Биття серця (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Биття серця
фр. Battement de cœur
Оригінальний постер до фільму
Жанркінокомедія
РежисерАнрі Декуен
Продюсери
  • Грегор Рабінович
  • Адольф Оссо
Сценаристи
  • Ганс Віллем
  • Макс Кольпе
  • Мішель Дюран
У головних
ролях
Даніель Дар'є
Клод Дофен
Жан Тіссьє
ОператорРобер Лефевр
КомпозиторПоль Місракі
КінокомпаніяCiné-Alliance
Дистриб'юторCiné Alliance
Тривалість97 хв.
Мовафранцузька
КраїнаФранція Франція
Рік1940
Дата виходу1 лютого 1940
IMDbID 0031084
РейтингIMDb: 6.9/10 stars
Додаткові характеристики
Формат плівки35 мм
Співвідношення1,37 : 1
Колірчорно-білий
Звукмоно (Western Electric Sound System)

«Биття серця» (фр. Battement de cœur) — французький фільм 1940 року, поставлений режисером Анрі Декуеном з Даніель Дар'є та Клодом Дофеном у головних ролях.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Аристид, 60-річний підприємець, створив школу злодіїв для тих, хто бажає досягти успіху в тонкому мистецтві кишенькової крадіжки. Він набирає учнів за оголошеннями в газетах. Найчастіше до нього приходять безробітні, думаючи, що знайдуть у нього чесне заняття, він же посвячує їх в техніку роботи з чужими кишенями. Останній його учениці Арлетт всього вісімнадцять років; вона втекла з виправного будинку в Ам'єні. Вона взагалі нічого не розуміє в крадійстві, але йде на нього, щоб «залишитися чесною людиною» — щоб, за поради свого друга Іва, іншого учня Аристида, накопичити грошей, купити собі фіктивного чоловіка та вступити з ним у шлюб, що ні до чого не зобов'язує. Для неї це єдиний спосіб остаточно вирватися з виправного будинку. Арлетт помічає на вулиці елегантно одягненого чоловіка. Вона сідає за ним в автобус і краде в нього шпильку для краватки. Чоловік устигає розгледіти її маневр, йде за нею в кіно і силою приводить до себе додому.

Цією людиною виявився посол. Він просить Арлетт бути присутньою на балу і викрасти годинник у юного аташе П'єра де Ружмона, якому вона представлена як племінниця барона Дворака. Посол хоче всього лише з'ясувати, чи зраджує йому дружина і чи дійсно її фотокартка, як він припускає, зберігається під кришкою годинника П'єра. Але Арлетт моторно виймає фотокартку, перш ніж передати годинник послові, який тепер абсолютно впевнений у благонадійності дружини. Таким чином Арлетт, зачарована П'єром, позбавила його від неприємностей і навіть від дуелі. Тепер її завдання виконане: залишилося лише повернути годинник власникові і піти геть. Проте П'єр йде за нею, намагається залицятися та призначає їй побачення назавтра на вокзалі. Вона приходить — але лише аби сказати П'єру правду і попрощатися з ним назавжди. П'єр поселяє її в себе і має намір фіктивно видати заміж за свого старого друга Ролана — дипломата, що згубив кар'єру легковажним способом життя. Стоячи перед мером, Арлетт замислюється і говорить «ні». П'єр змушує барона Дворака офіційно визнати свою «племінницю», а потім встає на місце Ролана. Церемонія добігає кінця, і Арлетт плаче під вуаллю, як робить це завжди від щастя.[1]

У ролях

[ред. | ред. код]
Даніель Дар'є Арлетт
Клод Дофен П'єр де Ружмон
Жан Тіссьє Ролан
Сатюрнен Фабр мосьє Аристид
Андре Люге посол
Жуні Астор дружина посла
Марсель Монтіль мадам Аристид
Шарль Дешамп барон Дворак
Жан Ебе Понтус

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 239—240. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]