Бахмутський гусарський полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бахмутський гусарський полк - гусарський полк, сформований в 1764 році (11 липня) з балканських поселенців і призначений для колонізації земель уздовж Сіверського Дінця, а також для захисту кордону від набігів кримських татар. Розформований 24 грудня 1776 року і використаний для створення нових гусарських полків.

Формування

У 1763 році (29 березня, 1 квітня і 29 травня) Сенат видав укази про поселення на вільних територіях на правому березі Сіверського Дінця між річками Бахмутом і Луганню сербів, болгар, угорців та інших вихідців з Балканських країн православного сповідання, що втекли з-під турецького ярма і знаходилися на території Австрії. Поселенці були об'єднані в роти, з них сформували два іррегулярні гусарські полки, що носили назви по іменах їхніх командирів - Івана Шевича і Райко Прерадовича. Зважаючи на їх малочисельність, в 1764 році обидва полки були об'єднані в один, який одержав назву Бахмутського гусарського, із загальною нумерацією рот. Всього їх було 16. У 1765 році до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк.

Склад

Спочатку Іван Шевич вивів з-за кордону 210 чоловік, а Райко Прерадович - 27. Потім команди поповнювалися частково зі старих гусарських полків, а так само в значній мірі за рахунок вербування українців. Проте, обіцяного числа людей вони так і не зуміли набрати. У 1763 р. в полку Шевича налічувалося 516 чоловік, в полку Прерадовіча - 426. Крім того, в обох полках були жінки і діти - всього 517 чоловік.

Розселення

Історична мапа Слов'яносербії

Роти поселилися переважно по правому берегу Дінця і лівому берегу Лугані, до того ж не всі відразу. Поселялися і поповнювалися вони по мірі прибуття нових поселенців. На місці поселення роти створювали польові укріплення - шанці. Військовослужбовці одержували землю, яку повинні були обробляти. Нові поселення, що виникли на базі військових підрозділів, з часом одержали й свої власні найменування. Так, 1-а рота утворила с. Серебрянку, 2-а - Вергунку, 3-а - с. Верхнє, 4-а - Красний Яр, 5-а - Привілля, 6-а - Кримське (Кримський Брід), 7 - Нижнє, 8-а - Підгірне (згодом тут побудували місто, яке в 1784-1817 рр. носило назву Донецьк, а потім було перейменоване в Слов'яносербськ), 9-а - Жовте, 10-а - Кам'яний Брід, 11-а - Черкаський Яр, 12-а - Хороше, 13-а - Калинове, 14-а - Троїцьке, 15-а і 16-а - Луганське (нині Донецької області). Деякі з цих населених пунктів були раніше засновані запорожцями (Вергунка, Черкаський Яр, Підгірне). Окрім польових укріплень - шанців, для охорони поселення з півдня, південного заходу і південного сходу були організовані польові караули, обладнані редутами. На вододілі річок Луганчика, Білої Лугані (нині р. Біла) і Міуса, планувалося побудувати фортецю.

Адміністративний устрій

Місцевість, заселена полками Прерадовича і Шевича, одержала назву Слов'яносербія. Вона не входила до складу губернії, а безпосередньо була підпорядкована Сенату і Військовій колегії. Для організації поселення, комплектування і утримання гусарських полків, Військовою колегією в 1753 році була утворена Слов'яносербська комісія. Вона розташовувалася в м. Бахмуті, яке не входило до складу Слов'яносербії. Існувала також посада начальника Слов'яносербії, яку спочатку займав Райко Депрерадович, а потім Іван Шевич.

Розформування

У 1776 у зв'язку зі скасуванням Запорізької Січі, для захисту південних кордонів з Бахмутського, Угорського, Волоського, Жовтого, Молдавського, Сербського і Чорного гусарських полків та з ескадронів, що залишилися від розформованих Грузинського гусарського полку і Московського легіону, на території Азовської губернії і Новоросійської губернії створені нові гусарські поселені полки: Болгарський, Волоський, Угорський, Далматський, Іллірійський, Македонський, Молдавський, Сербський і Слов'янський. У 1783-1784 рр. всі вони, за винятком Лейб-гусарського ескадрона, були переформовані в легкокінні й втратили назавжди характер іррегулярних поселених частин.

Посилання