Чехівський Володимир Мусійович

Володимир Мусійович Чехівський
Володимир Мусійович Чехівський
1-й Прем'єр-міністр УНР
26 грудня 1918 — 13 лютого 1919
Попередник	посада заснована
Наступник	Сергій Остапенко
Народився	19 липня 1876(1876-07-19) Горохуватка, Мирівська волость, Київський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	3 листопада 1937(1937-11-03) (61 рік) Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Похований	Сандармох
Відомий як	політик, дипломат, письменник
Країна	УНР Російська імперія
Національність	українець
Alma mater	Київська духовна академія
Політична партія	Революційна українська партія і УСДРП
Релігія	православний

Володи́мир Мусі́йович Чехі́вський (19 липня 1876, с. Горохуватка, Київська губернія, Російська імперія — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український політичний і громадський діяч, прем'єр-міністр УНР. Один із засновників УАПЦ. Депутат першої Державної думи Російської імперії. Брат Миколи Чехівського та Олекси Чуприни-Чехівського.

Жертва сталінського терору.

Сім'я і освіта

Народився в родині священика. Закінчив Київську духовну академію (1900) зі ступенем кандидата богослов'я. Потім склав при університеті іспит на вчителя гімназії. Під час навчання в академії входив (з 1897) до складу студентського гуртка українських соціал-демократів-«драгоманівців». Магістр богослов'я (1905).

Викладач і політик

Ювілейна монета НБУ, 2006

У 1901—1904 — помічник інспектора Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, з 1904 — Київської духовної семінарії. Організував у закладі український гурток. Переведений з попередженням за українофільські погляди. У 1905—1906 — вчитель російської мови в Черкаському духовному училищі, учитель історії літератури та теорії словесності в Черкаській чоловічій гімназії. В 1902—1904 — член Революційної української партії, потім, до кінця січня 1919, був членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). 1905 з ініціативи В. М. Чехівського та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти. За участь у революційній діяльності 1906 висланий до Вологди, але в 1907 повернувся в Київ. У 1908—1917 жив у Одесі, де викладав у гімназії, комерційному і технічному училищах. Перебував під гласним наглядом поліції. Брав активну участь у діяльності Української громади і товариства «Просвіта». З 1915 був членом масонської ложі «Зірка Сходу», що діяла в Одесі і входила до складу Великого Сходу народів Росії.

Діяльність у 1917—1919

Після Лютневої революції 1917 став редактором газети «Українське слово», що виходила в Одесі, очолив Одеський комітет УСДРП і (з квітня 1917) був членом Української ради від Одеси. З травня 1917 — окружний інспектор Одеської шкільної ради, очолював Одеську філію Всеукраїнського вчительського союзу. З літа 1917 — гласний Одеської міської думи від українських партій. Очолював Херсонську губернську раду об'єднаних громадських організацій, а в жовтні — листопаді 1917 — Одеський революційний комітет. З листопада 1917 — політичний комісар Одеси і губернський комісар освіти Херсонщини. У листопаді 1917 був обраний членом Всеросійських установчих зборів (за списком українських соціал-демократів, від Одеси). На початку 1918 був обраний членом ЦК УСДРП. З квітня 1918 — директор департаменту віросповідань з правами міністра в уряді УНР.

Під час правління гетьмана Павла Скоропадського продовжував працювати в міністерстві віросповідань (як директор департаменту загальних справ), займався партійною роботою в УСДРП, був членом Національного союзу, який перебував в опозиції до Скоропадського.

Під час повстання проти гетьманського режиму в грудні 1918 очолив Український революційний комітет. З 26 грудня 1918 по 11 лютого 1919 — голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР. Під час його прем'єрства, 22 січня 1919, був проголошений універсал про об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в соборну (єдину) Україну (так званий «Акт Злуки» — «Акт з'єднання»). 1 січня 1919 уряд УНР схвалив закони про державну мову України (українську) і про автокефалію Української православної церкви, затверджені потім Директорією. 5 січня уряд схвалив земельний закон, затверджений Директорією 8 січня.

Дотримувався лівих політичних поглядів, виступав за компроміс з більшовиками, був противником угоди з Антантою — у цих питаннях його позиція була близька до точки зору Володимира Винниченка. Дуже мало впливав на діяльність армії УНР. За словами колишнього міністра віросповідань при Скоропадському Василя Зеньківського, в перший день появи військ УНР у Києві в грудні 1918:

я несподівано отримав записку від Чеховського …, який виявився нині прем'єр-міністром при Директорії … Чеховський попереджав мене, щоб я перші дні не ночував удома, що взагалі мені нічого боятися не слід, але в перші дні потрібно берегтися. Я був зворушений дбайливістю нового прем'єра про мене — зворушений, що в перший день вступу у владу він згадав про мене. А разом з тим якось відразу відчув все безсилля нової влади, раз прем'єр-міністру доводилося рекомендувати мені «не ночувати вдома». Очевидно, «повноти» влади він не мав.

Зрив спроби домовитися з більшовиками, успішний наступ Червоної армії та прагнення керівництва УНР домовитися про спільні дії з французами призвели до того, що в лютому 1919 уряд Чеховського пішов у відставку. Після цього Чеховський перебував в опозиції до Симона Петлюри, навесні 1919 був одним з організаторів Трудового конгресу в Кам'янці-Подільському, що піддав критиці політику української влади з лівих позицій.

Діяльність за радянських часів

Залишився на території України після її заняття Червоною армією, в 1920 був одним з лідерів Української Комуністичної партії (незалежних). У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. Був радником митрополита Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Василя Липківського і благовісників («проповідником») в УАПЦ. Організатор Пастирськіх курсів у Києві. Був одним з головних ідеологів української церковної автокефалії, прихильником християнського соціалізму. У жовтні 1927 — голова другого Всеукраїнського собору УАПЦ. Працював в історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), був професором медичного та політехнічного інститутів у Києві, викладав на соціально-економічних курсах.

Арешт, ув'язнення, розстріл

29 липня 1929 заарештований у справі «Спілки визволення України» (у цій справі засуджено низку відомих представників української інтелігенції). 19 квітня 1930 засуджений до розстрілу, заміненого 10-річним ув'язненням. Відбував покарання у Хабаровському і Ярославському політізоляторі, з 1933 — в Соловецькому таборі особливого призначення (Савватіївський спецізолятор), в 1936 додатково засуджений до трьох років позбавлення волі. Розстріляний 3 листопада 1937 року за рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області (місце страти — урочище Сандармох у Медвеж'єгорському районі Карелії).

Реабілітований Верховним судом УРСР 11 вересня 1989 року.

Праці

Автор богословських і церковно-історичних праць, в тому числі: «Київський митрополит Гавриїл Банулеско-Бодоні» (1905), «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1922, друге видання — Франкфурт-на-Майні, 1947); «Боротьба чехів за волю і правду за часів Гуса», «Кому служить церковне панство на Україні», «Основи визволення Церкви з-під влади князів тьми», «Церковне панство на Україні», статей у виданнях «Україна» та «Церква і життя».

Вшанування Пам'яті

• У 2006 Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні з портретом Чеховського.
• Вулиця Володимира Чехівського у місті Первомайськ Миколаївської області.

Література

• Гриценко А. П. Чехівський Володимир Мусійович [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 537. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• В. Ф. Солдатенко. Чехівський Володимир Мусійович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
• Чехівський: урядовець, духовник, жертва урочища Сандармох. Микола Яковенко. Радіо Свобода [Архівовано 25 листопада 2012 у Wayback Machine.]
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 239–248.
• Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 335.
• Володимир Чехівський у лещатах політики та ідеології // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011. — 586 с.

Посилання

• Чехівський Володимир Мусійович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.309-313
• Чехівський [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Чехівський Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2053-2054. — 1000 екз.