Оттон (король Баварії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Отто I
Otto I.
Отто I
Отто I
Прапор
Прапор
5-й король Баварії
Прапор
Прапор
14 червня 1886 — 5 листопада 1913
Попередник: Людвіг II
Наступник: Людвіг III
 
Ім'я при народженні: нім. Otto Wilhelm Luitpold Adalbert Waldemar von Bayern
Народження: 27 квітня 1848(1848-04-27)
Мюнхен, Баварія
Смерть: 11 жовтня 1916(1916-10-11) (68 років)
Мюнхен, Баварія
Причина смерті: intestinal volvulusd
Поховання: Церква Святого Михаїла[d]
Національність: німець
Країна: Королівство Баварія і Німецька імперія
Релігія: католицизм
Рід: Віттельсбахи
Батько: Максиміліан II
Мати: Марія Фредеріка Пруська
Діти: немає
Нагороди:
Орден Святого Губерта
Орден Святого Губерта
Військовий орден Максиміліана Йозефа
Військовий орден Максиміліана Йозефа
Орден Громадянських заслуг Баварської корони
Орден Громадянських заслуг Баварської корони
Орден Святого Михаїла (Баварія)
Орден Святого Михаїла (Баварія)
Орден «За заслуги» (Баварія)
Орден «За заслуги» (Баварія)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер ордена Золотого руна
Лицар Мальтійського ордену
Військовий орден Максиміліана Йозефа
Військовий орден Максиміліана Йозефа
Кавалер Великого хреста ордена Святого Гробу Господнього Єрусалимського
Кавалер Великого хреста ордена Святого Гробу Господнього Єрусалимського
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Отто Вільгельм Луітпольд Адальберт Вальдемар Баварський (нім. Otto Wilhelm Luitpold Adalbert Waldemar von Bayern; 27 квітня 1848, Мюнхен — 11 жовтня 1916, Мюнхен) — король Баварії. Внаслідок важкого психічного захворювання не міг керувати країною самостійно. Регентами при королі Отто були спочатку його дядько, а потім кузен. Хвороба стимулювала розвиток неврології і психіатрії в Німеччині. Спадкові проблеми з психікою також спостерігалися у старшого брата Отто, знаменитого короля-романтика Людвіга II, і деяких інших представників династії Віттельсбахів.

Молодість. Військова служба

[ред. | ред. код]

Принц Отто Баварський був другим сином короля Максиміліана II з дому Віттельсбахів. Отто народився за два місяці до терміну в Мюнхенській резиденції, вибудуваної його дідом Людвігом I. Він отримав ім'я на честь свого дядька і хрещеного батька — короля Греції Оттона I.

У день 15-річчя принц отримав звання молодшого лейтенанта і 1 березня 1864 року а вступив в кадетський корпус. Через 9 днів після цього, 10 березня, помер його батько Максиміліан II, і старший брат Отто, Людвіг II, став королем Баварії, а Отто — його спадкоємцем. З 18 червня по 15 липня 1864 року юні брати приймали у себе двох імператорів — російського Олександра II і австрійського Франца Йосифа I. 2 жовтня того ж року Людвіг і Отто вперше беруть участь з народом в мюнхенських гуляннях — Октоберфесті. Рівно через рік у Отто відбувається перший напад душевної хвороби. Вважається, що обидва брати успадкували її від матері, принцеси Марії Пруської (представниці бічній лінії Гогенцоллернів). Спочатку, як це було нерідко в королівських домах, на стан здоров'я принца не було звернено належної уваги і не було відповідного лікарського контролю.

Проголошення Німецької імперії в Версалі

У день 18-річчя брат присвоїв Отто звання капітана, і той попрямував в діючу армію. Після укладення миру з Прусією 10 вересня 1866 рік а принц Отто нагороджений Лицарським хрестом 1-го класу. 29 квітня 1868 отримав лицарський орден св. Георгія. За Франко-прусську війну Отто нагороджений Залізним хрестом (15 січня 1871), а 18 січня був присутній як представник від Баварії (Людвіг II відмовився від участі з політичних міркувань) на проголошення свого двоюрідного дядька Вільгельма I Прусського німецьким імператором в Дзеркальному залі Версаля. Розкіш церемонії йому не сподобалася, про що він написав братові. З цього часу Баварія з незалежного королівства стає федеративною частиною Німецької імперії, підпорядкованої прусському монарху — він же німецький імператор.

Отто в молодості

За оцінкою психіатра Павла Ковалевського (в статті про Людвіга), принц Отто, "живий, жвавий, дуже рухомий і вразливий, виявляв велику пристрасть і разом з тим великі успіхи в науках. Отримавши міцну загальноосвітню підготовку, він вступив до університету, де з захопленням слухав кращих мюнхенських професорів … Пристрасть до наук скоро змінилася пристрастю до театру, але до театру легкого і фривольного. Обожнювання опереток скоро перетворилося на обожнювання опереткових співачок. Слабке здоров'я не витримало гульб, захоплень і розгулу з жінками, і майбутній король швидко пішов по шляху до повного недоумства ".

Хвороба і лікування

[ред. | ред. код]
Видатний невролог Франц Ніссль, який працював з Отто

10 травня 1871 принцу, що повернувся з війни знову стає погано. До нього приставляють лікарський нагляд. 15 листопада про хвороби баварського спадкоємця (Людвіг як і раніше був неодружений) доповідають канцлеру імперії Отто фон Бісмарку. 15 січня 1872 принцу поставлений розпливчастий, характерний на той час діагноз: «душевна хвороба». Його поселяють на лікування в замку Людвігсталь в «Баварському лісі», потім з 1873 в замку Нюмфенбург близько Мюнхена; встановлюється режим часткової ізоляції. 27 травня 1875 з 27-річним Отто відбувається припадок в мюнхенської Фрауенкірхе. 22 серпня 1875 він в останній раз з'явився на публіці (з братом) під час Великого королівського параду на Марсовому полі біля Мюнхена. 13 березня 1880 він останній раз переїжджає в замок Фюрстенрід, де прожиє останні 36 років життя.

У той час психологія і психіатрія тільки робили перші кроки, крім того, стан здоров'я монарших осіб зазвичай обгортався відомим туманом. Отто (як і його братові Людвігу, якого, втім, багато сучасники вважали здоровим) ставилися гранично загальні, ненаукові діагнози виду «душевна хвороба», «скорботний розумом». Крім того, про їх стан судили з відгуків третіх осіб. Сучасна наука вважає, що обидва царствених брата страждали від прикордонного розладу особистості.

Отто спочатку лікував мюнхенський психіатр Бернхард фон Гудден (знаменитий перш за все своєю загибеллю разом з Людвігом), який використовував один терапевтичний метод за іншим. І пізніше, протягом довгої хвороби найясніший пацієнт випробував на собі практично всю історію психіатрії другої половини XIX століття. З 1879 за його здоров'ям стежила група «лікарів принца» (нім. Prinzenarzte), яка проживала з ним під одним дахом. Саме працюючи в Фюрстенріде, невропатолог Франц Ніссль, один із лікарів принца з 1885 по 1887 рік, довів до досконалості свої знамениті методи фарбування нейронної тканини; високе завдання стимулювало його пошуки в області кореляції між станом різних типів нейронів і психіатричною картиною. Божевілля спадкоємця (а потім і короля) сприяло підвищенню соціального статусу психіатрії в Баварії; ця галузь стала розглядатися як така, що в числі інших виконує суспільну задачу (Burgmair, Weber 2002).

Вступ на престол

[ред. | ред. код]
Принц-регент Луітпольд в день свого 90-річчя. 1911

Тим часом увага публіки була прикута до ексцентричної поведінки його старшого брата — Людвіга II, який будував по всій Баварії казкові споруди, протегував музиці, витрачав на це величезні гроші і виявляв також деякі ознаки божевілля (хоча спочатку й незрівнянно більш легкі, ніж у Отто) . Однак в червні 1886 року над Людвігом було встановлено регентство його дядька — принца Луітпольда. Король спробував перешкодити цьому рішенню, напряму звернувшись до народу, але його телеграми були перехоплені, а сам він перевезений в інший замок, і незабаром, 13 червня 1886 року, при нез'ясованих обставинах Людвіг потонув в Штарнберзькому озері разом з лікарем Бернгардом фон Гудденом.

Ніякими діючими законами обхід психічно хворого спадкоємця престолу не був передбачений. 14 червня 1886 року парламент проголосив королем Баварії 38-річного Отто (Оттона) I, причому, з огляду на те, що новий король також за станом здоров'я не міг здійснювати повноважень глави держави, регентство принца Луітпольда збереглося в повному обсязі. 15 червня урядова делегація прибула в Фюрстенрід і зачитала це рішення Отто. За спогадами присутніх, хворий принц при цьому так і не зрозумів, що став королем.

Гійом Аполлінер писав у вірші «Пісня нещасного в любові»: «Луітпольд, старий принц-регент // Опікун двох божевільних царюваннь …»

«Царювання» Отто виявилося досить успішним. Ліберальний і доброзичливий, літній принц Луітпольд (якого спочатку навіть звинувачували у вбивстві Людвіга) швидко став дуже популярним в Баварії. В рамках Імперії королівство користувалося порівняно широкою автономією, уряд провів успішні економічні перетворення. Мюнхен фактично став культурною столицею Німеччини, набагато випереджаючи Берлін; в ньому розвивався стиль модерн, потім авангард.

Життя хворого короля

[ред. | ред. код]

В офіційній баварської пресі докладні повідомлення про здоров'я короля не друкували. Проте, в Інсбрукській газеті «Innsbrucker Nachrichten» 14 жовтня 1889 року з посиланням на неназвані джерела в мюнхенських редакціях з'явилась цікава докладна розповідь про життя 41-річного монарха.

Згідно з цим оповіданням, Отто носив довгу і густу огрядну бороду, яка потребувала стрижку, проте коли до нього підходили з ножицями, король енергійно пручався. Пропонували постригти його уві сні, але ніхто не наважився. Погляд короля в більшості випадків нерухомий, був направлений в порожнечу. Тільки побачивши стару служницю Марі, що носила Отто ще в дитинстві на руках, він пожвавлювався і жваво, уривчастими фразами, просив принести який-небудь предмет, наприклад, стакан пива. Тут же він забував, що просив. Отто ходив завжди одягнений в чорне і проходив повз людей, їх не впізнаючи. З ним було заборонено вітатися під час прогулянок. Іноді божевільний король зупинявся в кутку, бурхливо жестикулював і говорив з уявним співрозмовником. Ці напади змінювалися нападами повної апатії, які могли тривати днями.

Пристрастю Отто було куріння. Він викурював від 30 до 36 цигарок в день. Король не вмів запалювати сірники по одному; він чиркав відразу всю зв'язку, закурював і тут же викидав сірники.

Під час обіду з ад'ютантами, лікарями і гофмаршалом король зазвичай їв охоче і багато, пив пиво і командним голосом вимагав шампанське, нормально користувався ножем і виделкою, але серветкою іноді нехтував, витираючись про скатертину. Отто любив часто і довго приймати ванну.

Найбільше Отто ненавидів, коли закривають двері. Всі двері протягом дня були в замку відкриті. Якщо король знаходив замкнені двері, то приходив в лють і бив в неї кулаками. Одного разу він розбив вікна на вулицю, і після цього там навісили залізні решітки.

Отто не любив нікуди їздити, можливо, тому, що під час виїздів народ з цікавістю і жахом дивився на нього. Якщо доводилося все-таки виїжджати, карету подавали до заднього виходу. Бували випадки, коли король, сівши вже було в екіпаж, в жаху кидався назад в будинок і кричав: «Я не їду!». Джерело Инсбрукскої газети спростував слух, що король нібито сумував за рідним Мюнхеном і просив відвідати Резиденцію.

Розваги короля були нечисленні. Іноді Отто брав газети і дивився їх; невідомо, чи розумів він там що-небудь. Одного разу в його кімнату поставили музичну шкатулку: він з цікавістю слухав її, по його обличчю пробігала тінь задоволення. Про це повідомили лікаря. Той велів купити велику шкатулку за 5 тисяч марок. Однак на неї король вже так не реагував, а потім став і демонструвати відразу, так що інструмент прибрали. Оточення короля говорило, що той все ж впізнає деяких людей і з приємним відчуттям дивиться на них.

Скинення і смерть

[ред. | ред. код]
Файл:Dying Otto I Bavarian.jpg
Отто I на смертному одрі. 1916

17 травня 1889 померла мати Отто і Людвіга, Марія Прусська. 12 грудня 1912 року а в 91-річному віці помер регент — дядько короля принц Луітпольд. Новим регентом став його син, вже літній двоюрідний брат Отто принц Людвіг, який вжив енергійних заходів з тим, щоб не чекати престолу, а зайняти його самому скоріше. 4 листопада 1913 року були внесені маючі зворотню силу поправки до Конституції, згідно з якими монарх, невиліковно хворий протягом 10 років, міг бути позбавлений престолу. 8 листопада 1913 було оголошено, що царювання Отто закінчилося, а принц Людвіг приніс присягу як король Людвіг III (він прийняв титул ще 5 листопада). Однак Отто не був позбавлений свого титулу, і протягом наступних майже трьох років у Баварії було два живих короля.

11 жовтня 1916 року 68-річний Отто раптово помер від завороту кишок, викликаного нездоровим харчуванням. Через три дні в церкві св. Михайла в Мюнхені тіло Отто було поховано поруч з могилою його брата Людвіга II.

Коли Отто помер, вже два роки йшла Перша світова війна. Ще через два роки в листопаді 1918 його кузен Людвіг III, як і ще два десятка німецьких монархів, після зречення Вільгельма II також відрікся від престолу, і баварська монархія припинила існування.

У культурі

[ред. | ред. код]

У фільмі Лукіно Вісконті «Людвіг» (1972) молодого принца Отто грає Джон Молдер-Браун.

У фільмі Марі Ноель і Петера Зера «Людвіг Баварський» (2012) молодого принца Отто грає Том Шилінг.