Ткаченко Борис Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ткаченко Борис Іванович
Народився18 грудня 1937(1937-12-18)
Масюки Гадяцький район
Помер7 червня 2024(2024-06-07) (86 років)
Лебедин, Сумська область, Україна
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьписьменник, етнограф, журналіст, публіцист, історик, Почесний краєзнавець України
Мова творівукраїнська
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткаченко.

Борис Іванович Ткаченко (18 грудня 1937, хутір Масюки Гадяцького району, Полтавської області  — 7 червня 2024, Лебедин)  — письменник, краєзнавець, етнограф, дослідник комуністичних голодоморів, публіцист, журналіст, агроном.

Почесний громадянин м. Лебедин Сумської області, член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993), член НСПУ (1994).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Народився в родині селян Івана Давидовича Ткаченка, і Марії Панасівни (до шлюбу Шостак). Діда Давида родом із Лебедина розкуркулили і родина опинилася на Донбасі, там батько Іван побрався з матір'ю, яка родом теж з Лебедина. Приїхали до Гадяча, де народився Борис. Після смерті матері батько привіз дітей до Лебедина.

Навчання

[ред. | ред. код]

До школи пішов у 1945 році в Лебедині, розташована у будинку де, колись жив Т. Г. Шевченко. Після закінчення 7 класів поступив до Висторопського сільськогосподарського технікуму.

Армія

[ред. | ред. код]

1956—1959 служив в армії у Прикарпатському ВО. Був інструктором водієм, готував водіїв для армії.

Робота

[ред. | ред. код]

Повернувшись до Лебедина працював агрономом. Саме в цей час почав перші проби пера. Перші виробничі агрономічні дописи, на тему органічного землеробства, екології. Статті друкував у журналі «Україна».

Творчий доробок

[ред. | ред. код]
Ткаченко Б. І. в робочому кабінеті
  • 1989  — «Совість»  — публіцистичні матеріали про глибинні процеси, що відбуваються на селі, про землю-годувальницю, її болі й тривоги, про справжніх на ній господарів.
  • 1991  — «Поле без гербіцидів, душа без погонича»  — нариси про колгосп ім. Орджонікідзе Шишацького району Полтавської області.
  • 1994 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — перевидання.
  • 2000 — «Лебедія»: історичні нариси в двох книгах. Кн.1. — Історія дореволюційної Лебединщини.
  • 2001 — «За горами гори. Правда про Чечню»
  • 2003 — «Пісні рідного краю»  — фольклорна збірка, куди увійшло більше 1000 народних пісень, записаних Борисом Івановичем разом із дружиною на Лебединщині.
  • 2007 — «Важка стежка до Бога»  — про справжні причини більшовицького терору, голодомору, переслідування священнослужителів та віруючих
  • 2008 — «Під чорним тавром»:  документи, факти, спогади — видання друге, доповнене.
  • 2010 — «Погром»  — про знищення українського мистецтвознавства, митців, які ціною свого життя рятували мистецькі скарби свого народу, зокрема про С. А. Таранушенка.
  • 2014 — «Лебедія у пазурах червоного антихриста». Кн. 2. — історія Лебединщини перших трьох десятиліть радянської влади. Маловідомі факти
  • 2015 — «З ким воюємо, брате?!» — про сьогоднішні події в Україні на тлі російсько-української війни, погляд на розвиток та становлення української державності, яка нині звільняється від російських лабетів.[1]
  • 2016 — «Погром». Видання 2-ге, доопрацьоване.
  • 2019 — «Сповідь у храмі совісті». — розповідь про своє життя.

Нагороди і відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 1984 — лауреат конкурсу журналу «Україна» за проблемну статтю «Одвічний трудяга млин».[2]
  • 1987 — лауреат журналу «Україна» 1987 року за статті «В Савонисі лобода, а в Києві…» та «Хочу червивого яблука».[3]
  • 1993 — звання Почесного члена Всеукраїнської спілки краєзнавців.
  • 1998 — лауреат премії ім. Хвильового.
  • 2000 — лауреат премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва у номінації "За кращі літературні та публіцистичні твори (за книги «Під чорним тавром», «Лебедія»).
  • 2005 — орден «За заслуги» III ступеня.[4]
  • 2007 — орден «За заслуги» II ступеня.[5]
  •  — церковний орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня єпископом Сумським і Охтирським Мефодієм за книгу «Важка стежка до Бога».
  •  — диплом почесного члена Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка "за значний особистий внесок у справу розбудови та зміцнення Української держави.
  • З 23 травня 2008 року  — почесний громадянин Лебедина.
  • Лауреат Премії імені Василя Стуса 2013 року[6].
  • 2017 — медаль «За жертовну любов до Батьківщини» від Патріарха Київського і всієї України-Руси блаженнійшого Філарета.

Сімейний стан

[ред. | ред. код]

Був удівцем. Мав 3 дітей: Наталка, Тарас і Максим. Максим Ткаченко  — колишній голова Лебединської районної адміністрації, відзначився активною підтримкою культурологічних українських організацій.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чалий, Валерій. Пізнайте правду і правда визволить вас. Сумщина. - 2016. - 23 берез. - С. 13.
  2. ↑ Лауреати журналу "Україна" 1984 року. // Україна. - 1985. - № 1(січ.). - С. 24.
  3. ↑ Лауреати журналу "Україна" 1987 року. // Україна. - 1988. - № 1 (січ.). - С. 23.
  4. ↑ Про відзначення державними нагородами України: Указ Президента України № 1654 від 26 листоп. 2005 р. Урядовий кур’єр. - 1 груд. С. 8.
  5. ↑ Про відзначення державними нагородами України:указ Президента України від 20 листоп. 2007 № 1123. Урядовий кур’єр. 2007.- 20 листоп.
  6. ↑ Названо лауреатів премії імені Василя Стуса. Архів оригіналу за 17 січня 2013. Процитовано 16 січня 2013.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Почесні громадяни міста Лебедин
  • Ткаченко Борис Іванович // Сумщина в іменах: енциклопедичний довідник. — 2-ге вид., перероб. та доп. / Сумський держ ун-т; АС-Медіа; Сумський держ. ун-т; Фолігрант, 2004. — С. 465.
  • Борис Ткаченко: до 75 -річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик. Ч.1 «Сповідь» / Сумська обл. універс. наук. б-ка; Б. І. Ткаченко; уклад. О. К. Линник. — Суми, 2012. — 63 с.
  • Борис Ткаченко: до 75-річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик. Ч. 2 / Сумська обл. універс. наук. б-ка; уклад. О. К. Линник. — Суми, 2012. — 34 с.
  • Столбін О. Борис Ткаченко // Земляки: альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 4. 2007 рік. — Суми: Собор, 2007. — С. 221.
  • Лебединщина в іменах / упоряд. П. М. Сайко. — Суми: Корпункт, 2010. — С.79-80.
  • Логвиненко Ю. В. Видатні особистості Лебединщини: Ткаченко Борис Іванович // Краєзнавство: науково-методичний та практичний аспекти. Матеріали II Всеукраїнської наково-практичної конференції (15-16 червня 2011 р., Суми) / Сумський обласний ін-т післядипломної педагогічної освіти. РВВ СОІППО, 2011. — С. 77-79.
  • Б. І. Ткаченко // Скакун В. Літературна Сумщина. — К. : Музична Україна, 1995. — с.129.
  • Від комітету з Державних премій України ім. Т. Шевченка // Урядовий кур'єр. — 1996. — 25 січ. — С. 9.
  • Васильченко Є. Борисові Ткаченку — 60 // Літературна Україна.—- 1998. — 29 січ. — С.5.
  • Вертіль О. Домашній музей Бориса Ткаченка // Урядовий кур'єр. — 2009. — 10 лют. — (№ 23).— С. 16.
  • Турута Т. Пам'ять народу не убієнна // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 1. — С. 35-37.
  • Жадько В. Живе болями України // Кримська світлиця. — 2012. — 7 груд. — № 49.
  • Чалий, Валерій. Пізнайте правду і правда визволить вас // Сумщина. — 2016. — 23 берез. — С. 13.
  • Наші дарувальники
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ткаченко_Борис_Іванович&oldid=42921505