Анрі Лабруст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анрі Лабруст
фр. Henri Labrouste
Народження11 травня 1801(1801-05-11)[1][2][…]
Смерть24 червня 1875(1875-06-24)[1][2] (74 роки)
Похованняcemetery of Fontainebleaud
Країна
(підданство)
 Франція
Навчанняколедж Сент-Барбd і Національна вища школа красних мистецтв (1824)
Діяльністьархітектор
Праця в містахПариж[5], Рим[5] і Неаполь[5]
Найважливіші спорудиБібліотека Святої Женев'єви, Національна бібліотека у Парижі
ЧленствоАкадемія красних мистецтв Франції і American Institute of Architectsd
УчніAndré Berthierd, Louis Rossyd, Paul Vibertd, Émile Vandenberghd і Gilbert, Hippolyte Viala de Sorbierd
Нагороди
БатькоFrançois-Marie-Alexandre Labrousted
Брати, сестриAlexandre Labrousted і Théodore Labrousted
Діти·Léon Labrousted
CMNS: Анрі Лабруст у Вікісховищі

Анрі Лабруст (фр. Pierre François Henri Labrouste; 11 травня 1801 — 24 червня 1875). Видатний французький архітектор, один із перших, хто почав використовувати в архітектурі досягнення промислової революції. У своїх теоретичних та практичних працях заклав основи архітектурного раціоналізму та Модернізму ХХ століття.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Анрі Лабруст народився 11 травня 1801 року в Парижі у сім'ї юриста Франсуа-Марі Лабруста, котрий брав активну участь у політичному житті післяреволюціної Франції. У 1809 році пішов на навчання до коледжу Св. Варвари, а у 1819 був зарахований до Королівської школи Красних мистецтв. З 1823 року, став працювати молодшим наглядачем на будівництві під керівництвом відомого французького архітектора Ет'єна-Іполіта Годде. Поворотним моментом творчого шляху Лабруста став 1824 рік, коли він здобув Римську премію — нагороду що присуджувалась діячам культури та мистецтва Франці і давала можливість безкоштовного проживання у Римі на Віллі Медічі.[6]

Роки у Римі

[ред. | ред. код]

Протягом п'яти років перебування в Італії, Лабруст займався дослідженнями пам'яток античності та спробами їх гіпотетичної реконструкції. Однак, вивчаючи давньоримські та давньогрецькі руїни, він став поступово цікавитись не лише їх образною, але і конструктивною стороною.[7] Лабруст був одним із перших хто виявив кольорове отинькування давньогрецьких храмів та, що ще важливіше, дійшов висновку, що їх архітектура сформувалась як відтворення в камені конструкції характерної для будівництва древніших, ще дерев'яних храмів. Це відкриття про форму як відображення конструкції, а не просто створення красивого естетичного образу, докорінно змінило уявлення Лабруста про зміст роботи архітектора.

Роки у Парижі

[ред. | ред. код]

Повернувшись до Парижу, Лабруст у 1830 році засновує свою власну проєктувальну майстерню та школу архітекторів, навчання в якій відводило головну роль конструктивній доцільності, функціональності та раціональності. Саме Лабруст сформулював фразу, яка згодом стала головним гаслом Модернізму та функціоналізму в архітектурі ХХ століття про те що «форма завжди повинна слідувати функції». Явна відмінність школи Лабруста від академічних принципів школи Красних мистецтв вилилась у гостру боротьбу, наслідком якої було його усунення від крупних замовлень. У 1836 році він одружується та виконує ряд проектів для міста Лозанни, які однак не були реалізовані, а реальна практика сконцентрувалась на багатих надгробках паризького цвинтаря Монпарнас. Лише у січні 1838 року, Анрі Лабруст був призначений архітектором Міністерства громадських робіт, а в жовтні того ж року йому було замовлено проект нової будівлі бібліотеки Св. Женев'єви.

Бібліотека Святої Женев'єви

[ред. | ред. код]
Інтер'єр бібліотеки Святої Жерев'єви
Фасад бібліотеки Святої Жерев'єви з боку площі Пантеону у Парижі

Бібліотека Святої Женев'єви, була побудована в період між 1843—1851 роками і стала найранішим зразком раціоналістичного мислення та впливу промислової революції в архітектурі. Хоча зовні, споруда вирішена у формах традиційної академічної класики, внутрішня структура утворена із сміливої конструкції із чавуну та кованого заліза — матеріалів, які до того використовувались лише для спорудження фабрик та парових машин. Тонкі, видовжені вгору металічні колони та ажурні арки, давали можливість максимально звільнити інтер'єр від несучих конструкцій.[8] Високохудожня інтерпретація цих «машинних» матеріалів у монументальній громадській споруді стала непересічним внеском Лабруста в історію архітектури. Вона відкрила сторінку взаємопроникнення промисловості і мистецтва, що у подальшому стала суттю явища Модернізму в культурі XX століття.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118778366 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Henri Labrouste
  4. http://arch-pavouk.cz/index.php/architekti/1228-labrouste-henri
  5. а б в RKDartists
  6. Baltard, Louis-Philippe, Vaudoyer, A.L.T. : Les Grands Prix d'architecture, Paris, 1818—1834 (W Fol 4744 inv. 662)
  7. Correspondance des directeurs de l'Académie de France à Rome, tome 1, p.28.
  8. Recueil des plans de la Bibliothèque Sainte-Geneviève, par H. Labrouste, Paris, cca. 1852 (W Fol Sup 393 et Microfiche GR 300)

Посилання

[ред. | ред. код]