Класифікації малих планет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У цій статті показані групи і класи різних малих тіл Сонячної системи, які об'єднані в них на підставі орбітальних (ступінь віддаленості від Сонця, взаєморозташування з планетами) і фізичних параметрів. Групи ці, як правило, отримують назву в честь свого першого відкритого або найбільшого представника (яким, найчастіше, є одне і те ж тіло) або ж, виходячи з місця розташування орбіт представників групи.

Вулканоїди

[ред. | ред. код]

Вулканоїди — це група гіпотетичних астероїдів, які можуть мати орбіту в динамічно стабільній зоні між 0,08 і 0,21 а. о., тобто рухатися в безпосередній близькості від Сонця всередині орбіти Меркурія. Через їх близькість до Сонця спостереження і виявлення астероїдів цього класу пов'язане з серйозними труднощами: оскільки Вулканоїди ніколи не віддаляються від Сонця на значну кутову відстань, то вони просто губляться в його променях, що робить їх виявлення з поверхні Землі практично неможливим. Саме цією обставиною можна пояснити той факт, що поки не вдалося виявити жодного подібного астероїда[1][2]. Оскільки жодного Вулканоїда виявити ще не вдалося, цю групу астероїдів на цей момент не виділяють як частину офіційної класифікації малих планет.

Навколоземні астероїди

[ред. | ред. код]

Навколоземні астероїди — це астероїди, чиї орбіти проходять поблизу орбіти Землі або перетинають її. Основним класифікованих параметром у навколоземних астероїдів є відстань від Сонця в перигелії (q), яке у таких астероїдів менше 1,3 а. о.[3] Загалом виділено чотири групи навколоземних астероїдів залежно від розташування орбіт по відношенню до земної орбіти: Атіри, Атони, Аполлони і Амури. Відповідно до сформованої традиції, всі групи навколоземних астероїдів були названі на честь свого першого відкритого представника, за винятком Амурів, першим відкритим представником яких є астероїд (433) Ерос. Слід також зазначити, що за класифікацією центру малих планет астероїди групи Атіри розглядаються як підгрупа астероїдів групи Атона з афеліями всередині орбіти Землі[4]. Найбільш відомим астероїдом цього класу є астероїд (99942) Апофіс[5].

Серед навколоземних астероїдів окремо виділяють астероїди, які зближуються із Землею на відстань менше 0,05 а. о. Вважається, що такі астероїди потенційно небезпечні, оскільки несуть загрозу зіткнення з нашою планетою.

  • Квазисупутник — відособлена група малих планет, що не відноситься безпосередньо до навколоземних астероїдів, але за типом орбіт дуже схожа з чотирма вищезгаданими групами. Залежно від їх відстані до Сонця в перигелії вони відносяться або до атонів, або до аполлонів. Значення великих півосей їх орбіт збігаються зі значенням великої півосі планети (не обов'язково Землі), тобто перебувають з нею в орбітальному резонансі 1: 1, що забезпечує рівність періодів обертання планети і супутників і дозволяє їм залишатися поблизу один одного протягом багатьох орбітальних циклів[6]. При цьому їх орбіти можуть мати як дуже високі ексцентриситети[7], так і досить низькі, які можна порівняти з ексцентриситетом Землі[8].

Астероїди, що перетинають орбіту Марса

[ред. | ред. код]

Астероїди, що перетинають орбіту Марса — це не численний клас астероїдів, орбіти яких лежать в проміжній області, розташованій між навколоземними астероїдами і головним поясом (їх перигелій більше 1,3 а. о., але менше афелію Марса 1,3 < q < 1,66 а. о., а велика піввісь a < 3,2 а. о.). Ці астероїди перетинають орбіту Марса і мають високу ймовірність потрапити в зону дії його гравітації, що може, або створити загрозу зіткнення астероїда з поверхнею Марса, як це було з 2007 WD5, або перехід астероїда найбільш витягнуту орбіту. Обидва варіанти є значний інтерес для астрономів. Але другий варіант, крім усього іншого, в кінцевому підсумку також може привести до переходу астероїда на навколоземну орбіту, що наочно ілюструє проміжну стадію одного з можливих шляхів міграції малих тіл з головного поясу в навколоземну область[9]. Одним з найбільш відомих астероїдів цього класу є астероїд (9969) Брайль.

Головний пояс астероїдів

[ред. | ред. код]

Головний пояс астероїдів — це область простору Сонячної системи, розташовується між орбітами Марса і Юпітера і є місцем скупчення здебільшого відомих на цей момент астероїдів.

  • Люки Кірквуда — це область в поясі астероїдів, в яких практично відсутні астероїди через резонансні дії Юпітера. Таких щілин, тобто — резонансів, існує досить багато, але найбільш великими є резонанси 3:1 і 5:2, саме вони і є умовними границями, що розділяють пояс астероїдів на три частини, які дещо відрізняються між собою за складом і структурою:
  • Внутрішня — між резонансами 4:1 і 3:1 (між 2,06 і 2,5 а. о.), нахил не більше 18°. Найбільший представник — астероїд (4) Веста
  • Середня — між резонансами 3:1 і 5:2 (між 2,5 і 2,82 а. о.), нахил не більше 33 °. Найбільший представник — карликова планета Церера
  • Зовнішня — між резонансами 5:2 і 2:1 (між 2,82 і 3,27 а. о.), нахил не більше 30°, ексцентриситет не більше 0,35. Найбільший представник — астероїд (10) Гігея
  • Сімейства астероїдів — це групи астероїдів, що мають приблизно схожі елементи орбіт, такі як велика піввісь, нахил орбіти й ексцентриситет. 
  • Спектральні класи астероїдів — це сукупність груп астероїдів, кожна з яких характеризується особливими параметрами спектра, кольору й альбедо, а отже — і хімічного складу поверхні. Найбільшого поширення набули два варіанти цієї класифікації: Толена і SMASS. 
  • Комети головного поясу — це особливий клас об'єктів, що входять до складу головного поясу астероїдів нарівні з іншими астероїдами і рухаються по майже кругових орбітах[10]. Але на відміну від астероїдів, на певних ділянках орбіти (найбільш близьких до Сонця), вони здатні виявляти кометну активність за рахунок льоду і замерзлих газів, що збереглися неглибоко під поверхнею цих тіл[11]

Троянські астероїди

[ред. | ред. код]

Троянські астероїди — це групи астероїдів, які рухаються в околицях однієї з двох точок Лагранжа L4 або L5 системи Сонце-планета. Ці астероїди знаходяться в резонансі з планетою 1:1 і розташовуються приблизно в 60 ° попереду (L4) або позаду (L5) планети. Перші такі астероїди отримали назви (588) Ахіллес і (617) Патрокл. Згодом склалася традиція називати астероїди в лагранжевих точках на честь героїв Троянської війни, і такі астероїди отримали назву «троянських». Найбільше троянських астероїдів виявлено у Юпітера, що обумовлено розмірами планети і її близькістю до поясу астероїдів, одного з найбільших джерел малих тіл Сонячної системи. Другим за чисельністю троянських астероїдів є Нептун, у якого відкрито всього вісім таких тіл, ще чотири знайдено у Марса, і зовсім недавно перший (і поки єдиний) троянський астероїд був виявлений у Землі.

Таким чином, за планетарною ознакою виділяються:

Кентаври

[ред. | ред. код]

Кентаври —  це клас малих тіл, орбіти яких розташовуються між орбітами Юпітера і Нептуна — від 5,5 до 30,1 а.о.[12]). Першим відкритим кентавром є (944) Гідальго (1920), хоча власне клас був виділений лише в 1977 році, з відкриттям (2060) Хірона. Кентаври перебувають у динамічно нестабільній зоні, оскільки в процесі свого руху по орбіті періодично потрапляють під вплив потужної гравітації планет-гігантів. Моделюванням встановлено, що термін перебування малих тіл на орбітах кентаврів в середньому становить кілька мільйонів років[13].

Склад цих тіл розглядається як суміш льоду, замерзлих газів і пилу. На листопад 2012 року виявлено кілька сотень таких тіл, а загальна кількість кентаврів, розміром більше 1 км, оцінюється в кілька десятків тисяч[13].

Дамоклоїди

[ред. | ред. код]

Дамоклоїди — нечисленна група астероїдів, що рухаються по кометоподібних траєкторіях. Ці тіла характеризуються високоексцентричними сильно нахиленими орбітами, схожими з орбітами комет, але не проявляють кометної активності[14]. Вважається, що дамоклоіди є будь-який об'єкт з параметром Тіссерана <2. Дамоклоїди на цей момент не виділяють як частину офіційної класифікації малих планет. Станом на лютий 2011 року налічувався 41 представник даної групи. Найбільш відомим представником даного класу є астероїд (5335) Дамокл.

Транснептунові об'єкти

[ред. | ред. код]

Транснептунові об'єкти — це великий клас малих планет, який включає в себе велику кількість великих крижаних астероїдів, що знаходяться за орбітою Нептуна, в тому числі більшість карликових планет (Плутон, Ерида).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Вулканоиды. Архів оригіналу за 6 Березня 2016. Процитовано 9 Березня 2016.
  2. spacereal: Вулканоиды. Архів оригіналу за 25 Липня 2015. Процитовано 9 Березня 2016.
  3. Астероиды [Архівовано 15 Червня 2013 у Wayback Machine.]. Астронет. .
  4. Шустов Б. М., Рыхлова Л. В. Астероидно-кометная опасность: вчера, сегодня, завтра / Под ред. Шустова Б. М., Рыхловой Л. В.. — М.: ФИЗМАТЛИТ, 2010. — С. 50. — 384 с. 
  5. Башаков А. А., Питьев Н. П., Соколов Л. Л. Особенности движения астероида 99942 Апофис[недоступне посилання з листопадаа 2019]. Астрономический вестник том 42, № 1, Январь-Февраль 2008, С. 1.  
  6. Луна и квазиспутники нашей Земли[недоступне посилання з квітня 2019]
  7. База данных JPL НАСА по малым телам Солнечной системы (3753) [Архівовано 6 Квітня 2012 у Wayback Machine.] (англ.
  8. База данных JPL НАСА по малым телам Солнечной системы (2010 SO16) [Архівовано 13 Липня 2013 у WebCite] (англ.
  9. Шустов Б. М., Рыхлова Л. В. Астероидно-кометная опасность: вчера, сегодня, завтра / Под ред. Шустова Б. М., Рыхловой Л. В.. — М.: ФИЗМАТЛИТ, 2010. — С. 55. — 384 с. 
  10. Main-Belt Comets. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 9 березня 2016.
  11. Main-Belt Comets May Have Been Source Of Earths Water. Архів оригіналу за 22 Серпня 2011. Процитовано 9 Березня 2016.
  12. Orbit Classification: Centaur [Архівовано 2013-06-06 у Wayback Machine.].
  13. а б (2004) «Simulations of the Population of Centaurs I: The Bulk Statistics».
  14. Nakamura criterion[недоступне посилання] (англ.