Стефанія Тарантюк
| Слуга Божа Стефанія Тарантюк | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 18 листопада 1908 Фитьків, Надвірнянський повіт, Станиславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії |
| Померла | 25 жовтня 1945 (36 років) Негівці,Войнилівський район, Станіславська область, УРСР ·Кульове поранення |
| Поховання | Надвірна новий цвинтар |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР → .svg){kind=small} УНР →  Польща |
| Національність | Українка |
| Батько | о. Лев Левицький (21.05.1863-18.02.1929) |
| Мати | Теодора Макаревич |
| У шлюбі з | о. Юліан Тарантюк (19.10.1901-19.12. 1984) |
| Діти | Мирослава (1930-2022) Любомира (1934-2013) Дарія (1932) Богдан (1936-2014) |
Стефанія Львівна Тарантюк (18 листопада 1906,Фитьків, Надвірнянський повіт,Станіславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 25 жовтня 1945, Негівці, Войнилівський район, Станіславівська область, УРСР)— слуга Божа греко-католицької церкви.
Народилася 18 листопада 1906 року в с. Фитьків на Надвірнянщині, в сім'ї греко-католицького священника о. Лева Левицького та Теодори Макаревич.
7 листопада 1928 року вийшла заміж за о.Юліана Тарантюка. Починають спільне життя на парохії с. Лукавиця Нижня біля Стрия, де народила трьох доньок: Мирославу (1930-2022), Дарію (1932) та Любомиру (1934-2013). У 1936 році о. Юліан отримує парохію в с. Негівці Войнилівського району Станиславівської області, де народився син Богдан (1936-2014)
25 жовтня 1945 року невідомий у формі радянського солдата смертельно поранив п. Стефанію. Куля, призначена о. Юліанові,забрала життя матері 4-х дітей. Невідомий утік, а поранена, стікаючи кров’ю, прожила ще 4 години.[1] Похована була в с. Негівцях, згодом перепохована у м.Надвірна на новому цвинтарі. Могила належить до пам'ятки історії та мистецтва Івано-Франківської області під номером 2083.
Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення Стефанії Тарантюк до лику блаженних[2].
- ↑ Біографії. www.missiopc.org.ua. Процитовано 12 липня 2022.
- ↑ Лабінська, К. «Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру» // Risy. — 2010. — 23 вересня.