пинська офіцерська дружина Підляської оперативної групи Польського війська під командуванням генерала Антонія Лістовського. Після великих втрат (за польськими даними близько 200 загиблих) радянські війська відступили до Дорогичиня. Тут розташувався 2-й батальйон 2-го Поліського полку. 20 лютого Ф.Козубовський був знятий командуванням Західного Фронту з посади командира полку. Його місце зайняв Корольов. Рішення негативно було сприйняте бійцями. 25 лютого полк скеровано у Кожан-Городок, а після на станцію Лахва. 27 лютого польські війська зайняли Дорогичинь. 2 березня зайнято Янів. Польський партизанський загін поручника Замечка перервав сполученя між Пинськом та Лунинцем. 5 березня Підляська група ген.А.Лістовського зайняла Пинськ.

11 березня 1919 року 2-й Поліський та 21-й Волинський полки переведено в Рогачов і розформовано. 12 березня оголошено нову мобілізацію. На той час территорії на яких виникли повстанські полки вже не контролювалися командуванням Червоної Армії. 14 березня О.Ільїн ще писав Е.Склянському, що повстанські полки будуть на утриманні армійського командування. Сам Ільїн у складі особливого загону накерювався за лінію фронту, де невдовзі загинув.

Персоналії

Островський Григорій

• Островський Григорій Максимович — голова Поліського військово-революційного комітету.
• Резанович Опанас Федорович — командир 1-го Поліського полку, комендант м.Столин.
• Козубовський Федір — командир 2-го Поліського полку.
• Лясковець Микола Якович — командир 1-го Дубровицького полку
• Ковалевич Омелян Іванович - командир Парахонського повстанського загону, комендант м.Пинськ
• Вишневський Модест Володимирович - командир Лемешевицького повстанського загону
• Карась Олексій Сильвестрович - командир Теребежівського повстанського загону
• Нагорний Андрій Сидорович - командир Висоцького повстанського загону
• Мосієвич Степан Ульянович - командир Сварицевицького повстанського загону
• Подолянко Карп Сидорович - командир Берестівського повстанського загону
• Камінський Трохим - командир Селецького повстанського загону
• Борко-Бруяко Пилип - командир Любиковицького повстанського загону
• Деркач Я. - командир Орвяницького повстанського загону
• Мороз М. - командир Кривицького повстанського загону
• Мартинчук М. - командир Бяльсько-Велюнського повстанського загону
• Отрода М. - командир Боровського повстанського загону
• Калюта Я. - командир Кухотсько-Вольського повстанського загону
• Горун П. - командир зведеного повстанського загону
• Хлібцевич Олександр Олександрович - голова міліції м.Столин
• Островський Антон Максимович - голова міліції м.Лунинець
• Куделев Опанас Михайлович - комендант ст.Лунинець
• Жук Іван Іванович - комендант ст.Відибор

Наслідки

Повстання сприяло збільшенню українсько-більшовистського фронту і просуванню польських військ на схід. Стратегія обрана Директорією УНР під час українсько-більшовицького конфлікту, а також успішний контрнаступ військ під командуванням В.Оскілко, причинились до виходу з коаліції соціалістів-самостійників, соціалістів-федералістів, народних-республіканців та спробі державного перевороту 29-30 квітня. Під час повстання остаточно визначилась місце яке було відведене лівим есерам у союзі з більшовиками. Вибір зроблений населенням під час військової компанії мав вплив на політичні симпатії населення Столинського і Сарненського повітів під час виборів у Сейм та Сенат польської держави.

Пам'ять

В 1925 році по ініціативі Інституту історії партії при ЦК ВКП(б)У проведений зліт учасників повстання. В Дубровиці на честь повстання названо площу, збудовано меморіальну цегляну стіну з написом та барельєфом, створено музей Дубровицького повстання. На будинку Пинського повітового з'їзду Рад в Пинську встановлено пам'ятну дошку.

Джерела

• Дубровицьке збройне повстання
• Поліське повстання
• Балковий П. М. Війна без флангів: Партизансько-повстанська боротьба українського народу проти білогвардійців та інтервентів у 1918–1920 рр. – К.: Наук. думка, 1966. – 300 с.
• Російський державний військовий архів. ф.33998оп.2с.41а.14-15.

Корисні посилання

• Дубровицьке збройне повстання — фотографії, історичні факти, долі учасників