Довпотів
село Довпотів | |
---|---|
Церква у Довпотові | |
Країна | Україна |
Область | Івано-Франківська область |
Район | Калуський район |
Громада | Войнилівська громада |
Основні дані | |
Перша згадка | 1448 |
Населення | 800 |
Площа | 13,11 км² |
Густота населення | 61,02 осіб/км² |
Поштовий індекс | 77315 |
Телефонний код | +380 03472 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°05′40″ пн. ш. 24°26′12″ сх. д. / 49.09444° пн. ш. 24.43667° сх. д.Координати: 49°05′40″ пн. ш. 24°26′12″ сх. д. / 49.09444° пн. ш. 24.43667° сх. д. |
Водойми | Сівка |
Місцева влада | |
Адреса ради | 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, смт. Войнилів, вул. Шевченка, 114 |
Карта | |
Мапа | |
До́впотів — село в Войнилівській громаді Калуського району Івано-Франківської області України.
Через село проходить автомобільна дорога районного значення С090604 з твердим покриттям.[1][2]
Вперше згадується 6 січня 1448 року в книгах галицького земського суду[3].
У люстрації 1469 року Сандівой Хомницький сплачує 100 марок за маєток Долпетов[4].
У 1565 село належало підкоморію галицькому Олександру Сенявському. В селі було 13 подвір'їв, млин, фільварок[5].
У реєстрі церков Войнилівського деканату на 4.03.1733 в Довпотові значиться церква Введення Пресвятої Богородиці, вже не була новою, було 12 дворів.[6]
До 1788 село належало поміщиці Софії Ястшембській[7].
У 1788-1806 селом володів шляхтич-правник Ігнацій Любич-Червінський, один із перших галицьких етнографів, дослідник Бойківщини (перший вжив у друці етнонім «бойки»). На фактичному матеріалі села Довпотів він написав наукову працю «Околиця Задністрянська між Стриєм і Лімницею» (1811), першу монографію про Бойківщину (також першу монографію в польській етнографії)[8].
Далі село належало вдові каштеляна Беньковського, яка заповіла маєток своєму родичу графу Голейовському, а той у 1872 продав його Францішку Розвадовському, сину Віктора.
У 1880 в селі проживало 570 греко-католиків, 35 римо-католиків і 9 юдеїв[9].
Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. в довпотівській церкві 3 давні дзвони діаметром 48, 36, 31 см, вагою 57, 25, 15 кг, виготовлені 1747, 1747, 1772 рр.[10]
Головним завдання товариства «Рідна школа» у Довпотові була «опіка над дошкільною і позашкільною молоддю». Очолював гурток, до якого в 1938 році входили 94 особи, Андрій Павлишин[11].
У 1939 в селі проживало 1370 мешканців (1215 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 130 поляків і 5 євреїв)[12]. В селі діяла парова цегельня, яка виробляла цеглу і черепицю[13].
Після приєднання Західної України до СРСР село ввійшло 17 січня 1940 р. до новоутвореного Войнилівського району.
Довпотів став центром діяльності ОУН-УПА у Войнилівському районі[14].
19 травня 1959 р. Войнилівський райвиконком ліквідував Довпотівську сільраду з приєднанням до Слобідської сільради.
- Церква св. Параскеви (храмове свято 10 листопада) 1907, пам'ятка архітектури місцевого значення № 767[15][16].
- Народний дім.
- Школа І-ІІ ст[17] на 200 місць,
- ФАП,
- 293 двори, 844 мешканці.
У селі є вулиці[18]:
- Стефаника
- Довбуша
- Івана Франка
- Лесі Українки
- Личаківка
- Марка Вовчка
- Марка Черемшини
- Січових Стрільців
- Тараса Шевченка
- Церковна
- Чорновола
Народилися:
- Юлія Ганущак (1915—1997) — педагог, учасниця визвольних змагань 1940-1950-х років, нагороджена Бронзовим хрестом заслуги УПА 25.04.1945.
- Михайло Сондей (*1938) — диригент, керівник народного самодіяльного хору «Прикарпаття», заслужений працівник культури України.
- ↑ Про затвердження переліку автомобільних доріг місцевого (обласного та районного) значення
- ↑ Ремонт дороги "Копанки — Довпотів": заасфальтували 1 600 квадратних метрів
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.168, № 1916 [Архівовано 5 січня 2016 у Wayback Machine.] (лат.)
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 31 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1900, т. XV, ч. 1, стор. 427. Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 8 грудня 2014.
- ↑ Василь Говгера. Організаційна структура Львівської епархії XVIII ст. (1700—1772). — с. 695, 1076 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2018. Процитовано 11 березня 2018.
- ↑ ЦДІАЛ України, ф. 166, оп. 4, од. зб. 387, арк. 56-59, 60-65, 66-69, 70-73
- ↑ Р. Ф. Кирчів. Етнографічне дослідження Бойківщини. — К.: Наукова думка, 1978. — 176 с.
- ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1881, т. II, стор. 109. Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 28 листопада 2014.
- ↑ Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 вересня 2019.
- ↑ Діяльність кружків українського педагогічного товариства «Рідна школа» на Калущині 30-ті рр. ХХ ст. Архів оригіналу за 12 січня 2016. Процитовано 28 грудня 2015.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 32.
- ↑ Калушанин збирає зразки цегли, з якої будувався Калуш. ФОТО — Вікна, 2017.02.07. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 7 лютого 2017.
- ↑ У Довпотові пам'ятають про бій з німцями. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 18 січня 2016.
- ↑ Церква Св. Параскеви. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2016.
- ↑ Івано-Франківська єпархія УПЦ КП, Калуське благочиння, с. Довпотів Калуського району
- ↑ Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 1 грудня 2014.
- ↑ Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012.
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (листопад 2014) |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|