Оранієнбаум (Росія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оранієнбаум. Парк і Катальна горка. Фото 2008 р.
Меншиковський палац (Оранієнбаум)

Оранієнба́ум (рос. Ораниенбаум від нім. Oranienbaum — «померанцеве дерево» або «апельсинове дерево») — один з найкраще збережених палацово-паркових ансамблів 18 століття у передмістях Санкт-Петербурга. Розташований на території міста Ломоносова (до 1948 року — Оранієнбаум) і мав у своєму складі палаци і парки XVIII століття. Дача імператриці в Оранієнбаумі — унікальна художня пам'ятка, що зберігає всі елементи оригінального декору інтер'єру, написаного Джованні Баттіста Піттоні (італ. Giambattista Pittoni), найвідомішим італійським живописцем XVIII ст.

Історія виникнення

[ред. | ред. код]

Обживання і забудова південних берегів Балтики активно розпочалася ще під час Великої Північної війни. Після поразки армії шведів під містом Полтава цар Петро І виділив ділянки землі на узбережжі наближеним до нього військовим та вельможам з наказом створити « забавные увеселительные дворцы каменною изрядною архитектурою».

Підзірний палац. Початок 18 ст.

Він і сам розпочав будівництво декількох парадних власних резиденцій і місцевостях Дальні Дубки, Стрельна та Петергоф. Але найбільшу активність в розбудові нових ділянок виявив Меншиков, генерал-губернатор краю. На виділених для нього земельних ділянках Олександр Данилович створив для себе відразу декілька невеличких садиб-резиденцій

  • у Петергофі — «Монкураж»
  • біля Стрельни — «Фаворит»
  • в Усть-Іжорі
  • Італійський палац на острові Котлін (Кронштадт)

Невеличка спочатку садиба виникла і на узбережжі навпроти Котліну (Кронштадт). Місцевість отримала назву Оранієнбаум, яку донині зберігає залізнична станція. Усть-Іжора так і залишилась заштатним містечком, до Стрельни цар охолонув і подарував її своїй дочці. Цар перебрався у Петергоф (що був ближче до Котліна і Оранієнбаума) і мав природні умови для створення значної фонтанної системи. Так Оранієнбаум став головним палацовим комплексом і для Меншикова.

Поступово значення садибки Оранієнбаум зросло настільки, що перевищило усі інші княжі резиденції, як наближену до Петергофа та Кронштадту. Протягом 17 років (1710—1727) князь кинув сюди найкращих архітекторів і майстрів для створення парадної резиденції. За розмахом і масштабом проведених робіт будівельний майдан Оранієнбауму дорівнював Петергофу, але мав низку відмінностей, власне обличчя і індивідуальний проєкт.

Виникнення ансамблю

[ред. | ред. код]
Ансамбль у Оранієнбаумі. Гравюра Внукова і Челнакова середини 18 ст.

За сучасними висновками зразком для створення ансамблю могла бути вілла Доріа Памфілі. Але вілла папи римського з роду Памфілі далека від моря, архаїчна за побудовою, а її проєкт не втілений в реальності повністю.

Садиба Меншикова у Оранієнбаумі — один з перших цілісних і масштабних ансамблів європейського зразка під Петербургом. В первісний ансамбль входили -

За перший будівельний термін встигли побудувати Великий палац, так званий Нижній сад (регулярний сад пізнього бароко), Картинний будинок і п'ять нижніх будинків. Невеликий двоповерховий палац прикрасили дахом з переломом. А з боків додали довгі дугоподібні одноповерхові галереї, що закінчувались розкішними павільйонами — Церковним і Японським. Все це на єдиній осі, як то і вимагали настанови бароко. По першій відсутності більшості фонтанів у Петергофі і замалому там палаці ансамбль у Оранієнбаумі справляв не менш цілісне враження парадної резиденції і мав завершений художній образ. Лише значні додатки парку і фонтанів у Петергофі, перебудови і збільшення палацу до 1761 року перевищили значимість ансамблю у Оранієнбаумі, покинутому після 1727 року і потрощеному після пристосування під морський шпиталь.

Низка уславлених архітекторів

[ред. | ред. код]

Тут працювала ціла низка уславлених архітекторів. До побудови Великого палацу причетний майстер фортифікаційних і палацових справ Джованні Маріо Фонтана. Але не йому належить художній задум всього ансамблю, що копіював італійський зразок — віллу Доріа-Памфілі. Первісний проєкт залишається маловідомим. На будівництві бував Андреас Шлютер, що працював в Україні в місті Жовква. Будівництво після Фонтана вів Шедель Йоганн-Готфрід, що пізніше перебрався в Україну в Київ. Добудови в свій час зробив і уславлений Растреллі, і неперевершений Антоніо Рінальді, що починав працювати в місті Батурин в Україні, а потім був перехоплений владою для Петербурга.

Нові складові частини і втрати

[ред. | ред. код]
Оранієнбаум. Вхід до парку, зима, до 1917 р.
Туристична схема палаців і парків у Оранінбаумі.

Доповнення та нові складові частини отримав з часом і ансамбль у Оранієнбаумі. Вежу часів Меншикова знищили, а хоздвір отримав другий флігель, що відокремив ділянку від парку. Але два процеси пішли разом -

  • деградація палацово-паркового ансамблю після заслання Меншикова
  • створення нових ділянок парку і двох нових палацових ансамблів на інших ділянках.

Особливо значними були втрати в 19 столітті, коли проклали залізничну колію через засипаний канал від моря. Гавань перед садом знищили взагалі. Перебудови інтер'єрів Меншиковського палацу знищили їх первісне вбрання. Нижній сад втратив усі партери і фонтани, які теж засипали. Були знищені ділянки парків біля палацу Петра III та біля Китайського палацу. Вони заросли, здичавіли і були перетворені на пейзажні ділянки, які нічим не нагадували первісне розпланування. В 20 столітті вивезли усю мармурову скульптуру.

В роки 2-ї світової війни і під час блокади Ленінграда Оранієнбаум не віддали фашистам. Тут господарювала Червона Армія, тому палацовий комплекс не був зруйнований німецькими фашистами, як в Петергофі, Гатчині, Павловську чи Царському Селі. Але збережені пам'ятки довго чекали ремонтів і реставрацій. Палац Меншикова роками був у веденні радянських військових.

Позитивні зрушення прийшли лише на початку 21 століття, коли Оранієнбаум і його палаци віддали у ведення Петергофа і його музеїв.

Оранієнбаум. Великий палац

[ред. | ред. код]

Будівництво розпочалося з 1710, і тривало сімнадцять років. За цей термін встигли побудувати Великий палац, так званий Нижній сад (регулярний сад пізнього бароко), Картинний дім і п'ять нижніх будинків. Невеликий двоповерховий палац прикрасили дахом з переломом. А з боків додали довгі дугоподібні одноповерхові галереї, що закінчувались розкішними павільйонами -Церковним і Японським. Все це надало невеличкому ансамблю величі, а розкішний регулярний Нижній сад набув небаченої розкоші. Бо тут була мармурова садово-паркова скульптура та декілька фонтанів. Від моря прорили канал, аби діставатись до палацу морем на човнах і невеликих кораблях.

Сам палац побудували на вершині пагорба, що додавало будівлі висоти. Необхідні майстерні, кімнати слуг, кухні, комори з меблями і харчами розмістили у флігелях біля парадного двору — курдонеру. За часів Меншикова встигли побудувати лише західний флігель. Східний не будували, за що цар докоряв Меншикову, бо не було бажаної симетрії. Кімнати в палаці були малі, але красиві та добре прикрашені картинами і меблями. Церковний павільйон мав визолочений вівтар роботи Зарудного.

Картинний будинок

[ред. | ред. код]

Головний фасад садиби був повернутий на північ до Балтики. Палац стояв на пагорбі, а понизу з боків барокову огорожу закінчували ще два павільйони, зі сходу — Оранжерея, з заходу — Картинний будинок. В Оранжереї і вирощували помаранчі, що перейшли на герб міста, а в Картинному будинку оселився західноєвропейський живопис.

Це була новина і знадинка садиби. Адже ціле приміщення відвели для картин. Це один з перших музеїв чи приклад картинних галерей в Росії. Цікаво, що попри перевезення і війни, деякі картини дійшли до 21 століття і їх можна бачити в музеї Ермітаж, якщо відвідувачам пощастить. Ще цікавіше те, що Картинний будинок без істотних перебудов дожив теж до 21 століття.

Низка уславлених архітекторів

[ред. | ред. код]

Тут працювала ціла низка уславлених архітекторів. До побудови Великого палацу причетний майстер фортифікаційних і палацових справ Джованні Маріо Фонтана. Але не йому належить художній задум всього ансамблю, що копіював італійський зразок — віллу Доріа-Памфілі. Первісний проєкт залишається невідомим. На будівництві був Андреас Шлютер, що працював в Україні в місті Жовква. Будівництво після Фонтана вів Шедель Йоганн-Готфрід, що пізніше перебрався в Україну в Київ. Добудови в свій час зробив і уславлений Растреллі, і неперевершений Антоніо Рінальді, що починав працювати в місті Батурин в Україні, а потім був перехоплений владою для Петербурга.

Реставрація

[ред. | ред. код]

Під час блокади Ленінграда Ораніенбаум не віддали нацистам. Тут господарювала Червона Армія, тому палацовий комплекс не був зруйнований німецькими фашистами, як в Петергофі, Гатчині, Павловську чи Царському Селі. Але збережені пам'ятки довго чекали ремонтів і реставрацій. Позитивні зрушення прийшли лише на початку XXI століття, коли Ораніенбаум і його палаци віддали у ведення Петергофа і його музеїв.

Складові частини сучасного ансамблю

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Иогансен М. В. « Михаил Земцов», Л, 1975
  • Кючарианц Д. А. «Антонио Ринальди», Л, Лениздат, 1976
  • Кючарианц Д. А. « Художественные памятники города Ломоносова». Л, Лениздат, 1980
  • Раскин А. Г." Город Ломоносов", Л. «Искусство», 1979

Посилання. Ресурси інтернету

[ред. | ред. код]


Див. також

[ред. | ред. код]