Богун Гаврило Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богун Гаврило Григорович
Народився7 квітня 1901(1901-04-07)
Бистрик, Бистрицька волость, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер21 травня 1981(1981-05-21) (80 років)
Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
ПохованняБистрик
Країна СРСР
Діяльністькраєзнавець, фольклорист, археолог, педагог
Alma materНіжинський інститут народної освіти (1930)
Нагороди
Медаль «За відвагу»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»

Гаврило Григорович Бо́гун (нар. 7 квітня 1901, Бистрик — пом. 21 травня 1981, Бистрик) — український радянський краєзнавець, фольклорист, археолог і педагог.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 25 березня [7 квітня] 1901(19010407) року в селі Бистрику Бердичівського повіту Київської губернії Російської імперії (тепер Бердичівський район Житомироської області, Україна) в бідній багатодітній селянській сім'ї. У 1913 році закінчив сільську церковно-парафіяльну школу. У 1917 року став завідувачем новоорганізованої при школі бібліотеки і хати-читальні. У 1920 році вступив до п'ятого класу Першої трудової школи міста Бердичева, після закінчення якого з 1920 по 1924 рік проходив військову службу в лавах Червоної армії — у караульному батальйоні в місті Києві. Після закінчення служби з 1924 року навчався на робітничому факультеті при Ніжинському інституті народної освіти імені Миколи Гоголя, потім здобув вищу освіту у цьому ж інституті, після закінчення якого у 1930 році вчителював на Полтавщині і Донбасі[1]. З 1933 по 1961 рік (до виходу на пенсію за віком) працював у школах Бердичівського району: Скраглівській, Іванковецькій, Кикишівській, Слободищанській, Великоп'ятигірській.

Під час німецької окупації проживав у Бистрику. Після відвоювання села радянськими військами, із січня 1944 року по травень 1945 року брав участь у німецько-радянській війні, воював бійцем роти автоматників 1073-го стрілецького полку 316-ї стрілецької дивізії. Нагороджений медалями «За відвагу» (20 серпня 1944)[2] та «За бойові заслуги»[1].

Після демобілізації повернувся до роботи у школах Бердичівського району, викладав історію. Працюючи у Слободищенській школі створив учнівський гурток «Юний краєзнавець», навчав учнів розпізнавати пам'ятки, класифікувати їх. З 1957 по 1962 рік очолював туристсько-краєзнавчий гурток при Бердичівському палаці піонерів та школярів. Протягом п’яти років під його керівництвом було проведено понад 200 походів та екскурсій, в яких брали участь до 3 000 учнів. З 1962 по 1966 рік керував краєзнавчим гуртком при Бердичівському педагогічному інституті. У 1972 році був нагороджений Республіканським комітетом по проведенню громадського огляду по охороні пам'ятників історії та культури Дипломом першого ступеня за активну участь у вивченні, збереженні та популяризації пам'яток УРСР[1].

Помер 21 травня 1981 року в селі Бистрику, де і похований. У 2001 році на могилі встановлена стела з чорного лабрадориту (висота 1,3 метра) з вибитим портретом та присвятним написом[1].

До 100-річчя від дня народження Гаврила Богуна в Бердичеві 16 травня 2001 року відбулась Всеукраїнська конференція «Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття»[1].

Дослідження

[ред. | ред. код]

Дослідив понад 70 археологічних поселень епохи неоліту та часів Київської Русі у басейні річки Гнилоп'яті. Вивчав топоніми Бердичівщини, збирав місцевий фольклор. Ним записані понад 150 пісень, серед яких маловідомі весільні, купальські пісні, колядки і щедрівки. Проводив топонімічні дослідження, систематизував походження багатьох географічних назв населених пунктів Бердичівщини[1]. Опублікував одинадцять краєзнавчих праць, серед яких:

  • З досвіду роботи історичного гуртка «Юний краєзнавець» Слободищенської семирічної школи. Житомир, 1956 (у співавторстві);
  • Материалы и исследования по археологии СССР. Москва, 1960. № 32 (рос.);
  • Археологічні пам'ятки Бердичівського району // Наукові записки Бердичівського педагогічного інституту. Том 2. 1961;
  • Нові знахідки римських монет (Житомирська область) // «Український історичний журнал». 1963. № 1;
  • Краєзнавці збирають археологічний матеріал // «Український історичний журнал». 1963. № 3 (у співавторстві);
  • Про походження назви і виникнення міста Бердичева // «Український історичний журнал». 1968. № 5.

Був одним із ініціаторів створення музею історії села Терехове[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж Мій Бердичів. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  2. Пам'ять народу.(рос.)

Література

[ред. | ред. код]