Південно-Африканська комуністична партія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Південно-Африканська комуністична партія
Країна ПАР
Голова партіїГведе Манташе
Ген. секретарБлейд Нзіманде
Дата заснування12 лютого 1921
Штаб-квартира

3-й поверх будинку Косату

110 Jorissen Street, Cnr Simmonds Braamfontein Йоханнесбург, 2000
Ідеологіяультраліві, комунізм, марксизм-ленінізм, антилібералізм, антикапіталізм, антиімперіалізм, лівий націоналізм, антиамериканізм , антиєвропеїзм, лівий тероризм, антирасизм, африканський соціалізм, демократичний соціалізм, антиапартеїд
Союзники та блокиАфриканський національний конгрес, Конгрес південноафриканських профспілок
Членство в міжнародних організаціяхМіжнародна зустріч комуністичних та робітничих партій
Кількість членів 300 000 (2020)
Офіційний сайтsacp.org.za

Південно-Африканська комуністична партія (англ. South African Communist Party ) — політична партія ПАР. Заснована в 1921 році, будучи однією з найстаріших у світі партій з лівою ідеологією[1]. Входить до альянсу з Африканським національним конгресом (АНК) та Конгресом південноафриканських профспілок.

Історія

[ред. | ред. код]

Заснована 30 липня 1921 як «Комуністична партія Південної Африки» (КПЮА) в результаті злиття ряду марксистських груп і організацій. Під час Другої світової війни вплив партії значно зріс, її члени неодноразово обиралися до представницьких органів найбільших міст країни.

У 1950 році, незабаром після офіційного проголошення політики апартеїду в ЮАС, було ухвалено закон про боротьбу з комунізмом. Цей закон заборонив КПЮА і дозволяв заборонити будь-яку партію, яку уряд оголосив би комуністичною. Членство у КПЮА каралося тюремним строком до десяти років. Автором закону був міністр юстиції Р. Ф. Сварт. Партію було розпущено, відновлено 1953 року під новою назвою — Південно-Африканська комуністична партія (ЮАКП).

У роки боротьби з апартеїдом комуніст Ронні Касрілс і генсек ЮАКП Джо Слово очолювали збройне крило АНК (Умконтове сисве), а дружина Слово Рут Фёрст була провідним теоретиком революційної боротьби АНК. Усі вони були вихідцями з єврейських сімей, які втекли з Прибалтики від погромів.

До 1990 року ЮАКП діяла нелегально, за умов глибокого підпілля. У лютому 1990 року Фредерік де Клерк, який незадовго до того став президентом ПАР, оголосив про зняття заборони на діяльність АНК, Панафриканського конгресу і ЮАКП. 2 травня 1990 року відбулася зустріч лідерів АНК та ЮАКП з урядом ПАР, на якій було досягнуто угоди про проведення амністії та подальшої реабілітації політв'язнів. Популярного комуністичного лідера Кріс Хані, який очолив партію в 1991 році, було вбито в 1993 році ультраправим польським емігрантом.

ЮАКП продовжує входити в правлячий Південною Африкою тристоронній союз, причому її члени беруть участь у виборах за списками АНК на основі принципів ентризму. Нинішній генеральний секретар партії (він же і міністр транспорту) Блейд Нзіманде вже входив до складу уряду ПАР, очолюючи міністерство вищої освіти[2]. У деяких муніципалітетах виступає окремо.

Партійні лідери

[ред. | ред. код]

Генеральні секретарі партії:

  • Вільям Генрі Ендрюс (1921-1925)
  • Джиммі Шієлдс (1925-1927)
  • Дуглас Волтон (1928-1929)
  • Альберт Нзула (1929-1933)
  • Лазар Бах (1933-1935)
  • Едвін Тхабо Мофутсаньяна (1935-1938)
  • Мозес Котані (1939-1978)
  • Мозес Мабіда (1978-1984)
  • Джо Слово (1984-1991)
  • Кріс Хані (1991-1993)
  • Чарльз Нгакула (1993-1998)
  • Блейд Нзіманде (з 1998)

Голови партії:

  • Вільям Генрі Ендрюс (1938-1949)
  • (1949-1962)
  • Джон Бівер Маркс (1962-1972)
  • Юсуф Мохамед Даду (1972-1983)
  • Джо Слово (1984-1986)
  • Деніел Тлуме (1986-1991)
  • Джо Слово (1991-1995)
  • Чарльз Нгакула (1995)
  • Гведе Манташе (-2012)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Встреча коммунистических и рабочих партий в ЮАР
  2. Заведующий Орготделом ЦК КПК Ли Юаньчао присутствовал на церемонии, посвященной 100-й годовщине создания АНК ЮАР. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 листопада 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]