Первісно сика уживалася воїнами Іллірії, Фракії та Дакії (у місцях поширення Гальштатської культури). Після римського завоювання цих земель сика була запозичена римлянами, у яких стала виключно гладіаторською зброєю. Серед римських гладіаторів був особливий тип «фракійці» (лат. Thraeces), бойове спорядження яких повторювало національне фракійське: вони були озброєні сикою, захищені невеличким щитом, закритим шоломом та поножами. Аналогічну зброю уживали євреї, під час гебрейсько-римських воєн римляни звали юдейських повстанців «сикарії» (sicarii) — «озброєні сиками».
Сика являла собою вигнутий клинок 40-45 см завдовжки. Характерна форма клинка призначалася для того, щоб обійти щит противника та ударити його у спину або у бік. Багато екземплярів сики було знайдено на території сучасних Румунії (давня Дакія), Боснії, Сербії (Іллірія) та Болгарії (Фракія).
Шаблон містить історичну зброю до XIX сторіччя включно
* — залежно від довжини клинка могла також належати до ножів або тесаків
** — частина шпаг є виключно колольною зброєю, без леза
*** — тип ефеса, який міг також іноді комбінуватися з клинками рапір і палашів