Дезінформування: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 113: Рядок 113:
| work = Perspectives
| work = Perspectives
}}</ref>.
}}</ref>.

З початком війни спроби Росії вплинути на громадську думку стали інтенсивнішими. Такі спроби були помічені в Німеччині [[Федеральна служба захисту конституції Німеччини|німецькою контррозвідкою]]. В оприлюдненому восени 2016 року звіті було зазначено, що російські засоби масової інформації розпочали інтенсивну кампанію впливу на громадську думку в Німеччині, при цьому російська пропаганда не гребувала й дезінформацією. Серед основних державних каналів поширення інформації були названі:
* Телеканал RT ([[Russia Today]]) з багатьма каналами мовлення та охопленням аудиторії близько 700&nbsp;млн чоловік по всьому світу.
* Платформа цифрового мовлення [[Sputnik News]].
* [[Russia Beyond the Headlines]]&nbsp;— онлайн портал а також буклет, який поширюється разом із провідними газетами та журналами.
* Інтернет тролі.
Ці платформи намагаються створити собі образ противаги традиційним медіа та створити їм образ затятих брехунів (так зване {{lang-de|Lügenpresse}}). Важливу частину цільової аудиторії російської пропаганди в Німеччині становили російськомовні емігранти з країн колишнього СРСР<ref name="bfv.10.16">{{cite book
| title = Neue Gefahren für Informationssicherheit und Informationshoheit
| publisher = Bundesamt für Verfassungsschutz
| date = oktober 2016
| url = https://www.verfassungsschutz.de/de/oeffentlichkeitsarbeit/publikationen/pb-geheim-sabotage-und-wirtschaftsschutz/tagungsband-2016-10-sicherheitstagung-2016
| chapter = Propaganda und politische Einflussnahme als strategische Handlungsoption ausländischer Nachrichtendienste
}}</ref>.

Серед яскравих прикладів дезінформації став так званий «випадок Лізи» ({{lang-de|Fall Lisa}}), коли російські ЗМІ поширили сфабриковану історію про начебто згвалтовану іноземцями дівчинку<ref name="bfv.10.16"/>.


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 13:04, 9 грудня 2016

Дезінформува́ння або дезінформа́ція (фр. des — заперечення, фр. information — інформація) — спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подання об'єктові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього стану справ та створює викривлену реальність. Поширення перекручених, не повних або свідомо неправдивих відомостей для досягнення пропагандистських, військових (введення противника в оману), комерційних або інших цілей.

Існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, яка складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені тощо.

Методи дезінформування

  • тенденційне викладення фактів — вид дезінформування, який полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об'єктові спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація. Підтримується такий напружений стан об'єкта шляхом постійного «підкидання» нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовищі інформаційного дефіциту;
  • дезінформування від зворотного — відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;
  • термінологічне «мінування» — полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

Вислови про дезінформацію

  • Папа Римський Франциск визначив дезінформування в ЗМІ як ситуацію, коли подається лише та інформація, яка комусь вигідна, і тоді глядачі чи слухачі вже не зможуть зробити правильні висновки, тому що не мають усіх складових:
Найбільші гріхи медіа — це ті, що йдуть дорогою брехні, і їх є три: дезінформація, очорнення та знеславлення. А найважчий із них — це дезінформація [1]
Повідомлення російських журналістів про стрілянину між нібито «Правим сектором» та «самооборонівцями» в Слов'янську, обґрунтоване якимись «візитівками Яроша» та «невідомою зброєю», кількість загиблих, яка зростає з кожною годиною, якісь «подробиці», доказів яких ніхто не бачив, — це ідеальний зразок російської пропаганди, який нині тиражує чимало не лише російських, а й іноземних ЗМІ. Російські ЗМІ сьогодні — головне джерело дезінформації про Україну [2]
Ви можете надсилати своє «джерело» до йоб**ної матері. Це дезінформація [3]
Росія в рамках своїх складних інформаційних і дезінформаційних операцій активно взаємодіє з так званими неурядовими організаціями — екологічними організаціями, які працюють проти сланцевого газу — щоб зберегти європейську залежність від імпортованого російського газу [4]

Історія

Радянський Союз

Огляд

Словник КДБ 1972 року давав таке визначення «дезінформаційним відомостям»:

Дезінформаційні відомості (рос. дезинформационные сведения) — спеціально підготовлені відомості для створення у супротивника невірного уявлення про дійсність, на основі якої він може ухвалювати рішення, вигідні стороні, що дезінформує.

Дезінформаційні відомості для зручності називають «дезінформацією».

Дезінформаційні відомості використовують не лише для власне дезінформаційних заходів, але й при вирішені оперативних завдань іншими методами. Дезінформаційні відомості використовують для маскування оперативних заходів, сил, та засобів органів державної безпеки а також як засіб впливу (при здійснені оперативних експериментів, під час яких супротивника знайомлять із «таємними» матеріалами, при проведені оперативних комбінацій, при відволіканні зусиль супротивника на хибний об'єкт і так далі)[5].

Методичне застосування дезінформації як зброї розпочалось в Радянському Союзі в 1923 році після створення за пропозицією заступника голови ВЧК-ГПУ Йосипа Уншліхта спеціальне бюро з ведення активної розвідки — дезінформації супротивника[6].

Книга про історію російської зовнішньої розвідки за редакцією Євгена Примакова зазначає, що:

На різних етапах розвідувальної роботи операції з дезінформації спецслужб супротивників радянської влади мали кілька суто службових позначень: «акції впливу», «оперативна дезінформація», «активні заходи», «оперативні ігри», «заходи сприяння», тощо. Попри різницю в термінах, всі вони являли і являють певні цілеспрямовані дії для введення в оману фактичного або потенційного супротивника відносно своїх справжніх намірів або можливостей, а також для отримання вигідної, практично недосяжної відкритими способами реакції «об'єкта впливу»[7].

Інколи об'єкти таких «активних заходів» помилково вважали, що Радянський Союз ставив на меті дезінформації лише спаплюжити чи принизити їх репутацію. Однак, із наведеної цитати випливає, що мета могла бути складнішою: спонукати супротивника вчинити необхідні СРСР дії.

Станом на 1960-ті відділ Д КДБ, відповідальний за операції дезінформації мав у себе в штаті від 40 до 50 чоловік, які займались розробкою операцій, які потім виконувались «резидентатурами» в окремих країнах. В 1970-му департамент Д був підсилений та перетворений на «Директорат А»[6].

За спогадами учасників тих подій, служби державної безпеки країн реального соціалізму створювали аналогічні відділи за взірцем КДБ СРСР. Наприклад, в 1962—1963 роках в Штазі почалось створення окремого відділу для здійснення активних заходів. Цей відділ проіснував аж до краху радянської системи та возз'єднання Німеччини в 1989 році. Основною мішенню для його діяльності була західна Німеччина, натомість радянський КДБ був зосереджений на боротьбі проти Сполучених Штатів аж до свого розпаду в 1991 році[6].

Тогочасний голова першого головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР Леонід Шебаршін назвав головною метою «активних заходів» «завдання політичної та моральної шкоди нашому опонентові, Сполученим Штатам. Ми намагались послабити їх позиції під час переговорів та посіяти непорозуміння у відносинах між західними партнерами». Дозвіл на здійснення операцій КДБ мало отримувати в Політбюро КПРС, а з середини 1980-тих — у Михайла Горбачова[6].

Протягом «Холодної» війни відбулись численні «активні заходи». Наприклад, в квітні 1949 року в Парижі та Празі був створений сурогат радянських спецслужб — Світова рада миру. Новостворена організація проголосила головною метою «захист миру у всьому світі та боротьбу з агресією, з пропагандою, та спробами ворогів народу спровокувати третю світову війну». Оскільки пацифічні настрої тоді були досить поширеними, кремлівське керівництво сподівалось на широку підтримку новоствореного сурогату радянських спецслужб. Проте, організація була скомпрометована коли лише за місяць до її створення комуністичні партії Італії та Франції заявили що, як і під час Радянсько-нацистського союзу зрадять власні країни на користь СРСР. На той час, після «ліквідації» Комінтерну, компартії закордоном перебували під управлінням міжнародного відділу центрального комітету комуністичної партії Радянського Союзу[6].

Вигадані історії

Біологічна зброя у Корейській війні

На початку 1952 року радянські спецслужби використали Світову раду миру для поширення брехні про начебто застосування Сполученими Штатами біологічної зброї під час війни в Кореї. Спочатку радянські спецслужби скористались західними журналістами, ідейними комуністами, а згодом і завербованих агентів КДБ для розміщення в ЗМІ повідомлень про начебто застосування біологічної зброї в Кореї. В березні-квітні 1952 року до Китаю та Кореї прибула міжнародна делегація в складі якої були члени національних відділень Світової ради миру. Ця делегація підтвердила застосування біологічної зброї[6].

Згодом від імені членів цієї делегації стали виходити книжки типу «Schwarzbuch über den Bakterienkrieg» які «доводили» злочини американської воєнщини. Їхні автори як, наприклад, Гейнріх Брандвайнер (нім. Heinrich Brandweiner), отримували різні премії та винагороди від КПРС[6].

Американський уряд рішуче заперечив висунуті звинувачення та звернув увагу на роль Радянського Союзу в поширенні брехні. В травні 1953 року, вже після смерті Сталіна, радянське керівництво вирішило, що ця історія завдає більше шкоди аніж користі та наказало Мао Дзе-дуну та Кім Іл Сунгу припинити її поширення[6].

Відтоді згадки про біологічну зброю в Кореї стали стрімко загасати аж до 1999 року, коли Північна Корея скористалась цією легендою для зриву міжнародних інспекцій її ядерної програми. Як доказ, була використана нещодавно видана книжка «The United States and Biological Warfare» авторства двох канадських вчених: Стефана Ендікота (англ. Stephen Endicott, його батько свого часу отримав сталінську премію) та Едвард Хагерман (англ. Edward Hagerman)[6].

І хоча вигадка про біологічну зброю з часом зішла нанівець, СРСР вигадував нові теми дезінформації: начебто в 1985 році США та ПАР створили бомбу, яка вб'є всіх негрів та не зачепить осіб з білою шкірою. Інша версія казала про знищення арабів та збереження євреїв[6].

СНІД

Серед інших відомих прикладів дезінформації можна згадати звинувачення на адресу американських спецслужб в навмисному стовренні вірусу СНІД як біологічної зброї. КДБ дало старт цій історії в 1985 розмістивши статті як в радянській, так й іноземній пресі. Вже у вересні 1986 року ця історія здобула широкої уваги. На з'їзді Руху неприєднання в Хараре навіть була поширена стаття начебто трьох «французьких лікарів» (жоден з них не був французьким лікарем насправді) яка у псевдонауковому стилі демагогією та пересмикуванням «доводила» походження вірусу з лабораторії у Форт Детрік. При цьому жодних доказів наведено не було, а текст був сповнений найелементарнішими помилками[6].

Попри явну безглуздість стаття здобула широкий розголос у міжнародних ЗМІ, що було використано КДБ для роздмухування протестів проти розміщення військових баз США в країнах НАТО. Професійні провокатори спонукали місцеве населення завадити розгортанню американських баз аби убезпечити себе від епідемії вірусу СНІДу, який навмисно розносили американські військові[6].

У відповідь Сполучені Штати довели до відома радянського керівництва що у випадку продовження цієї кампанії буде розірвана будь-яка співпраця в досліджені вірусу СНІД. Усвідомівши можливі втрати КДБ було вимушено згорнути зусилля з поширення цієї історії[6].

17 березня 1992 року походження брехливих звинувачень з КДБ було підтверджене Євгеном Примаковом[8].

Російсько-українська війна

Від часу проголошення незалежності України Російська Федерація веде постійну інформаційну війну проти України. Особливо вона була посилена в роки правління проросійського режиму Януковича[9]. На думку деяких оглядачів, від початку агресії Російської Федерації (лютий 2014) російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни[10][11].

Дослідники американського аналітичного центру RAND зазначають, що щонайменше після війни проти Грузі в 2008 році, Російська пропагандистська машина зазнала істотних змін. Російська пропаганда ефективно скористалась новими каналами для поширення своєї інформації при анексії Криму в 2014 році та під час війни на сході України, інтервенції до Сирії та ширшому протистоянні з країнами-членами НАТО. Російська пропаганда дуже інтенсивна, відірвана від реальності, та поширюється багатьма каналами. Також російська пропаганда стрімка, безперервна, повторювана, але їй бракує внутрішній узгодженості. Дослідження з експериментальної психології свідчать, що такий підхід може бути досить ефективним. Крім того, саме ті чинники, які роблять подібну модель пропаганди ефективною, ускладнюють протидію, роблять традиційні методи контрпропаганди недієвими[12].

З початком війни спроби Росії вплинути на громадську думку стали інтенсивнішими. Такі спроби були помічені в Німеччині німецькою контррозвідкою. В оприлюдненому восени 2016 року звіті було зазначено, що російські засоби масової інформації розпочали інтенсивну кампанію впливу на громадську думку в Німеччині, при цьому російська пропаганда не гребувала й дезінформацією. Серед основних державних каналів поширення інформації були названі:

  • Телеканал RT (Russia Today) з багатьма каналами мовлення та охопленням аудиторії близько 700 млн чоловік по всьому світу.
  • Платформа цифрового мовлення Sputnik News.
  • Russia Beyond the Headlines — онлайн портал а також буклет, який поширюється разом із провідними газетами та журналами.
  • Інтернет тролі.

Ці платформи намагаються створити собі образ противаги традиційним медіа та створити їм образ затятих брехунів (так зване нім. Lügenpresse). Важливу частину цільової аудиторії російської пропаганди в Німеччині становили російськомовні емігранти з країн колишнього СРСР[13].

Серед яскравих прикладів дезінформації став так званий «випадок Лізи» (нім. Fall Lisa), коли російські ЗМІ поширили сфабриковану історію про начебто згвалтовану іноземцями дівчинку[13].

Примітки

  1. Три гріхи медіа: дезінформація, очорнення, знеславлення
  2. Обережно: дезінформація. Урядовий кур'єр
  3. (англ.) Ion Mihai Pacepa, Quotes
  4. (англ.) Russia 'secretly working with environmentalists to oppose fracking'
  5. Дезинформационные сведения. Контрразведовательный словарь. М.: Научно-издательский отдел КГБ. 1972. с. 79.
  6. а б в г д е ж и к л м н п Herbert Romerstein. Disinformation as a KGB Weapon in the Cold War // Journal of Intelligence History. — 2001. — Т. 1. — С. 54-67. — DOI:10.1080/16161262.2001.10555046.
  7. Примаков, Евгений Максимович, ред. (Год 2014). Очерки истории российской внешней разведки. Том 2. Международные отношения. с. 13—14. ISBN 978-5-7133-1456-9.
  8. Известия, 19 березня 1992, Москва.
  9. Информационная война: пять примеров российской пропаганды
  10. МИД РФ переплюнул Геббельса: «российские войска в Крыму ничего не нарушают»
  11. Доктор Комаровський про російські канали: такої брехні не було ніколи в усьому Радянському Союзі
  12. Christopher Paul, Miriam Matthews (2016). The Russian "Firehose of Falsehood" Propaganda Model. Perspectives. RAND Corporation. doi:10.7249/PE198.
  13. а б Propaganda und politische Einflussnahme als strategische Handlungsoption ausländischer Nachrichtendienste. Neue Gefahren für Informationssicherheit und Informationshoheit. Bundesamt für Verfassungsschutz. oktober 2016.

Література

Див. також

Посилання