Velite

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ескадрений міноносець «Веліте»
Velite
Ескадрений міноносець «Веліте»
Служба
Тип/клас Ескадрений міноносець типу «Сольдаті»
Держава прапора Королівство Італія
Франція Франція
Належність Королівські ВМС Італії]
Військово-морські сили Франції
Закладено 19 квітня 1941 року
Спущено на воду 31 серпня 1941 року
Введено в експлуатацію 31 серпня 1942 року
Переданий 24 липня 1948 року переданий ВМС Франції, як репарація, та перейменований на «Duperré»
Статус У 1961 році розібраний на брухт
Бойовий досвід Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1850 тонн (стандартна)
2580 тонн (повна)
Довжина 106,7 м
Ширина 10,2 м
Висота 4,35 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парових турбіни Beluzzo
3 × парових котли Yarrow
Гвинти 2
Потужність 50 000 к. с.
Швидкість 34 вузли (63 км/год)
Дальність плавання 2200 миль (3540 км) на швидкості 20 вузлів
Екіпаж 215 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 4 (2 × 2) × 120-мм гармати 120/50 Ansaldo
1 × 120-мм салютна гармата 120/15 OTO
Торпедно-мінне озброєння 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів
64 міни
Зенітне озброєння 8 × 20-мм зенітних гармат 65 калібру Breda 1935

«Веліте» (італ. Velite) — ескадрений міноносець типу «Сольдаті» (2-га серія) Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

Історія створення

[ред. | ред. код]

Ескадрений міноносець «Веліте» був закладений 19 квітня 1941 року на верфі Odero-Terni-Orlando в Ліворно. Спущений на воду 31 серпня 1941 року, вступив у стрій 31 серпня 1942 року. Це був останній ескадрений міноносець, що вступив до складу ВМС Італії до закінчення Другої світової війни.

Історія служби

[ред. | ред. код]

У складі ВМС Італії

[ред. | ред. код]

Після вступу у стрій та початкової бойової підготовки ескадрений міноносець «Веліте» разом з однотипним «Корсаро» був зарахований до складу 17-ї ескадри.

21 листопада 1942 року «Веліте» разом з «Леджонаріо» та «Бомбардьєре» супроводжував транспорти «Монтеджіневро» та «Сестрієре» з Бізерти в Неаполь. О 15;04 21 листопада «Веліте» був торпедований підводним човном «Сплендід». Вибухом була відірвана кормова частина, включаючи руль та гвинти. «Бомбардьєре» відбуксирував пошкоджений «Веліте» в Неаполь[1].

Тимчасовий ремонт в Неаполі тривав до 7 січня 1943 року, після чого «Веліте» був відбуксирований в Ліворно для остаточного відновлення. Йому пристикували корму з недобудованого есмінця «Карріста». Ремонт йшов повільно і завершився влітку 1943 року.

22 серпня «Веліте» прибув у Ла-Спецію, де знову увійшов до складу флоту. 9 серпня, після капітуляції Італії, «Веліте» разом з італійським флотом перейшов на Мальту.

Загалом у складі ВМС Італії корабель здійснив лише 5 походів та пройшов 5 000 миль.

У складі флоту союзників

[ред. | ред. код]

У складі флоту союзників «Веліте» здійснив 117 виходів в море, пройшовши 30 000 миль.

На початку 1947 року «Веліте» та «Леджонаріо» супроводжували інтерновані в Александрії італійські лінкори «Вітторіо Венето» та «Італія» під час їх повернення в Італію.

У вересні 1947 року есмінець був виведений в резерв. За рішенням Паризької мирної конференції він разом з трьома іншими есмінцями був переданий Франції як репарація. 18 липня 1948 року корабель був виключений зі складу флоту, йому було присвоєна тимчасова назва «V3».

У складі ВМС Франції

[ред. | ред. код]

24 липня 1948 року в Тулоні есмінець був переданий ВМС Франції. Він отримав назву «Дюпре» (фр. Duperré)[2].

Корабель пройшов переобладнання та протягом декількох років використовувався для випробування нових систем озброєння.

У 1961 році корабель був виключений зі складу флоту і незабаром зданий на злам.

Література

[ред. | ред. код]
  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
  • Патянин С. В. Эскадренные миноносцы типов «Маэстрале», «Ориани» и «Сольдати» // Морская кампания: журнал. — 2015. — № 2 (51).(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940-1943
  2. Trentoincina. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 20 квітня 2020.