Михайло Васильович Чорторийський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Васильович Чорторийський
ПсевдоЧарторийський
Народивсяне раніше 1401
Помер1478/1489
Клевань
Країна Велике князівство Литовське
Діяльністьаристократ
ТитулКнязь
Посадамаршалок господарський[1] і Брацлавський старостаd[2]
ПартіяПрихильник Ольгердовичів
Конфесіяправославний
РідЧорторийські
БатькоВасиль Костянтинович Чорторийський
МатиГанна[d]
Родичібрат Іван Васильович Чорторийський
Олександр Васильович Чорторийський
У шлюбі зМарія (†1505)
ДітиАндрій
Федір
Ганна

Погоня Литовська

Михайло Васильович Чорторийський (бл. 1420 — 1478/1489) — князь чорторийський (14401460 рр.), клеванський (після 14601478/89 рр.).

Життєпис

[ред. | ред. код]

У джерелах згадується в 1442—1478 роках.

Після «падіння» великого князя Свидригайла Ольгердовича супроводжував Владислава ІІІ Варненчика у військовому поході на Угорщину, Буду. В червні 1442 Владислав ІІІ Варненчик дав грамоту, на дозвіл вживати печатку з Погонею «яку від батька та діда уживали». 1443 року Владислав ІІІ надав йому Новицю під Галичем. Разом з братом Іваном сприяв тому, що Луцьк перейшов під владу Литви. У 1442 р. отримав від нього привілей для «трьох братів наших Івана, Олександра і Михайла, князів на Чорторийську, тим князям кревним своїм, дозволяю вживати печатку княжу, яку від батька і діда уживали, тобто озброєного вершника що тримає в руці меч оголений» (ще один аргумент на користь походження Чорторийських від Костянтина Ольгердовича). Довший час — 1443—1451 рр. — був надвірним маршалком Свидригайла на Волині, після його смерті став намісником (старостою) брацлавським, тобто фактично очолив оборону південних кордонів.

Свидригайло надав йому в 1445-51 рр.: Ричов над Стиром, в Луцькому повіті — Олишов, Дерев'яне, Диково, Суховці, Чарнковиць, монастир Св. Миколая в Клевані та Холопи над р. Случ. 1446 року отримав Старий Жуків, від чого пізніше став підписуватись «князь на Клевані і Жукові».[3]

1463 року з Польщі на просьбу Кафи в Таврії був посланий збройний загін з 500 чоловік. Під Брацлавом хтось із загону мав сутичку з охороною Брацлавського замку, через що було спалене місто. Князь Михайло наздогнав зі своїми людьми загін і всі вони полягли в бою. Тоді ж Кафа була взята турками.

1478 р. з великим трудом вдалося оборонити брацлавський замок, а місто і цілий край був спалений і спустошений ординцями. В 1489 р. брацлавським намісником був князь Андрій Сангушко, тобто князь Михайло помер між тими двома датами.

Був у війську короля Владислава III Варненчика. Опікувався монастирем св. Миколая у Клевані. Дружина Марія отримала від короля Олександра 4 вересня 1504 року грамоту на монастир в Пересопниці. 1501 року король надав «вічну коляцію» дружині на монастир та землю в Пересопниці.[4]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Був одружений з дочкою луцького намісника Немири Резановича Софією.[5] Дочка Ганна була одружена з князем Іваном Юрійовичем Дубровицьким (?—1481).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 174.
  2. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. WolffWarszawa: 1895. — С. 23.
  3. Цинкаловський Олександер. Жуків Старий [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.] // Стара Волинь і Волинське Полісся. Т. 1. — Вінніпег, 1984. — С. 402.
  4. Peresopnica // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 6. (пол.) — S. 6. (пол.)
  5. Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] — T. 1. — S. 367.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]