Беріо Шарль Огюст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарль Огюст де Беріо
Charles-Auguste de Bériot
Шарль Огюст де Беріо. 1838 рік.
Ім'я при народженніфр. Charles-Auguste de Bériot
Народився20 лютого 1802(1802-02-20)
Левен, Бельгія
Помер8 квітня 1870(1870-04-08) (68 років)
Брюссель
ПохованняЛакенський цвинтар
Країна Бельгія
Діяльністьскрипаль, композитор, педагог
ВчителіAndre Robberechtsd і Jean-François Tibyd
Відомі учніХесус де Монастеріо, Julius Eichbergd і Édouard Ignace Andlauerd
Знання мовфранцузька[1]
ЗакладКоролівська консерваторія в Брюсселі
Посадапрофесор
У шлюбі зМалібран Марія Феліста,
Марі Хубер (Marie Huber)
ДітиШарль Вільфрід де Беріо, французький композитор
IMDbID 1580641

Шарль Огуст де Беріо (20 лютого 1802 року, Левен, Бельгія — 8 квітня 1870 року, Брюссель) — бельгійський скрипаль, композитор і педагог. Був одним з найбільших вертуозів першої половини XIX століття. Називався «суперником Паганіні».[2]

Творчість

[ред. | ред. код]

Беріо вдосконалив скрипичні прийоми, що існували до того, але були маловживаними. Одночасно з Нікколо Паганіні ввів ув ужиток флажолетні тони. Учень П. Байо. До його школи належать Анрі В'єтан, Гіс, Ф. Прюм, А. Контський, Ю. Леонар, Е. Соре та інші.

1831 року здійснив артистичне турне по Європі з відомою співачкою Марією Малібран, яка 1835 року, після розлучення зі своїм першим чоловіком, стала його дружиною. Їхній син, Шарль Вільфрід де Беріо[fr], став відомим у Франції піаністом і композитором. 1843 року Беріо став професором Брюссельської консерваторії. 1852 року почав сліпнути й покинув роботу в консерваторії.

Музичні твори Беріо — 10 концертів, арії з варіаціями, етюди, фортепіанні тріо, дуети для скрипки і фортепіано. Його гра відзначалася співучісттю, блиском, елегантністтю.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Méthode de violon, pt. 1—3, P., 1858.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.