Голубович Всеволод Олександрович

Всеволод Олександрович Голубович
Всеволод Олександрович Голубович
Голова Ради Народних Міністрів
30 січня 1918 — 29 квітня 1918
Попередник	Володимир Кирилович Винниченко
Наступник	Микола Миколайович Устимович як в.о Отамана Ради міністрів Української держави
Генеральний Секретар Міжнаціональних Справ
30 січня 1918 — 3 березня 1918
Попередник	Олександр Якович Шульгин
Наступник	Микола Михайлович Любинський
Генеральний Секретар Торгівлі і Промисловості
20 листопада 1917 — 18 січня 1918
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Іван Фещенко-Чопівський
Генеральний Секретар Транспорту
27 липня 1917 — 14 серпня 1917
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Вадим Єщенко
Народився	лютий 1885 Молдавка Балтський повіт Подільська губернія(нині Молдовка Голованівського району Кіровоградської області
Помер	16 травня 1939(1939-05-16) Ярославль
Відомий як	політик, дипломат
Країна	УНР, СРСР і Російська імперія
Національність	українець
Alma mater	Київський політехнічний інститут імператора Олександра IId (1915)
Політична партія	Українська Партія Соціалістів-Революціонерів
У шлюбі з	Тетяна Кардиналовська (1917 - 1921)
Професія	політик
Релігія	УАПЦ
Медіафайли у Вікісховищі

Все́волод Олекса́ндрович Голубо́вич (*  лютий 1885, село Молдавка Балтського повіту Подільської губернії (нині Молдовка Голованівського району Кіровоградської області) — † 16 травня 1939, Ярославль, РРФСР) — український громадсько-політичний і державний діяч, за фахом — інженер.

Біографія

Народився в сім'ї священика. Після закінчення духовної семінарії навчався в Київському політехнічному інституті, здобувши 1915 року диплом інженера шляхів і інженера - будівельника по спеціальності будівництво залізниць. З 1903 року був членом Революційної української партії, у 1912 вступив до Української партії соціалістів-революціонерів.

Працював інженером, начальником дистанції Купянськ Південної залізниці, у 1916 — серпні 1917 р. — начальником відділу водних, шосейних, ґрунтових шляхів Румунського фронту. У квітні 1917 року від імені Одеської управлінської громади надіслав петицію керівництву Тимчасового уряду з вимогою надання Україні територіальної автономії.

Належав до Одеської української громади. У Генеральному Секретаріаті — секретар шляхів (з 27 липня 1917 року), секретар торгу і промисловості (з листопада 1917 року).

Від 18 січня 1918 року — голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР.

Протягом 3-20 січня перебував у Бересті на перемовах із Німеччиною та її союзниками. За участь у викраденні банкіра А. Доброго 29 квітня був заарештований німцями і до 16 грудня 1918 року перебував у Лук'янівській в'язниці. 25 липня 1918 у німецькому військово-польовому суді закінчено розгляд справи колишніх міністрів УЦР В.Голубовича і О.Жуковського та урядовців Ю.Гаєвського, П.Богацького, М.Осипова і І.Красовського, яких було звинувачено в участі в арешті банкіра Доброго. Прокурор запропонував покарати О.Жуковського на 2 р. і 6 місяців ув'язнення, В.Голубовича — на 2 роки, М.Осипова — на 1 рік і 6 місяців, П.Богацького, Ю.Гаєвського і І.Красовського на 1 рік тюрми.

У 1919 р. — першій половині 1920 р. редагував друковані органи УПСР у Кам'янці-Подільському та Вінниці.

Ювілейна монета «Всеволод Голубович» (2005). Реверс

11 серпня 1920 р. у м. Кам'янці - Подільському під час засідання губернської ради народного господарства заарештований Особливим відділом 14-ї армії, 22-29 травня 1921 засуджений на процесі українських есерів — членів Центральної Ради, звинувачених у злочинах проти робітників і селян: опорі встановленню радянської влади в Україні, до десяти років ув'язнення в концентраційному таборі, а зважаючи на амністію ВУЦВК — до п'яти років, але амністований у грудні 1921 року із зобов'язанням щотижня приходити на реєстрацію до міліції.

Якийсь час він поневірявся, не мав роботи. Нарешті став завідуючим відділу капітального будівництва, до 1931 року працював у відділі капітального будівництва Української Ради народного господарства.

1931 року засуджений у справі так званого Українського національного центру. 7 лютого 1932 року колегія ОҐПУ СРСР зменшила строк покарання до шести років. З урахуванням попереднього ув'язнення влітку 1937 року строк закінчився. 2 червня НКВД порушило клопотання перед Президією ЦВК СРСР про продовження ув'язнення, — йому додали ще п'ять років. Помер у в'язниці Ярославля.

Джерела

• Осташко Т. С. Голубович Всеволод Олександрович // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 150—151.
• Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 83—84.
• Бажан О. Г. Поділля в житті та діяльності Всеволода Голубовича // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження. — 1995. — С. 286—288.
• Вирок Українській революції: "Справа ЦК УПСР": Науково-документальне видання. Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін.-К.: Темпора, 2013 - 688 с.:іл. ISBN 978-617-569-138-0.

Посилання

• Ювілейна монета «Всеволод Голубович»

• інститут історії України [2]

• Історична правда