Війна — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.
За визначенням К.фон Клаузевіца, «Війна є продовження політики іншими засобами»:::::::::::::::: Докладніше
Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського районуЛьвівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценатправославних братств.
Петро Сагайдачний очолював козацьке військо під час походу польського королевича Владислава на Москву та Хотинської битви 1621 року, котра стала зенітом його слави як полководця. Внаслідок перемоги під Хотином, була зупинена європейська експансія Османської імперії, проте сам гетьман отримав смертельне поранення і незабаром помер.
Петро Конашевич був непересічним політиком і дипломатом, котрий будував довгострокові дипломатичні комбінації як у межах України, так і за кордоном. Свою політичну лінію він проводив наполегливо й безумовно, при цьому чітко висловлював свою позицію щодо короля Речі Посполитої та шляхти. Український історик Михайло Грушевський зазначав, що сучасники дуже високо оцінювали політичний талант Сагайдачного та визнавали загальноукраїнське значення його діяльності. Саме за його часів козацтво вийшло за вузько станові інтереси, долучилось до вирішення проблем українського населення, сформувало свою політичну програму. Утворилася спілка українського козацтва, міщанства й духівництва. Завдяки результативній політиці Сагайдачного в цей час відбулось активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами. Сагайдачний перетворив Київ на політичний осередок України та залучив його в орбіту майбутньої нової Української козацької держави.
Будучи гетьманом, виражав інтереси національно-патріотичних сил та активно виступав проти чужоземного панування на українських землях. Підтримуючи прагнення українського народу до більшої політичної самостійності, Сагайдачний домагався автономії України, досягнення для неї широких прав у складі Речі Посполитої, підтримував концепцію, згідно якої українці розглядались як третій рівноправний із польським та литовським народ Речі Посполитої. При цьому стверджувалась історична та національна єдність мешканців територій, історично пов'язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.::::::::::::::::Докладніше
Збройні сили Бразилії (порт.Forças Armadas do Brasil) — сукупність військ Федеративної Республіки Бразилія, призначена для захисту свободи, незалежності і територіальної цілісності держави. Складаються з сухопутних військ, військово-морських сил та повітряних сил. Через відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої загрози, витрати на оборону в Бразилії дуже малі, близько 1,1 % ВВП. Незважаючи на малий бюджет, бразильські збройні сили налічують 314 000 осіб та є найбільшими в Латинській Америці.
Призовний вік у Бразилії становить 18-45 років для обов'язкової військової служби. Вік для служби добровольцем становить 17-45 років, і відсоток довготермінових професіоналів в армії збільшується протягом останніх десятиліть. Військовий людський ресурс Бразилії станом на 2005 рік становив 45,5 млн чоловіків і 45,7 жінок у віці 19-49 років (всього), і 33,1 млн чоловіків і 38,1 жінок у віці 19-49 років придатних до військової служби. 1,78 млн чоловіків та 1,73 млн жінок щорічно досягають призовного віку.
У Бразилії термін обов'язкової служби для чоловіків становить 12 місяців (24 місяці в повітряних силах, 36 у військово-морських силах). Загалом щорічно призивається близько 133 тис. чоловіків з 1,7 млн тих, хто сягає призовного віку. Жінкам дозволяється служити в збройних силах, починаючи з початку 1980-х років. Окрім Армії, жінки служать і в Морських та Повітряних силах (але тільки в Запасному жіночому корпусі).::::::::::::::::Докладніше
Самозарядна гвинтівка Токарєва, повна назва 7,62-мм самозарядна гвинтівка системи Токарєва зразка 1938 і 1940 років (СВТ-38, СВТ-40), а також автоматична гвинтівка Токарєва зразка 1940 року — модифікації радянської самозарядної гвинтівки, розробленої Ф. В. Токарєвим.
СВТ-38 була розроблена для заміни автоматичної гвинтівки Симонова і 26 лютого 1939 року прийнята на озброєння Червоної армії. Перша СВТ зразка 1938 року була випущена 16 липня 1939 року. З 1 жовтня 1939 року розпочався серійний випуск на Тульському, а з 1940 року — на Іжевському збройовому заводі в Удмуртії.
Перше бойове застосування самозарядної гвинтівки Токарєва сталось на Зимовій війні 1939—1940 рр. На основі досвіду її бойового використання, а також військових і полігонних випробувань Комітет Оборони 13 квітня 1940 року ухвалив постанову про прийняття на озброєння Червоної армії модернізованої гвинтівки Токарєва під найменуванням «7,62-мм самозарядна гвинтівка системи Токарєва зразка 1940 року (СВТ-40)». У червні 1940 року випуск СВТ-38 був припинений.
На початку 1940-х років самозарядна гвинтівка повинна була стати основною особистою зброєю радянської піхоти. Так, в стрілецькій дивізії РСЧА згідно зі штатом № 04/400-416 від 5 квітня 1941 року належало мати 3307 самозарядних гвинтівок і 6992 неавтоматичні гвинтівки і карабіни, при цьому в стрілецькій роті — 96 і 27 відповідно, а в стрілецькому відділенні — тільки самозарядні гвинтівки (8 штук).::::::::::::Докладніше
Ймовірно, наприкінці серпня — початку вересня 1792 року, коли князь Юзеф Понятовський повернувся до Варшави, був створений статут ордена, заснований на статуті австрійського Військового ордена Марії-Терезії, а форма ордена була змінена з зірки на хрест. Орден був розділений на п'ять класів, які збереглися до наших днів: Серед перших нагороджених орденом були генерали Тадеуш Костюшко та Юзеф Понятовський.
Орден скасував російський цар (і водночас монарх Польського Королівства) Микола I після придушення польського повстання 1831 року.
Відзнаку поновив уряд незалежної Польщі 1919 року.
Орден має 5 ступенів:
155-мм снарядиM795 (посередині) у порівнянні зі снарядами M107 (ліворуч) та M483A1 (праворуч)
На 2023 рік підготовка льотчика на F-35 та F-22 обходилась близько 11-12 та 13 мільйонів доларів відповідно, на F-16 — 6,8 мільйона доларів, на F-15 різних модифікацій — від 6,7 до 11,1 мільйона доларів, на штурмовикА-10 — 7,2 мільйона доларів
Один 155-мм снаряд може коштувати близько 8,5 тисячі доларів, тоді як ще у 2021 році ця цифра коливалася на рівні 2,17 тисячі доларів
Із 4300 запущених ракет Фау-2 понад 2000 вибухнули на землі чи в повітрі під час запуску, або вийшли з ладу в польоті; 1402 з тих, що долетіли, застосовано безпосередньо проти Великої Британії, 517 — із них вибухнули в межах Лондона
Перша світова війна коштувала США 334 млрд доларів (14,1 % ВВП на 1919 рік), Друга — 4,1 трильйона доларів (37,5 % ВВП на 1945 рік), війна проти тероризму (з 2001 до 2014 року) — 1,5-1,7 трильйони доларів (4,3 % ВВП на 2010 рік)
Озброєння та екіпірування одного американського солдата коштувало 170 $ у часи Другої світової війни, 1112 $ — у В'єтнамській війні, у війні проти тероризму — 17 472 $
1311 — Лю Цзі (Мін) (1311–1375) — китайський військовий та політичний діяч династій Юань та Мін, поет. Відомий як військовий теоретик та стратег, який розробив військову стратегію «Керівництво Вогняного дракона», засновану на трактату Лю Цзі «Надзвичайні стратегії ста битв» та «Вісімнадцять стратегій та дій». Також йому належить військовий трактат «Уроки війни»
Португальські військові на патрулюванні в джунглях Анголи під час війни
Війна за незалежність Анголи (порт.Guerra de Independência de Angola) — збройний конфлікт на території Анголи, який розпочався у лютому 1961 року як повстання проти примусового вирощування бавовни, і це стало багатофракційною боротьбою за контроль над португальською заморською провінцією Ангола між трьома націоналістичними рухами та сепаратистським рухом Кабінди. Війна закінчилася, коли у квітні 1974 року лівий військовий переворот у Лісабоні призвів до повалення диктаторського режиму в Португалії португальську диктатуру Нова Держава, і новий режим негайно припинив усі воєнні дії в африканських колоніях, оголосивши про свій намір негайно надати їм незалежність.
Конфлікт зазвичай розглядається як галузь або театр ширшої португальської заморської війни, яка також включала війни за незалежність Гвінеї-Бісау та Мозамбіку.
Війна за незалежність являла собою класичний тип партизанської війни, в ході якої португальська армія та сили безпеки вели кампанію проти з повстанцями проти збройних груп, переважно розосереджених у малонаселених районах величезної сільської місцевості Анголи. Багато воєнних злочинів та звірств було скоєно всіма силами, сторонами конфлікту. У підсумку португальці здобули загальну військову перемогу.
В Анголі після припинення португальськими збройними силами антипартизанської війни спалахнув збройний конфлікт серед націоналістичних рухів. Ця війна офіційно завершилася в січні 1975 року, коли уряд Португалії, Національний союз за повну незалежність Анголи (UNITA), Народний рух за визволення Анголи (MPLA) і Національний фронт визволення Анголи (FNLA) підписали Алворську угоду. Фактично ця війна точилася до травня 1975 року, включаючи вуличні бої в Луанді та навколишній місцевості.::::::::Докладніше
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
Військовий портал 
.jpg)
,_off_Studland_Bay,_Dorset,_UK._MOD_45155975.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
